Навіть пошукова система Google сьогодні розмістила тематичну картинку, на якій – найпопулярніші персонажі його ексцентричних комедій: "Пес Барбос і незвичайний крос", "Кавказька полонянка", "Операція И", 'Джентльмени удачі". Саме Гайдай став батьком легендарної трійки ледацюг: Труса, Балбеса і Бувалого.
На рахунку Леоніда Гайдая – майже два десятки комедій. Прибутки від їхнього прокату утримували чи не весь "Мосфільм", а фрази стали крилатими в усьому колишньому Радянському Союзі. "Діамантова рука" в 69-му році побила всі рекорди прокату – її подивились майже 77 мільйонів глядачів, а згодом її визнали найкращою вітчизняною комедією цілого століття, - інф.: facty.ictv.ua  Детальніше+ВІДЕО

Йому позаздрив би Пікассо
Картини художника десятки років припадали пилом на горищі покинутого будинку. Художники випадково наткнулися на полотна 80-річного нікому невідомого художника. І завмерли. Його картини виявилися шедеврами - такими як у Ван Гога і Сезанна. (Про митця - ВІДЕОСЮЖЕТ на stb.ua).
Розбите скло, напівзруйнована стіна і будинок, який ось-ось завалиться. Складно повірити, що в цьому будинку живе художник. Ще 30 років тому він жив як усі. Малював, влаштовував виставки, йому поети навіть вірші присвячували. Але в коло художників Леонід Литвин так і не увійшов. Його сільський імідж художникам не сподобався.

Вечір відбувся з нагоди висунення його книжки “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” на Національну премію ім. Тараса Шевченка
Подія сталася 24 січня в Київському міському Будинку вчених. Її атмосферу змалював народний депутат України Олесь Доній. “Давно не бачив такого аншлагу! – сказав він. – Уже о 18.10 нас не хотіли впускати у будівлю, бо зал був переповнений. Потрапивши нарешті в Будинок вчених, виявилося, що десятки людей не впускають ще і до зали (бо там не тільки всі місця були зайняті, а народ вже “стояв на головах”). Можете уявити, навіть Степана Хмару не хотіли впускати! Вечір пройшов у кращих традиціях кінця вісімдесятих – в залі панувала атмосфера братерства, патріотизму і напівпідпільної фронди до існуючого режиму”.

Богдан та Варвара Ханенки понад 40 років віддавали значні власні кошти на розвиток української культури 
Богдан Іванович Ханенко народився 23 січня 1848 року в родовому маєтку Ханенків у с. Лотоки на Чернігівщині, пра-правнук Миколи Даниловича і син Івана Івановича Ханенка. Збірку археологічних знахідок й мистецьких творів передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом засновано Музей мистецтв ВУАН, який потім довгий час називався Київський музей західного і східного мистецтва, тепер — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (знаходиться на вул. Терещенківській). Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопи переважно на території Київщини. Видав збірник "Древности Поднепровья". Був членом Археологічної комісії, Історичного товариства Нестора Літописця та інших наукових товариств. Детальнішеше 

Земляки Першого Президента Української держави стрічали колядників і частувалися "Грушівкою"
20 січня кілька десятків членів Київського товариства депортованих українців "Холмщина" імені Михайла Грушевського зібралися у київському музеї М. Грушевського на новорічно-різдвяну гостину. Мета заходу – згадати, як відзначали різдвяні свята на Холмщині, прослухати колядки, щедрівки, засівання у виконанні гурту колядників “Зоряниця”, привітати достойників-ювілярів, прийняти в Товариство нових членів і симпатиків. У присутніх була нагода покуштувати неперевершений різдвяний напій "Грушівку" (створений і названий люблячими краянами на честь знаменитого земляка).

Кіра Муратова - один із найбільш феноменальних художників Східної Європи за останні 50 літ
                                 "Несть пророка у вітчизні своїй"
                                  (Матф., 13, 57; Марк, 6, 4; Лука, 4, 24)
З почуттям гордості й смутку зустріли українські шанувальники непересічного таланту режисера Кіри Муратової повідомлення, що всі її стрічки будуть представлені на 42-му Міжнародному Роттердамському фестивалі, який триватиме з 23 січня по 3 лютого. А це двадцять робіт, створених майстром за п’ятдесят літ невтомної творчої праці, починаючи від дипломної роботи – короткометражки "Біля крутого яру" і закінчуючи фільмом "Вічне повернення", прем’єрний показ якого відбувся торік на Римському кінофестивалі. Тож маємо всі підстави пишатися, що наша співвітчизниця так гідно презентуватиме Україну на цьому престижному кінофорумі у рамках фестивальної секції "Нові сигнали".

Кото-фотомитці обмежилися забавками
На порозі Одеського художнього музею мене стрів великий сірий котяра. Після того, як я з ним привітався, пещений улюбленець музейників спроквола поступився мені дорогою на виставку "Одеська котовасія". Анонсуючи її, обласне управління охорони об’єктів  культурної спадщини похвалилося, що вже більше десяти років поспіль воно  влаштовує фото-вернісажі на тему "Екологія міського середовища". А в рамках цього проекту вже втретє порушується тема дворових кішок, взаємовідносини з якими з дитинства впливають на формування особистості.

Молодь відродить Одеську кіностудію
Останнім часом журналісти забули дорогу на Одеську кіностудію, бо вже давно творче життя там завмерло. А коли й стрекочуть знімальні камери, то здебільшого московських кінематографістів. Виняток становили хіба що мітинги й пікети одеської громадськості, яка протестувала проти спроб закрити студію, розбазарити її розташовану на березі моря територію. В акціях протесту, на яких піарилися деякі політики, головним чином брала участь творча молодь.

Саме на святвечір, у переддень християнського Різдва Христового найкращим голосом України було визнано спів семирічної Ганнусі Ткач
Поспішаючи повідомити ім’я переможниці всеукраїнського конкурсу "Голос країни. Діти", чимало мас-медіа називали її то полтавчанкою то киянкою, хоч насправді ж це миловидне талановите дитя зростає у місті Котовську на Одещині. Мені неодноразово доводилося переконувати тих, хто вважає Причорномор’я вотчиною так званого "русского міра", що це предковічний український край з багатющими народними традиціями, зокрема, і співочими.