20 березня народився Іван Мазепа - український державний, політичний і культурний діяч, гетьман Лівобережної України
 (1687—1704), гетьман Війська Запорозького обох берегів Дніпра (1704—1709).      Гетьман Іван Мазепа – визначна постать козацької доби, символ боротьби проти закабалення України.
І.Мазепа, над ім’ям якого так знущалися деякі історики, якого православні священники проклинали в усіх церквах, залишився в історії як велична особа, чиї життя і діяння сьогодні, нарешті, постали у реальному, правдивому світлі.
Ось як актуально звучать його поетичні рядки:
"Всі покою щиро прагнуть,
                                           А не в оден гуж всі тягнуть.
                                           Той направо, той наліво.
                                           А все браття: то-то диво!
                                           Не маш любви, не маш згоди...
                                           През незгоду всі пропали.

   Портал ВОЛЯ НАРОДУ публікує інтерв’ю політиків та
  авторитетних представників громадськості на найактуальніші
  теми, які є визначальними для стратегії України.
  Пропонуємо Вашій увазі відповіді на запитання ВН відомого
  юриста, кандидата юридичних наук Віталія КРЮКОВА
 
1. Яким має бути механізм контролю народу за владою?
 
 - По-перше, народ, а, точніше – політична нація, власне, має БУТИ.   Поки що – вона є політичний суб’єкт більш задекларований Конституцією України та міжнародною спільнотою визнаний, ніж явище внутрішнього буття. Тобто, - як певної цілісності – із усвідомленням своїх спільних, єдиних національних (в політичному сенсі) інтересів, вищості своєї влади, верховенства свого права, зокрема, свого права на державний бюджет, на свою територію, на надра і т.і. – її немає! Як не має в громадян і відчуття спільної історичної долі, спільної відповідальності. Поки що – це, значним чином, просто населення на певній території. І тому – як ця нація може контролювати владу, якщо її – як внутрішнього політичного суб’єкту фактично немає! Які «механізми контролю» можуть надати їй самосвідомості, самоповаги, самовідповідальності…? Вони ж тільки сприяють  відтворенню всього цього в певних політичних рішеннях та правових наслідках, а не навпаки.

   Юлія ТИМОШЕНКО, інф. "Української правди"

16 березня Генеральна прокуратура України з N-надцятої спроби дала дозвіл на мій виїзд за кордон для участі в саміті Європейської народної партії, що відбудеться 24 березня в Брюсселі ...
Це наша маленька, але перемога. Перемога не в тому конкретному факті, що "Тимошенко їде до Брюсселю", а в тому, що ця влада вже не може закривати на очі на реакцію цивілізованого світу, на його оцінку стосовно того, що сьогодні відбувається в країні. Вона змушена, хай з примусу та з несхочу, але бодай тримати ілюзію якоїсь мінімальної показової демократії.   Детальніше

  Детальніше Д   

    Інф. партії "Наша Україна"

«Народні депутати від партії «Наша Україна» виступають категорично проти паразитуючого кошторису Верховної Ради на 2011 рік» – заявив Голова політради партії «Наша Україна» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО.
«Кошторис Верховної Ради в розрахунку на одного народного депутата щомісячно становить 181 тис. грн. Офіційний прожитковий мінімум та мінімальна заробітна плата для звичайного громадянина – близько 1 тис. грн. Мінімальна пенсія – 750 грн. Це - кричуща, дика несправедливість у розподілі бюджетних видатків», – наголосив В.Наливайченко.   Детальніше           (Див. також тут)
Детальніше 

  Сергій ЛЕЩЕНКО, "Українська правда"

Щонайменше 700 тисяч гривень - таку суму грошей українські платники податків щороку виділяють на одного з 450 депутатів.
700 тисяч на кожного - незалежно від того, хто ця людина, і як вона потрапила до парламенту, кнопкодав це чи олігарх, чи добропорядний законодавець, чи це Рінат Ахметов або його водій Володимир Мальцев, або Юра Єнакіївський, або Михайло Чечетов, або Ірина Бережна, або сестра Льовочкіна, або Юрій Кармазін, або Петро Симоненко чи сам Володимир Литвин.
Кошторис парламенту з докладним розподілом того, куди ідуть кошти бюджету, є ледь не секретним документом. Минулого року, коли ухвалювали цей фінансовий розпис, його навіть не роздавали на руки народним депутатам.   Детальніше
 

  Частина 2 (частину 1 див. тут):
  Підсумки  2010 р. та завданння українства

  Роман ЧЕРНІГА, доктор фізико-математичних наук, для ВН

У лютому минув перший рік  відтоді, як  біло-голуба влада реалізовує своє   гасло «Будуємо нову країну». Нагадаю, що в 2010 р. цим  слоганом  була обвішана  вся Україна, в Києві ще й досі можна побачити більдборди з цим претензійним  лозунгом.  Настав час підбити річні  підсумки.
Природно, що розпочати  варто з спіхів  в економіці та підвищенні рівня життя народу, адже ПР завжди наголошувала, що саме в них справжня  команда професіоналів. З економікою явно не склалося, бо головний економічний показник, ріст ВВП країни,  виявився ганебно низьким: це лише 4,2 відсотка (офіційні  дані Держкомстату ).   В ухваленому бюджеті на 2011 р.   передбачено  4,5 відсотка. З такими щорічними темпами росту ВВП  докризовий рівень ВВП 2008 року буде досягнуто лише в 2013р. ( в 2009 р. було падіння ВВП  на 15 відсотків). Нагадаю, що В.Янукович у передвиборчих обіцянках наголошував, що економіка є основою всього і обіцяв вивести Україну до двадцятки країн світу з найвищим ВВП. Зрозуміло, що та обіцянка  була розрахована лише на «лохів», але на такий низький ріст ВВП  у 2010 р. «донецькі» явно не сподівалися.

Наступного року виповниться 300-та річниця від Дня народження Жан-Жака Руссо (1712-1778) – французького філософа-просвітителя, письменника і композитора, одного з найвидатнішихи мислителів епохи Просвітництва. Пере­конання мислителя зумовили специфіку його державно-правових поглядів, які він найбільш повно висвітлив у працях «Про суспільний договір» та «Міркування про причини і підстави нерівності». Основою політико-правової концепції Руссо була ідея народного суверенітету, яка актуальна й сьогодні. Ось як, зокрема, розмірковував Руссо про ВОЛЮ НАРОДУ:
"Кожен з нас передає в загальне надбання і ставить під вище
керівництво загальної волі свою особистість та всі свої сили, і в
результаті для нас усіх разом кожен член перетворюється в нероздільну частину цілого.
При цьому під «загальною волею» мається на увазі не сума воль або інтересів усіх окремих людей, а воля народу як істинного суверена політичної влади. Своє право суверена влади народ не передає конкретним правителям, якими б вони не були.
Будь-які правителі – суть уповноважені народу, покликані слугувати йому. Якщо виникає зворотна ситуація, народ має право змінити форму правління, позбавити правителів їх повноважень, відмовитись виконувати їхні рішення, замінити їх".