Микола СЛАВИНСЬКИЙ, для Волі народу

Учора, 20 травня, в центрі столиці  відбулася сутичка між представниками  українських громадських організацій  та російським козацтвом.
Що ж сталося? Об 11 годині біля пам'ятника Тарасові Шевченку зібралися близько130 українців для проведення маршу здорової молоді. Незабаром колона вирушила Михайлівським провулком, потім Прорізною вулицею до Михайлівської площі. 
Цю дорогу колись проклала сама історія. Рідні вулиці, свій Київ, українська земля. Чи не так? Беззаперечно! І що ж? Біля Михайлівського собору  українців зустріло чуже, вороже «військо» – активісти з російського "Вірного козацтва".

 Вояки були одягнені оперетково, але тримали вони … імперські прапори. І ніхто – ніякі януковичі й ніякі попови – не відважилися запитати справді по-державницькому: «А що вони, ці чужинці, роблять тут, у столиці суверенної України? Чому стоять біля нашої духовної святині?».

Коли українська молодь проходила повз шеренги чужинців, російські козаки перебігли дорогу й вихопили з рук юнака червоно-чорний прапор. А це вже – брутальний виклик, посягання на звитяжну символіку. Для воїнів втрата стягу за всіх часів вважалася найбільшою ганьбою.
Представники різних національних груп зчепилися в короткому рукопашному двобої. Сутичка,  штовханина,  пристрасне різноголосся…
Нарешті чи то із партизанської засідки, чи то з глибокого небуття вискочила міліція. Та доблесна українська – українська? – міліція, яка мала б заздалегідь з’ясувати, що  за  козацтво гріється під українським сонцем  у центрі столиці незалежної держави. А втім, це  вже  безпосередній обов’язок СБУ.

Коли міліція розвела в різні боки різнонаціональні групи, українці вишикувалася біля пам'ятника княгині Ользі. До мирно налаштованої молоді  підійшов чужоземний журналіст у червоній кепці з написом "Росія" і заходився зблизька  знімати на камеру юні обличчя. Хлопці витерпіли це далеко не шляхетне дійство. Та коли «журналіст» (звичайно, в лапках)  ударив одного з них коліном, зчинився справедливий рейвах. Знову втрутилася міліція й розборонила  представників різних непримиренних сил. Незабаром усе стихло. Та чи надовго?
На жаль, поява російського формування наші офіційні кола сприйняли як щось звичне, закономірне, неминуче. Не було жодної, навіть делікатної, урядової заяви, промовчали київські керманичі. Влада не стала на захист своїх громадян, не дала рішучої відсічі чужим обмундированим воякам, не запитала, бодай риторично: «А чому це в центрі української столиці майорять  імперські прапори?».

Репресивна машина налаштована проти українського суспільства, а тому не спромоглася навіть на холості оберти. І це закономірно. Наша влада завжди беззуба, коли має справу з російськими чи проросійськими силами. Та вона стає, немов акула, зубатою, агресивною, нещадною, якщо  починає захищати власний трон від справді українських сил.
Не далеке від істини припущення, що на Хрещатику можуть будь-коли, мов чорти з путінських табакерок, вилузатися російські десантники. І почнуть зневажливо, переможно крокувати головною вулицею. На жаль, ніхто із януковичів-попових їх не зупинить. СБУ заховається у потаємних підвалах-схронах, а міліція з великим пієтетом охоронятиме чужих військовиків   від наших патріотів. І так триватиме аж до того знаменного дня, коли саме патріоти здобудуть владу й створять свою, рідну – українську! – державу.    

Фото  tsn.ua

 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити