Київська Академія була першим вищим навчальним закладом в Україні. Її засновник - Петро Могила в 1631 році об'єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Киево-Могилянский Колегіум, що з 1694 року набув статус Академії. Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів.
Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу. Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах - Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.

Із одного боку, найбагатші в Європі кримінальні олігархи, а з іншого – найбідніше населення за найкращих природних, географічних умов та наявності талановитого і працьовитого народу.
Сьогодні в Україні, 10 олігархічних кланів контролюють 80% економіки, водночас майже 80% населення країни за даними ООН, перебуває на межі бідності (за правління Віктора Януковича кількість бідних зросла на 10%).
У такому суспільстві не цінують, ані мораль, ані совість, ані талант, у такому суспільстві не кажуть про справедливість, нема чого казати про права людини, про свободу слова, про незалежність судів. Замість соціально орієнтованих ринкових відносин – олігархічний монополізм. Замість розвитку нації – знищення всього українського. Про це пише у своєму блозі на LB.ua народний депутат України ("Батьківщина") Андрій Павловський.  Детальніше

В. Бондаренко: у "Батьківщині" говорять про дивні кулуарні рішення керівників опозиції
Лідери опозиційних фракцій часом приймають дивні рішення. І це багато хто помічає. Про це у коментарі УНН сказав народний депутат з фракції "Батьківщина" Володимир Бондаренко. Він зазначив, що не тільки він, а й інші помічають "дивні або напівдивні" кулуарні рішення.
"Зокрема стосовно комітетів, які комітети ми вважаємо пріоритетними, а які ні. Чому без бою погодилися, що деякі комітети потрапили до провладних фракцій, а не залишилися в опозиції. І не тільки це. Багато ситуацій", - наголосив він...На думку парламентарія сьогодні у парламенті формально 180 опозиційних народних депутатів, однак спостерігається непрозорість у діях і домовленостях керівників фракцій.  Детальніше

Саме на святвечір, у переддень християнського Різдва Христового найкращим голосом України було визнано спів семирічної Ганнусі Ткач
Поспішаючи повідомити ім’я переможниці всеукраїнського конкурсу "Голос країни. Діти", чимало мас-медіа називали її то полтавчанкою то киянкою, хоч насправді ж це миловидне талановите дитя зростає у місті Котовську на Одещині. Мені неодноразово доводилося переконувати тих, хто вважає Причорномор’я вотчиною так званого "русского міра", що це предковічний український край з багатющими народними традиціями, зокрема, і співочими.

Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 року в селі Федвар (тепер — село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області). Із 1907 р. на професійній сцені в трупі С. Максимовича, де Юра зустрів свого творчого побратима й товариша в житті Семена Семдора. Далі Юра грав у театрі товариства «Руської Бесіди» у Львові (1913 — 1914), у Молодому театрі (1917) і в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві (1919). Від 1920-го — у Театрі ім. Івана Франка, створеному під опікою УГА у Вінниці, перенесеному 1923-го до Харкова, а з 1926-го — до Києва. У цьому театрі Гнат Юра працював до 1961 року як художній керівник і режисер, підготувавши близько 100 вистав!
Детальніше - у статті на сайті видання "День".

Олег Соскін: Янукович становить загрозу національній безпеці України
Голова Української Національної Консервативної партії, професор Національної академії управління Олег Соскін вважає, що Янукович у нещодавньому інтерв’ю "Комсомольській правді" ще раз підтвердив, що не збирається захищати національні інтереси України та національний суверенітет. Про це інформує прес-служба УНКП.
"Українські засоби масової інформації облетіли цитати із інтерв’ю Януковича, опублікованого "Комсомольською правдою" 4 січня 2013 року.

А як вона робиться взагалі – ця добра справа піару країни, і чи робиться вона якось стихійно, історично, чи все-таки може бути розпланована і здійснена за певні терміни? Я тут не писатиму про такі глибокі речі, як криза національної ідентифікації, калічення історичної пам’яті українців чи планомірний чорний піар України відомими замовниками, а спробую розглянути все більш приземлено. І практично. Проблема, окрім вищезгаданого, в нас ще й у тому, що в Україні бракує піару внутрішнього. Критично не вистачає так званих love marks – чогось, чим би ми самі пишалися і тицяли в очі туристам, як швейцарці подають корів, годинники, банки, сир і шоколад (а кіко там тої Швейцарії?..), французи круасани, сири, вино і Ейфелеву вежу, іспанці хамон, італійці пасту й песто, американці стейки й саму американську мрію як таку...Список країн і того, з чим вони в пересічній свідомості інородця асоціюються, можна суттєво продовжити. Про це - у статті Ірени Карпи на Радіо Свобода.  Детальніше