Під такою назвою у Київському історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського (вул. Паньківська, 9) відкрилася виставка, присвячена 135-річчю від дня народження Олександра Грушевського, рідного брата творця і першого глави незалежної Української держави Михайла Грушевського.
Вони і справді були братами не лише по крові, а й по духу — Михайло та Олександр Грушевські. Обидва поклали свої життя на вівтар служіння українській ідеї, історичній науці.
18 жовтня у залі засідань музею відбувся круглий стіл “Олександр Грушевський – історик, літературознавець, архівіст, педагог, особистість”.  У засіданні круглого столу взяли участь:
Директор музею М. Грушевського Світлана Панькова, старший науковий співробітник музею Микола Кучеренко; доктори історичних наук: Сергій Білокінь, Руслан Пиріг, Ірина Матяш; кандидати історичних наук: Людмила Приходько, Оксана Юркова, Ігор Гирич, Григорій Савченко та інші дослідники історії родини Грушевських.

18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як політичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є. Петрушевич.
Метою Української Національної Ради було здійснення права на самовизначення українських земель в Австро-Угорській монархії.

Захід приурочений до 70-річчя створення Української Повстанської Армії.
Час: 16 жовтня, вівторок о 12-00. Місце: Національний музей Тараса Шевченка (м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 12).
Про силу волі, яка стала взірцем для сотень тисяч і зробила цих людей символами. Про минуле боротьби та особистого життя командирів УПА Романа Шухевича і Василя Кука, засновника ОУН Євгена Коновальця та лідера визвольного руху Степана Бандери покажуть у фотографіях, архівних документах та спогадах їх сучасників в Національному музеї Тараса Шевченка.

5 жовтня 1941 р. у Києві з ініціативи ОУН під проводом Андрія Мельника національні політичні партії скликали Установчі Збори, які обрали громадсько-політичний центр (передпарламент) - Українську Національну Раду (УНРаду) і її президію, очолену житомирянином Миколою Величківським (на фото). На місцях утворено обласні відділи УНРади. Але 17 листопада гітлерівський Райхскомісаріат в Україні заборонив діяльність УНРади, заарештував керівників її місцевих філій. і до 1943 вона існувала підпільно. Також існувала Українська Національна Рада у Львові (голова — Андрій Лівицький). Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР (УНРада) діяла й раніше у 1918-1919 р.р. як вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки - Західної Області Української Народної Республіки.  

Центральна Рада 9 квітня 1918 р. обрала М. Грушевського (29.09.1866-25.11.1934) Президентом Української Народної Республіки. В цьому переконані не всі історики. Проте ця інформація є на офіційному Інтернет-представництві Президента України. Відомо, що й сам Грушевський користувався візиткою, де був напис французькою мовою "President du Parlament D'Ukraine" (Президент парламенту України - тодішній відповідник сучасного Голови Верховної Ради). Пізніше М. Грушевський підписувався "бувший президент Української Центральної Ради". Як би там не було, але незаперечний факт - Грушевський був першим Главою незалежної Української Держави.

Легендарний революціонер Че Ґевара у своїй публіцистиці, котру ніколи не видавали в нас ні за часів Радянського Союзу, ні тепер за незалежної України, в повному обсязі, наголошував, що його та Фіделя Кастро багато чому навчив при організації повстання на Кубі передусім ... досвід УПА. Проте навіть він достеменно не знав, що авторство цієї грізної абревіатури (первісно - "Українська Повстанча Армія") належить саме Тарасові Боровцю. І саме Тараса Боровця у червнi 1940 року уряд УНР в екзилi призначив командиром майбутньої Української Повстанчої Армiї "Полiська січ", яку ще треба було сформувати...
У рідній Україні, де "геройські" звання роздавали (і роздають) переважно тим, хто до боротьби за суверенність нашої держави має доволі сумнівне відношення, Тарас Боровець гідного визнання так і не отримав.

17 вересня в УНІАН було представлено книжку Юрій Горліс-Горський, “Ми ще повернемось!” Спогади. Повість. Поезії. Документи. Листування. Участь у презентації взяли упорядник видання Роман Коваль, меценати Олег і Леся Островські, кобзар Тарас Силенко та народний депутат України Олесь Доній.
Вихід 5-го тому серії серії “Отаманія ХХ століття” – це своєрідний перший ювілей. У цьому виданні зібрано всі відомі мені спогади і твори Юрія Горліса-Горського, окрім “Холодного Яру”. Вміщено й повість “Отаман Хмара”.

6 вересня в Києві у Спілці письменників України відбулася презентація наукового історичного дослідження - книги Олексія Шпотя “Про витоки української нації”.
Книга видана за сприяння Благодійного фонду “Україна-Русь” до 21-ї річниці проголошення Незалежності України. За 4 роки діяльності фонду це вже 27-й успішно реалізований проект.        
Автор книги – Олексій Шпоть, родом з Черкащини, є відомим у наукових колах дослідником прадавньої історії України. У виданні, на основі “Велесової книги” як повноцінного історичного джерела, йдеться про події  від середини VII ст. до н.е.  А “Велесова книга” говорить, що Руська земля існує понад 20 тис. років; що ми – це не тільки руси, поляни, древляни, укри, кривичі, дуліби, волиняни, а й орії, коморії, слов’яни, сківи, анти; що не грецька, а українська земля є колискою демократії; що Київ став уперше столицею 625 року до н.е., тобто більш ніж на тисячу років раніше дати його офіційного заснування.

Дмитро Іванович Донцов (30 серпня 1883, Мелітополь — 30 березня 1973, Канада) — видатний український ідеолог, засновник теорії інтегрального націоналізму , публіцист, філософ, політичний діяч , український літературний критик. Його називають "невтомним сурмачем волі", "будителем духу нації". Він залишив нащадкам неоціненний заповіт-дороговказ, викладений у його численних працях, які, на жаль, ще недостатньо використані для становлення успішної Української держави.
Серед його праць особливе місце займають такі фундаментальні як:
"Де шукати наших історичних традицій", "Націоналізм", "Хаос сучасности і молодь".