5 жовтня 1941 р. у Києві з ініціативи ОУН під проводом Андрія Мельника національні політичні партії скликали Установчі Збори, які обрали громадсько-політичний центр (передпарламент) - Українську Національну Раду (УНРаду) і її президію, очолену житомирянином Миколою Величківським (на фото). На місцях утворено обласні відділи УНРади. Але 17 листопада гітлерівський Райхскомісаріат в Україні заборонив діяльність УНРади, заарештував керівників її місцевих філій. і до 1943 вона існувала підпільно. Також існувала Українська Національна Рада у Львові (голова — Андрій Лівицький). Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР (УНРада) діяла й раніше у 1918-1919 р.р. як вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки - Західної Області Української Народної Республіки.  
Створена 18.10.1918 у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. Першим Президентом УНРади був Євген Петрушевич.

Створення (точніше - відновлення) УНРади 5 жовтня 1941 р. стало також третью спробою українців (цього разу - наддніпрянських) відновити Українську державу після повалення російським більшовизмом Української Народної Республіки.

Першу спробу відродити українську національну державу здійснено напередодні Другої світової війни у Закарпатті. 22лютого 1938 р. уряд Чехословаччини надав Карпатській Україні автономію і затвердив її Конституцію. 12 лютого 1939 р. було обрано Сейм Карпатської України, який 15 березня 1939 р. у Хусті проголосив незалежну державу - Карпатську Україну республікою на чолі з президентом (А. Волошин), прийняв національну символіку, створив армію - Карпатську Січ. Але за кілька днів територію держави окупувала Угорщина.

Другу спробу відновити державу вчинила ОУН(Бандери) у Львові 30 червня 1941 р. Скликане нею Національне Зібрання прийняло і оприлюднило "Акт відновлення Української Держави", створило уряд - Українське державне правління на чолі з Я. Стецьком. Але 5 липня німецькі окупанти розігнали уряд і заборонили діяльність Національного Зібрання.

Четвертий раз політична еліта українського суспільства, зібравшись у червні 1944 р. в Карпатах (під Самбором), створила Українську Головну Визвольну Раду, яка мала очолити боротьбу за відродження національної держави у краї та за кордоном. УГВР оголошувалася тимчасовим парламентом, яким керувала Президія та Голова Президії. Головою президії та президентом УГВР обрали Кирила Осьмака (псевдонім — Марко Горянський). Уряд - Генеральний секретаріат включав і посаду генерального судді. УГВР встигла ухвалити закон про тимчасовий устрій, політичну платформу та декларацію принципів діяльності (універсал). Витіснені радянськими військами діячі УГВР перенесли діяльність за кордон, a в Україні боротьбу за власну державу вели загони ОУН-УПА.

Отже, незважаючи на несприятливі воєнні умови, на тиск з боку гітлерівської Німеччини та сталінської Росії, ідея створення чи відродження України як самостійної, незалежної і самодостатньої держави існувала навіть за часів фашистської окупації і кількаразово намагалася втілитися в життя.
29 квітня 1944 разом з УНРадою у Львові та представниками колишнього Сойму Карпатської України створено Всеукраїнську Національну Раду (ВУНР), яку знову очолив Микола Величківський, а його заступниками стали митрополит Андрей Шептицький і А. Штефан. Спроби Всеукраїнської Національної Ради і Української Головної Визвольної Ради створити спільну платформу восени 1944 в Братиславі не увінчалися успіхом — і ВУНР 1946 припинила свою діяльність на еміграції.

Навесні 1947 року Українська Національна Рада (УНРада) була відновлена як передпарламент державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі,  в результаті порозуміння українських партій, щоб дати ширшу політичну базу для реорганізованого державного центру з А. Лівицьким на чолі як президентом УНР. За мету УНРади визначено консолідацію всіх самостійницьких сил для відновлення незалежної української держави з демократичним устроєм. Вже 1946 до цього прямував короткий час діючий Координаційний Український Комітет, утворений з усіх партій на еміграції за ініціативою канадських українців (місія о. ІЗ. Кушніра). Ідея консолідації почала виразніше реалізуватися, коли А. Лівицький створив 1947 підготовчу комісію на чолі з І. Мазепою для реорганізації держ. центру й утворення УНРади. Комісія разом з представниками партій опрацювала Тимчасовий закон 10. 6. 1948 про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки, оголошений головою Директорії. Цим законом утворено УНРаду. У червні 1948 всі політ. партії, за винятком гетьманців, схвалили статут УНРади, який визначив її структуру, форми праці і взаємини з екзильним президентом. Як передпарламент УНРада була законодавчим органом, вона створювала Виконавчий Орган, державний контроль та обирала президента УНР в екзилі. Між сесіями частину її функцій здійснювала президія УНРади, яка однак не могла змінювати основного закону та обирати президента.

Останнім Головою УНРади був Михайло Воскобійник (1918-2001), який очолював її тривалий час (1989-1992) і був одним із головних учасників офіційної передачі в Києві естафети влади від УНР сучасній державі Україна, незалежність якої остаточно була відновлена 24 серпня 1991 року.
 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити