Нема нічого таємного, щоб не стало явним
Правда і кривда української забороненої Церкви, що від Святого Володимира.
У Києві проходять заходи, пов’язані з 75-ю річницею проведення Львівського псевдособору 1946-го року, який був спецоперацією Наркомату держбезпеки (НКДБ) з поглинання Української Греко-католицької Церкви Руською Православною Церквою, створеною Сталіним у 1943 році після вирішення християнського питання в 1941-му, і спробою подати це як торжество Православ’я в СРСР. Не врахували одне протиріччя – торжество "Руського Православ’я" відбулося в країні атеїстів під орудою безбожників-комуністів, тому не було сприйняте численними українськими громадами західної частини України, які не сприймали і мови "визволителів" у церковному обряді, і які перейшли у підпілля, як християни перших часів.

3-го березня 2021 року Предстоятель УГКЦ Святослав і один з ключових організаторів і куратор цих заходів УГКЦ - доктор Олег Турій, директор Інституту історії Церкви УКУ, на каналі «Живе Телебачення» анонсували низку подій, які проливають світло на сутінки совєцької історичної типової брехні, до кінця не розвіяної і по сьогодні:
-    4 березня Інститут історії Церкви та Київський центр УКУ провели  міжнародну наукову конференцію ”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки”;
-   5 березня в Національному музеї історії України у Другій світовій війні відкрилася виставка «Нічого таємного, що б не стало явним» фотографій, артефактів і документів з грифом «Совєршенно секретно, хранить вечно»  з нагоди відзначення тієї сумної 75-ї річниці;
-    5 березня на Контрактовій площі столиці кияни та гості столиці України побачили стендову експозицію «До світла Воскресіння крізь терни катакомб»;
-    7 березня у Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ запланована експозиція  виставки «Нічого таємного, що б не стало явним».
Предстоятель УГКЦ Святослав з цього приводу в Національному музеї історії України у Другій світовій війні сказав, що вірні різних церков, просто чесні люди, громадяни України переживаємо важливий момент – із сумом згадуємо 75-ті роковини події, яку навіть науковці не знають як правильно окреслити. Тодішня совєцька влада називала подію Львівським Собором УГКЦ - «возз’єднанням з Руською Православною церквою». Але правда стає явною і спростовує кожне слово з цієї назви. Це не був Собор, це точно не був Собор чи подія Греко-Католицької Церкви,  це не  було ніяке возз’єднання і не відбулося возз’єднання УГКЦ з РПЦ. Бо таким методом церкви не єднаються.  Предстоятель УГКЦ Святослав повідомив, що виставка стала можливою завдяки співпраці Церкви, музею історії України у Другій світовій війні, науковцям, Львівському обласному Архіву, Інституту Історії Церкви УКУ, Службі Безпеки України.

Доктор історичних наук Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України Віктор Войнолович на міжнародній науковій конференції ”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки” повідомив, що Ватикан був противником узаконеного впливу СРСР на Східну і Центральну Європу. Для здійснення власних планів Сталін затвердив план антиватиканських заходів і розчинення греко-католицької церкви в РПЦ.

Більшовики в документах вказували: вважають УГКЦ не інакше, як резидентурою Ватикану, маючи на увазі сепаратні угоди католицької держави з Гітлером для блокування впливу СРСР на території центральної Європи. Слід зважити на існування в той же час міжурядової угоди між гітлерівською Німеччиною і СРСР про ненапад і розподіл Польщі та країн Східної Європи (тобто пакту Молотова – Ріббентропа, підписаного у присутності члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна та посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга, що  приховувалося майже 60 років.

Зазначені заходи про правду і кривду УГКЦ дозволяють зрозуміти, що згаданий  псевдособор, фактично, був мирськими зборами священиків і агентури НКДБ, бо проводився згідно із совєцьким планом знищення УГКЦ під контролем полковника Карпова, який був безпосереднім учасником (про це йдеться тут) нічного заснування Руської Православної Церкви вересневої ночі 1943 року в Кремлі Йосипом Сталіним, начебто відродженої «Православної Російської Церкви» (назва до 1943 року, зафіксована зокрема у Всеросійському церковному соборі 1917—1918 р.р.). На псевдособорі не були присутні єпископи УГКЦ, бо присутні, начебто єпископи УГКЦ на той час уже перейшли у сталінське Православ’я напередодні, і єпископи не були делеговані територіальними християнськими громадами. Християнські громади були проти цієї насильницької акції «визволителів».  

Слід звернути увагу, що християни, відповідно до Біблії, мають єднатися у Христі, і, відповідно, прагнути екуменічного процесу. Предстоятель УГКЦ Святослав  зазначив, що акт поглинання і заборони УГКЦ 1946 року у Львові був приниженням гідності християн і християнської церкви в Радянськім Союзі. У зв’язку з цим варто зазначити, що в РПЦ існує глибоке протиріччя: між віруючими, які складають Церкву Христову і Управлінням, заснованим Йосипом Сталіним, який, навчаючись в духовній семінарії, покинув Бога і пішов у розбійники-більшовики. З Книги «Дії апостолів» (Глави 1-5) відомо:  апостоли проводили роботу з євангелізації та розбудови внутрішньої структури християнської громади (в Єрусалимі і Юдеї). Якщо в широкому розумінні, згідно з Новим Завітом, апостол є людиною, посланою Богом з певним завданням розбудови Церкви (є взаємозв'язок між іменником «апостол» та дієсловом грецької мови «посилати»), то хто тоді послав войовничого безбожника Йосипа Сталіна засновувати РПЦ під контролем НКДБ і для чого? Відповідь на це запитання кожен знайде сам.

У ході заходів звучало, що совєти відбирали храми УГКЦ і пропонували громадам відбирати костьоли в римо-католиків. Цей цинічний, характерно сатанинський прийом зіштовхування інтересів релігійних громад, не пройшов, конфлікту між католиками римського обряду і грецького не сталося, як НКДБістам хотілося.

Богом даний Андреєві Шептицькому дар пророцтва дозволив йому на схилі життя (ще в 1935 році, після анексії совєтами Галичини) передбачити, що безбожники не дадуть існувати УГКЦ, і попереду - лихі часи переслідування і гонінь. Тому пророк писав Папі у Ватикан про необхідність надати звання єпископа-помічника з правом наслідування саме Йосифу Сліпому.
Йосип Джугашвілі на псевдо «Сталін» із всією камарильєю разом не зміг купити і не зламав предстоятеля УГКЦ Йосифа Сліпого, справжнього Сповідника Віри Христової, якому б можна було дійсно дати псевдо «Криця». Бо саме Йосип Сліпий, як криця найвищого ґатунку, витримав тортури, не зігнувся і через 18 років таборів ГУЛАГУ та заслань успішно почав відродження забороненої совєтами в 1946 році УГКЦ. Що і відбулося.

Йосиф Сліпий назвав львівський псевдособор 1946 року «невдалою імпрезою» *
* Імпреза  -  синонім французького походження до слів «захід», «вечірка», «святкування».

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

Роман Колядюк, спецкор ВН з питань економіки і духовності (AMGC)
Світлина автора.

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити