Після кількох днів плутанини, суперечливих коментарів і спроб видати російські побажання за “мирний план”, у Вашингтоні нарешті з’явився голос тверезого розуму. І цей голос належить не кому-небудь, а голові комітету збройних сил Сенату США Роджеру Уікеру — людині, чия думка важить у питаннях оборони, стратегічних загроз і національної безпеки.
Уікер зробив те, чого інші боялися: назвав речі своїми іменами. Розмазав по стіні — це не перебільшення. Це точне визначення того, що відбулося.
Уікер сказав публічно те, що серед частини американського політикуму давно говорили пошепки: 28-пунктний “план”, який проштовхують Трамп, Віткофф та інші посередники, — це не шлях до миру. Це шлях до капітуляції України та вирощування ще більшої агресії Кремля.

Його позиція проста й сталева:“Примушувати Україну віддавати землю путінському м’яснику — це абсурд”.“Рішення про чисельність української армії та її розміщення ухвалює лише українське керівництво”. “Будь-які поступки диктатору – це не компроміс, а заохочення хижака”.

Ці слова — не просто критика. Це чітка відсіч американського законодавчого органу спробам нав’язати Україні “мир” шляхом односторонніх здач.

Сенатор говорить про те, що адміністрація Трампа боїться визнати: поступки Кремлю – це удар по США. Уікер озвучує фундаментальну істину, про яку намагається забути команда Трампа: “Будь-які подарунки Кремлю б’ють не лише по Україні, а й по безпеці США та союзників”.

Якщо дати Путіну навіть крихту чужої території в обмін на тимчасову “паузу”, це:

— підриває глобальні гарантії безпеки;

— демонструє, що агресія працює;

— відкриває шлях новим війнам;

— змушує союзників сумніватися у сталості американських гарантій.

Те, що Путін сьогодні вимагатиме в України, він завтра вимагатиме в Балтії, післязавтра — у НАТО. І змусити Україну “вкластися” в російські умови означає розписатися в тому, що диктатори можуть торгувати чужими територіями, як шматками м’яса.

Що змінилося в Сенаті? Почали розуміти просту, жорстку історичну закономірність

Уікер — не випадковий голос. За ним ідуть інші. У Сенаті, навіть серед республіканців починає формуватися чітке розуміння: поступки тиранам ніколи не закінчуються миром.
Вони закінчуються новим лихом.

Це урок Мюнхена 1938 року. Урок “червоної лінії” Обами щодо Сирії. Урок Грузії 2008-го, коли світ “проковтнув” російську агресію – і отримав війну проти України у 2014-му й повномасштабне вторгнення у 2022-му.

Слабкість Заходу завжди оплачується кров’ю тих, кого він обіцяє підтримувати. І Уікер дуже чітко показав: він це розуміє, а отже, у США ще є політики, які здатні мислити стратегічно.

Тон змінюється — і це поганий знак для “архітекторів” 28-пунктного плану. Після заяв Уікера стає очевидно, що:

— план Віткоффа–Венса не має достатньої підтримки в Сенаті;

— спроби назвати капітуляційний документ “американським миром” провалюються;

— у внутрішньому політичному полі США з’являється спротив легалізації російських ультиматумів.

І головне: публічна критика від голови комітету ЗС — це сигнал і Трампу, і Кремлю, що гра в “сирну пастку” із примусовим миром не така проста, як комусь здавалося.

Підсумок

Слова Уікера — це більше, ніж емоція. Це -/ червона карта кремлівським сценаріям миру, озвучена з найвищої законодавчої трибуни США.

І це те, чого давно потребувала не лише Україна. Це те, чого давно потребував сам Захід, щоб згадати: тирани не зупиняються, коли їм поступаються — вони зупиняються, коли їх зупиняють.

Інф.: Українська світова інформаційна мережа 

Коментарі