Олекса ВАЩЕНКО, журналіст
Проблема кожного із нас
Мова піде про життя, точніше про виживання. Про виживання кожного з нас у своїй країні. Про виживання кожного з нас на своїй землі. І взагалі – на Землі.
Років сімнадцять тому мені довелося побувати у Кракові. Два вихідні поспіль на Великому Ринковому майдані міста відбувався фольклорний фестиваль народних колективів усіх краківських воєводств. Десятки фольклорних гуртів з’їхалися до Кракова і на тимчасово збудованій сцені з дерева демонстрували глядачам свою майстерність. Так поляки відзначали День Кракова.
Надвечір у неділю, після закінчення цього фольклорного фестивалю, я з колегою пішов прогулятися по Великому Ринковому майдану. Що вразило – всюди чисто, вибачте, асфальт не запльований і не закиданий непотребом, а поляки сидять собі вальяжно за столиками і попивають пиво чи каву…
Через два тижні після цього йдемо з дружиною Хрещатиком у понеділок вранці, якраз після проведення Дня Києва на Майдані Незалежності. О, Господи! Люди! Та невже ви – люди?! Асфальт на Хрещатику, знову вибачте, запльований, закиданий обгортками від морозива, цукерок, усюди валяються поліетиленові фляжки та фляги різних розмірів. Одне слово – свинюшник. Та такий, якого й у справжньому свинарнику десь у далекому українському селі не побачиш…
І зробилося мені гірко. Дуже гірко. Бо саме тоді я відчув – куди нам до поляків, куди нам до Європи. Після цього я почав, можливо, занадто болісно та занадто відверто реагувати на всілякі неподобства своїх співвітчизників…
Сидять трійко молодих дівчат на автобусно-тролейбусній зупинці і зі смаком зовсім так відверто ласують соняхом, спльовуючи лушпиння просто перед собою на асфальт. Кажу: «Дівчата, а віник у вас є?». У відповідь здивовані очі, якась незрозуміла міміка на обличчі – мовляв, і чого ти, чоловіче, до нас причепився? Кажу: «Так віник треба з собою носити, щоб підмітати після себе». Здається, не подіяло. Бо не те, що не почервоніли, а ще й хмикнули мені у відповідь.
Інша ситуація: їду в маршрутному таксі від станції метро «Петрівка» додому. Молодий хлопець, допивши якийсь напій, викидає у двері порожню пластикову пляшку просто на тротуар зупинки «Райдужний масив». Усі пасажири вдають, що нічого не бачать і нічого поганого не сталося та мовчать. Не витримую і кажу: «Тобі ж іще жити в цьому Києві, а ти його закидаєш непотребом». Він відвернувся і промовчав. Усі пасажири знову «сором’язливо» промовчали.
Минулої осені пішли з дружиною до березового гаю, що на масиві «Лісовий» (неподалік від магазину «Епіцентр»), і дуже пошкодували: всюди купи «шашличних відходів»: пляшки, целофанові пакети, пластикові фляги – увесь набір сучасного хімічного непотребу просто під ногами. Купами. Навіть метрів двадцять-тридцять неможливо пройти без цієї гидоти (пробачайте за не дуже пристойне слово).
І це там, де в лютому 1992-го для будівництва гаражів вирубали і знищили велику ділянку соснового лісу. А «керував» тоді цим лісом народний депутат України і голова (на той час) Ватутінської райради та виконкому Анатолій Мокроусов. Про цей ганебний факт я (тоді депутат Київміськради) інформував громадськість і своїх виборців через газету «Голос України» («Варварство по-київські», публікація 11 лютого 1992 року) та «Хрещатик» («Губителі», 13 лютого 1992 року). У цих виданнях було надруковано не спростовані й дотепер фотознімки гноблення і знищення природи у столиці України. І що? А нічого, як то кажуть, з гуски вода…
То ж я й запитую – чому так? Чому люди не захищають себе і свої життя? Чому люди не люблять самі себе? Чому вони принижують себе як людей? Чому вони не забирають після себе різне сміття?
Уже понад вісім років мені доводиться боротися за цілісність берегів озера Малинівка (в народі – Огірок), що на території дачних ділянок так званих Воскресенських садів у Дніпровському районі Києва. Рибалю та постійно збираю сміття на берегах озера. І береги його ще відносно чисті… Чого не скажеш про інші береги озер та річок в Україні.
І ось тепер ЗАПИТАННЯ й до наших доморощених можновладців, до політиків (бо подібне запитання я вже задавав у своїй статті співвітчизникам): чому ви зовсім не говорите про екологію? Чому ви з усіляких мітингових помаранчевих і непомаранчевих трибун ніколи не закликали: «Люди добрі, не кидайте під ноги сміття, любіть своє місто, любіть Україну і не засмічуйте її!». Ні – цього не було. Ніхто і ніколи, і під час останніх президентських виборчих кампаній, не заявляв – бережіть свою землю, не засмічуйте її, не вкорочуйте собі життя…
І дуже добре, що в Києві нещодавно з’явилися такі білборди, як біля станції метро «Лівобережна»: «Випив напої? Кидай у смітник пластик, який забруднює світ! Період розпаду пластику в природі, за даними вчених, становить понад 100 років».
Олекса ВАЩЕНКО, журналіст
Фото автора.
