Для українців він є символом нескореності та патріотизму, а від слова «бандерівці» росіяни починають божеволіти.
Зі Степаном Бандерою пов’язані різні стереотипи та кліше: його називали «терористом», «колаборантом», «авторитарним лідером».
Яким же насправді був Степан Бандера? Пропонуємо прочитати біографію провідника ОУН у день його народження.
***
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у Старому Угринові (зараз Івано-Франківська область) у родині греко-католицького священника. Родина Бандер була багатодітною та мала восьмеро дітей, але одна дівчинка померла ще немовлям.
Початкову освіту хлопець здобував вдома, адже народну школу в Старому Угринові закрили у вирі Першої світової війни. У 1919 році він успішно склав іспити та розпочав навчання у Стрийській гімназії (Львівщина). З дитинства Степан Бандера займався не лише активним спортом, а й інтелектуальним – обожнював шахи. Хлопець був худорлявим та невисоким. Є згадки, що у 19 років він мав зріст 159 см, а у дорослому віці – близько 162 см.
Степан Бандера був худорлявим та невисоким Степан Бандера був худорлявим та невисоким
Степан Бандера хворів на ревматизм та не міг нормально ходити – хвороба була із ним усе життя, а на деяких фото провідника ОУН можна побачити з паличкою не просто так. Через ревматизм колінних суглобів молодого Бандеру не приймали до «Пласту» – він став членом організації лише з третьої спроби у 13 років.
«Сам собою він був низький, непоказний, мав трохи задовгі, непропорційно довгі ноги і, здається, після якогось запалення колін чи суглобів, якось так ненормально ходив. То не впадало так дуже в очі, але коли ближче було приглянутися, то було видно, що його хід був ненормальний», – згадував однокласник Степана, а пізніше багаторічний соратник в лавах ОУН Ярослав Рак.
У 19 років Степан Бандера вступив на агрономічний відділ Львівської політехнікиУ 19 років Степан Бандера вступив на агрономічний відділ Львівської політехніки
Під час однієї з пластових мандрівок Бандера отримав псевдо «Баба» через те, що любив наспівувати жартівливу пісню: «Курінь є створений для нас, не треба нам бабів!». У нього також було псевдо «Ґанді», на честь Магатми Ґанді, лідера борців за незалежність Індії. Це лише два із численних псевдо, які були у Степана Бандери.
У 19 років хлопець вступив на агрономічний відділ Львівської політехніки, де навчався переважно посередньо. Сам Степан згадував, що більше часу та енергії вкладав у революційну, національно-визвольну діяльність. У студентські часи був членом товариства «Основа», долучався до діяльності «Просвіти», «Лугу» та ін. Бандера готувався до боротьби та знав, що попереду його чекатимуть тортури.
«Він кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до себе: "Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане!"… Затискав до крови свої пальці, вклавши їх між двері й одвірки, або з допомогою гранчастого олівця, що його він всував поміж пальці. Припікаючи свої руки до скла нафтової лямпи, Степан кричав до себе: "Признайся, Степане!". І тут же давав собі відповідь: "Ні, не признаюся!"», – публікує «Локальна історія» спогад його друга Романа Руденського.
У 1929 році Степан Бандера став членом ОУН, а в 1933 році став крайовим провідником на заході України. Під керівництвом Бандери ОУН почала серію каральних акцій проти польської влади. Оунівці розправилися із куратором Гадомським, звинувачуваним у нищенні українського шкільництва та полонізації, Андрієм Майловим, секретарем консульства СРСР у Львові, який був одночасно агентом ГПУ при НКВС – у знак протесту проти Голодомору в Україні, і міністром внутрішніх справ Польщі Броніславом Пєрацьким, який курував криваві акції «пацифікації». Сам Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова та Пєрацького.
14 червня 1934 року Степана Бандеру арештувала та ув’язнила польська поліція, над ним чинили психологічний та фізичний тиск, піддавали тривалим допитам. Під час Варшавського процесу йому присудили смертну кару, яку замінили довічним ув’язненням. Продовженням Варшавського став Львівський процес, після яких сформувався «політичний бренд» ОУН.
«Після арешту в червні 1934 р. я перебув слідство у в’язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 р. При кінці того року й на початку 1936 р. відбувся процес перед окружним судом у Варшаві, в якому я разом з 11 іншими обвинуваченими був суджений за приналежність до ОУН та за зорганізування атентату на міністра Броніслава Пєрацького внутрішніх справ Польщі (який відповідально керував польською екстермінаційною політикою супроти українців).
У Варшавському процесі мене засудили на кару смерти, яку замінено на досмертну тюрму на підставі амнестійного закону, схваленого польським сеймом підчас нашого процесу. Вліті 1936 р. відбувся другий великий процес ОУН у Львові. Мене судили як крайового провідника ОУН за цілу діяльність ОУН-УВО того періоду. На лаві підсудних було більше членів очолюваної мною Крайової Екзекутиви. Вирок у Львівському процесі мені злучили з Варшавським – на досмертне ув’язнення», – писав Степан Бандера у своїй автобіографії.
Степан Бандера, початок 1940-х роківСтепан Бандера, початок 1940-х років
З початком Другої світової війни Степану Бандері вдалось звільнитись із тюрми. Після вбивства Євгена Коновальця провід ОУН очолив Андрій Мельник. Степан Бандера не погоджувався із вичікувальною стратегією Мельника та хотів рішучих дій. Через розбіжності у стратегії у 1940 році стався розкол ОУН – організація поділилась на ОУН (б), яку очолив Степан Бандера, та ОУН (м) на чолі з Андрієм Мельником.
«Остаточно це розходження між обома течіями фіксується вже в 1941 році, коли починається німецько-радянська війна. Бандерівці вирішили, що, звичайно, добре, що німці будуть воювати проти Радянського Союзу, але їх треба ставити перед фактом, що буде українська держава, а не чекати, поки вони самі скажуть, що вони готові співпрацювати. Тому 30 червня 1941 року, коли український військовий батальйон «Нахтігаль» на чолі з Романом Шухевичем заходить до Львова, займають радіостанцію, займають кілька важливих об'єктів у цьому місці, вони проголошують створення незалежної української держави, по радіостанції про це оголосили», – писав історик Володимир В’ятрович для «Громадського».
Після проголошення Акту відновлення Української держави у Львові німці вдались до масових арештів, під які потрапив і Степан Бандера – він був у концтаборі до вересня 1944 року.
Із Степаном Бандерою пов’язані різні стереотипи та кліше. Один з найстаріших штампів, який дала ще польська вдала, – це «терорист». Володимир В’ятрович на сайті Українського інституту нацпам’яті писав, що практично кожен національно-визвольний рух проходить етап, коли його представляють як терористичний, а його антиокупаційну боротьбу як терористичні акти. Ще один штамп – це «колаборант».
«Основним елементом радянської пропаганди, спрямованої проти ОУН та УПА, було постійне звинувачення у колаборації з нацистами. І, не зважаючи на опубліковані тисячі документів та десятки досліджень про антинацистську боротьбу українських націоналістів, цей міф продовжує існувати. В межах пропаганди Степан Бандера розглядався, часом розглядається й досі, як мало не головний приспішник Гітлера в Україні. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість використання німецької допомоги у відродженні України. Цей момент став одним із ключових в його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася розколом організації», – писав Володимир В’ятрович.
Цікавий факт про Степана Бандеру, що він не курив та не вживав алкоголю. Про це він писав у своєму життєписі. Його весілля у 1940 році із Ярославою Опарівською організували також без спиртного. Шлюб вони взяли у краківській греко-католицькій церкві.
Андрій Бандера, Степан Бандера, Леся Бандера
У Степана та Ярослави було троє дітей: Наталія, Андрій та Леся. Із 1954 року сім’я під прізвищем Попель осіла у Мюнхені. Бандери любили походи у гори, ночівлі у наметах та спільні подорожі з друзями.
Степана Бандеру вбили 15 жовтня 1959 року у Мюнхені. Замовлення на стеження та вбивство Бандери отримав агент КДБ Богдан Сташинський. Пізніше він свідчив, Бандера був завантажений пакетами із продуктами і намагався дістати ключ із замка дверей. У цей момент убивця підійшов до нього, спитав, чи потрібна допомога, а коли провідник обернувся – вистрелив йому в обличчя отруту зі шприца. Революціонера поховали 20 жовтня у Мюнхені у віці 50 років.
При підготовці матеріалу використано дані Вікіпедії, Українського інституту нацпам’яті, «Освіторії», «Локальної історії», «Історичної правди», «Громадського».
Інф.:
ZAHID
Коментарі
