20 лютого в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" відбулася розмова студентів та громадських активістів з учасниками Ініціативної групи "Першого грудня" В’ячеславом Брюховецьким та Євгеном Сверстюком "Українська хартія вільної людини: заклик до революції свідомості". До розмови долучилися Данило Лубківський, дипломат, радник Президента України та Геннадій Друзенко, правник, перекладач, публіцист.

Задайте собі дещо переінакшене звичне запитання "скажи мені, хто тебе нагороджує, і я скажу, кому ти служиш", як матимете повне уявлення про п’ятірку українських регіоналів, яких "сам" Владімір Путін цими днями нагородив медаллю Пушкіна. Звістка про те, що президент Російської Федерації відзначив цією державною нагородою Сергія Ківалова, Вадима Колесніченка, Олега Царьова, Дмитра Шенцева та Юрія Болдирєва за "великий внесок у збереження і популяризацію російської мови й культури за рубежем" із блискавичною швидкістю облетіла весь світ. І всім нам стало зрозуміло, що прислужуються вони Москві, а Україну, якщо і люблять, то за словами Олександра Пушкіна "странною любовью".

Зрада? Ні – закономірність.
Інтелігенція, вихована колонізатором, є ворогом власного народу. (Джавахарлал Неру)
Якщо в державі для побудови мовних відносин за фундамент береться неправильно перекладений текст Європейської хартії загрожених мов, якщо маємо прийнятий з порушеннями законопроект Ківалова-Колесніченка, то вибудувати правильне мовне законодавство буде неможливо. Прикладом цього може бути законопроект "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" поданий опозицією.

У Японії пройшли перші страти за нового уряду. Повісили трьох в’язнів, засуджених за вбивство.
Один із померлих був засуджений за вбивство школярки.
Зауважимо, це перші страти після вступу на посаду у грудні прем’єр-міністра Сіндзо Абе. У камері смертників перебувають ще 134 в’язнів.
До слова, три члени франції КПУ подали до парламенту проект закону щодо впровадження смертної кари. Інф.: 24tv.ua

Те, як Київ говорить і поводиться, як паркує свої автомобілі і вигулює собак, як обслуговує і торгує, як розважається і чепуриться, як бреше і зізнається – це хамство "во плоті".
Таке місто не може бути нашою столицею. Зі своєю вульгарною поетикою та фальшивою патетикою Київ навіть в естетичному плані перетворився, перефразовуючи Лесика Подерв`янського, на застиглу в бетоні, склі, залізі, а також у повітрі - музику Поплавського.
Київ настільки соромиться своєї українськості, що навіть крайні прояви українського націоналізму він реалізує за російськими схемами, матрицями і кліше.

До кінця 2011 року для протестних російських кіл Помаранчева революція була, по суті, найближчим із вдалих прикладів боротьби з авторитарним режимом у пострадянських умовах. Але сьогодні, за результатами дворічної історії антикремлівських мітингів у РФ, картина трохи видозмінюється: вже українські опозиціонери можуть брати певні уроки з діяльності російських колег.
Перш за все, це стосується методів опору авторитарному режиму в умовах, які поступово перетікають з пострадянського русла у неорадянське. Вчитися ж у цьому випадку треба не тільки на чужих успіхах, але й на проблемах.

Сергій Лещенко з 2008 року розслідує корупційні схеми, використані при передачі комплексу Межигір’я з державної власності у власність Віктора Януковича, який проживає там з 2002 року. Він спробував дізнатись інформацію про Межигір’я, але чиновники та суди різних інстанцій відмовили журналістові, посилаючись на те, що захищають приватне життя глави держави. Це і змусило Лещенка звернутися до Європейського суду з прав людини. За словами журналіста, Страсбурзький суд – остання інстанція, через яку він спробує одержати інформацію про Межигір’я.
Про це - в публікації Богдани Костюк на Радіо Свобода