Богдан та Варвара Ханенки понад 40 років віддавали значні власні кошти на розвиток української культури 
Богдан Іванович Ханенко народився 23 січня 1848 року в родовому маєтку Ханенків у с. Лотоки на Чернігівщині, пра-правнук Миколи Даниловича і син Івана Івановича Ханенка. Збірку археологічних знахідок й мистецьких творів передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом засновано Музей мистецтв ВУАН, який потім довгий час називався Київський музей західного і східного мистецтва, тепер — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (знаходиться на вул. Терещенківській). Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопи переважно на території Київщини. Видав збірник "Древности Поднепровья". Був членом Археологічної комісії, Історичного товариства Нестора Літописця та інших наукових товариств. Детальнішеше 

Земляки Першого Президента Української держави стрічали колядників і частувалися "Грушівкою"
20 січня кілька десятків членів Київського товариства депортованих українців "Холмщина" імені Михайла Грушевського зібралися у київському музеї М. Грушевського на новорічно-різдвяну гостину. Мета заходу – згадати, як відзначали різдвяні свята на Холмщині, прослухати колядки, щедрівки, засівання у виконанні гурту колядників “Зоряниця”, привітати достойників-ювілярів, прийняти в Товариство нових членів і симпатиків. У присутніх була нагода покуштувати неперевершений різдвяний напій "Грушівку" (створений і названий люблячими краянами на честь знаменитого земляка).

Кіра Муратова - один із найбільш феноменальних художників Східної Європи за останні 50 літ
                                 "Несть пророка у вітчизні своїй"
                                  (Матф., 13, 57; Марк, 6, 4; Лука, 4, 24)
З почуттям гордості й смутку зустріли українські шанувальники непересічного таланту режисера Кіри Муратової повідомлення, що всі її стрічки будуть представлені на 42-му Міжнародному Роттердамському фестивалі, який триватиме з 23 січня по 3 лютого. А це двадцять робіт, створених майстром за п’ятдесят літ невтомної творчої праці, починаючи від дипломної роботи – короткометражки "Біля крутого яру" і закінчуючи фільмом "Вічне повернення", прем’єрний показ якого відбувся торік на Римському кінофестивалі. Тож маємо всі підстави пишатися, що наша співвітчизниця так гідно презентуватиме Україну на цьому престижному кінофорумі у рамках фестивальної секції "Нові сигнали".

Кото-фотомитці обмежилися забавками
На порозі Одеського художнього музею мене стрів великий сірий котяра. Після того, як я з ним привітався, пещений улюбленець музейників спроквола поступився мені дорогою на виставку "Одеська котовасія". Анонсуючи її, обласне управління охорони об’єктів  культурної спадщини похвалилося, що вже більше десяти років поспіль воно  влаштовує фото-вернісажі на тему "Екологія міського середовища". А в рамках цього проекту вже втретє порушується тема дворових кішок, взаємовідносини з якими з дитинства впливають на формування особистості.

Молодь відродить Одеську кіностудію
Останнім часом журналісти забули дорогу на Одеську кіностудію, бо вже давно творче життя там завмерло. А коли й стрекочуть знімальні камери, то здебільшого московських кінематографістів. Виняток становили хіба що мітинги й пікети одеської громадськості, яка протестувала проти спроб закрити студію, розбазарити її розташовану на березі моря територію. В акціях протесту, на яких піарилися деякі політики, головним чином брала участь творча молодь.

Саме на святвечір, у переддень християнського Різдва Христового найкращим голосом України було визнано спів семирічної Ганнусі Ткач
Поспішаючи повідомити ім’я переможниці всеукраїнського конкурсу "Голос країни. Діти", чимало мас-медіа називали її то полтавчанкою то киянкою, хоч насправді ж це миловидне талановите дитя зростає у місті Котовську на Одещині. Мені неодноразово доводилося переконувати тих, хто вважає Причорномор’я вотчиною так званого "русского міра", що це предковічний український край з багатющими народними традиціями, зокрема, і співочими.

Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 року в селі Федвар (тепер — село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області). Із 1907 р. на професійній сцені в трупі С. Максимовича, де Юра зустрів свого творчого побратима й товариша в житті Семена Семдора. Далі Юра грав у театрі товариства «Руської Бесіди» у Львові (1913 — 1914), у Молодому театрі (1917) і в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві (1919). Від 1920-го — у Театрі ім. Івана Франка, створеному під опікою УГА у Вінниці, перенесеному 1923-го до Харкова, а з 1926-го — до Києва. У цьому театрі Гнат Юра працював до 1961 року як художній керівник і режисер, підготувавши близько 100 вистав!
Детальніше - у статті на сайті видання "День".

Народній артистці України Галині Яблонській 2 січня 2013 р. виповнилося 85 років
З Галиною Яблонською мене познайомив поет Микола Самійленко у березні 1996 року. Я готував тоді вечір пам’яті Зеновія Красівського і мені потрібні були виконавці сценарного задуму. Пан Микола й запропонував народних артистів України Галину Яблонську, Павла Громовенка та заслужену актрису України Галину Данилову.
Той вечір у Спілці письменників був надзвичайний! Благословив його отець Ігор Онишкевич. Виступали Левко Лук’яненко, Ярослав Дашкевич, Ольга Витвицька, Микола Самійленко, Євген Сверстюк, Анатолій Сопільник, чеченець Максуд Хужбаров, кобзар Віктор Лісовол, бард із Запоріжжя Олександр Черненко…

Від його прізвища віє силою
29 грудня 2012 р. кобзареві Тарасові Силенку виповнилося 40 років. Свої витоки рід Силенків веде із древнього села Мисайлівка, що на Богуславщині. Тут народилася й Тарасова мати Леся. Крізь ліс, через річку Рось щодня ходила до школи в с. Дибинці. Уроки любила вчити в лісі. Кохалася у квітах. Коли не знала назв, – вигадувала сама. Зростаючи у традиційній українській родині, дівчина перейняла від батьків загострене почуття справедливості.