Як створити нову Україну
У нас немає жодного дійсно сучасного простору, який презентував би сучасну Україну.
Україна як країна існує 25 років, але країна — це ж не межа і не земля. Це образ, з яким вона асоціюється. А що є символами сучасної України, крім війни, чорнозему, Чорнобиля? Якщо запитати наших прекрасних політиків: за яку ви Україну?
Європейська Україна — це абстракція. Європейська — це певний рівень свідомості, культури. Культури споживання, зокрема числі культурного продукту. Але цього розуміння у нашої умовної еліти немає, та й еліти як такої теж.

Верховна рада, Адміністрація президента, Кабмін — не еліта. Це паноптикум, тераріум однодумців. Ми спостерігаємо, як дорослі дядечки кидаються какашками. Але ж це [культурна політика] питання етики. Ціннісної. А у нас символ цінностей та головний символ культури — Михайло Поплавський. Бездарний, в оточенні молодих дівок — ось воно, щастя.

Потрібно мати те, чим можна пишатися, крім народного співу, адже воно відображає сільську культуру. Вона чарівна, але країну формує урбаністична культура, а урбанізм — він принципово відкритий світові. У ньому є своя національна ідентифікація, але він точно має перебувати у співвимірності і контексті світу. Для цього потрібно вибудовувати комунікативні канали, де відбувається обмін, синергія, колаборації.

У будь-якому суспільстві більшість нічого не вирішує. Всі зміни відбуваються завдяки меншості

В Україні культура завжди була не другого і навіть не третього рівня інтересу. Тому вона капсулювалася в "феодальні держави" — такі пострадянські, дуже консервативні структури, які максимально намагаються зберегти статус-кво, голосячи, що їм важко. При цьому, коли дивишся на кількість людей, які працюють в наших театрах, [зіставляючи їх зі штатами провідних театрів світу], то розумієш, що ми просто дуже багата країна. Більш того, ми фінансуємо підготовку кадрів для Європи і світу: всі кращі їдуть.

Замість того щоб формувати свій внутрішній ринок, ми підтримуємо ці кріпосні інституції. Дивишся на ансамбль Вірського і порівнюєш з балетом Сухішвілі, який збирає по світу повні зали. Що, хіба наші гірше танцюють? Ні. Але [у балету Сухішвілі] інший менеджмент, інша хореографія, гостра, сучасна, смачна.

Неможливо реформувати те, чого немає. Це все одно, що проводити реформи на кладовищах. Ти не розумієш, де виховувати кадри, які могли би стати генераторами змін. Наші інститути виховують виконавців, а не менеджерів. Коли виникає питання, де це все може бути реалізовано, немає цих сучасних просторів. А у нас за всі роки незалежності відкрито один театр [Театр на Подолі], і це маленький театр.

У нас немає жодного реально сучасного простору, який презентував би сучасну Україну. Повинна бути нормальна, здорова конкуренція, діалог зі світом. А де він може бути? Де цей інтерфейс, за допомогою якого можна спілкуватися?

Я входив у безліч рад при всяких наших культурних інституціях. У якийсь момент я зрозумів, що ККД моєї участі наближений до нуля. Ти говориш, усі кивають. А далі що? Немає механізму, немає інструментарію, як це може вироблятися — ні законодавчого, ні юридичного, ні фінансового. Всі внутрішні правила сприяють тому, щоб нічого не змінювати. Ось і все.

Більшість українців перебувають у летаргічному сні. Вони дивляться телек і споживають диванну жуйку, яка знищує свідомість. Це ж просто нестерпно. У нас зараз свідомість стає, як у рибки. Термін життя будь-якої гострої інформації — тиждень, все! Я недавно подивився телевізор буквально півгодини і жахнувся. Я уявляю, на який би фарш перетворилися мої мізки, якби я робив це регулярно.

Людьми дуже легко маніпулювати, особливо зараз, коли навколо інформаційний треш. Ти дезорієнтований, і ти не маєш "дорожньої карти", як себе зібрати. І тут приходить якийсь пацан і каже: "Ви хочете відчувати себе єдиним народом? Ви не хочете, щоб ви були принижені, ображені, нещасні? Об'єднуйтеся, відчувайте свою єдність, виховуйте свою гідність, будьте дисципліновані". Знаєте, чия промова? Гітлера.

Цього року тема Гогольfest — Ноїв ковчег. Можна розглядати цю казку [буквально]: Ной, потоп, кожної тварі по парі. А якщо припустити, що потоп за нинішніх часів — це катастрофічний потік негативної інформації? Катастрофа, апокаліпсис, корупція, Трамп, Путін, Порошенко, теракти, Донбас. Або фейки абсолютно трешові.

Як людині врятуватися від цієї фрагментації свідомості? І ось ковчег — з одного боку, це місце, з іншого — правило. Як домовитися? Що ти візьмеш з собою на ковчег і від чого ти відмовишся — як матеріального, так і нематеріального? Як я можу з гідністю і в любові домовитися про щось, не утискаючи нікого в правах, щоб ми [спільно] створили щось? У мене немає відповідей. У мене є тільки питання. Але ці питання актуалізують мою свідомість і змушують мене знаходити рішення.

Біблія — одна з тих книг, які сформували західну цивілізацію. Я звертаюся до цих історій не як до казок, а як до мемів, що справили вплив на свідомість і культуру. Минулого року [для Гогольфесту] ми вибрали тему Вавилон. Це не просто вежа, яку будували-будували, не добудували, розбіглися. Євросоюз, Brexit — це Вавилонська вежа [наших днів]. Начебто говорять однією мовою і раптом перестали один одного розуміти.

Або навіть маленька сім'я. Ти зустрічаєшся з людиною, сподіваєшся побудувати щось чарівне, і раптом через два роки, рік ти перестаєш розуміти людину, хоча нібито говорите однією мовою. Це Вавилонська вежа в мініатюрі.  Повний текст

Владислав Троїцький, режисер, організатор фестивалю Гогольfest, засновник центру сучасного мистецтва "Дах"
Інф.: nv.ua

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити