Кожен державний службовець за будь-яких обставин і де б він не працював, повинен вміти користуватися українською мовою
Якісь винятки в законі не передбачені. Проте в нинішніх українських умовах державним службовцям потрібна допомога і  додаткові стимули для якісного опанування всіма видами мовленнєвої діяльності державною мовою. Таким стимулом може стати "державний мовний сертифікат". Добрий досвід його законодавчого унормування є в Польщі, Австрії та в інших країнах. Аби викладені вище норми закону не залишилися на папері, а виконувалися, зазначений досвід має бути використаний.

До уваги преси та всіх  побратимів по боротьбі за українську національну справу

12 січня у Києві, в залі засідань "Конгресу Українських націоналістів" (на вул. Антоновича 3-б) відбулися збори "Просвітницького центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка". У зборах взяли участь народні депутати України попередніх скликань Юрій Гнаткевич, Віталій Корж, Віктор Терен, Олена Бондаренко та внук славного українського мецената Євгеній Іванович Чикаленко. Учасників зборів вітав Голова Конгресу "Українських націоналістів" Степан Брацюнь.

Збори ухвалили план роботи на перше півріччя 2016 р., де зокрема передбачено проведення наукової конференції на тему «Євген Чикаленко і меценатство в сучасній Україні», організацію  21 лютого мітингу до Міжнародного Дня рідної мови. Збори запланували регулярний випуск «Інформаційного Вісника» своєї організації, багатотиражного видання «Словника-антисуржика», організацію низки публічних заходів на  захист українців від мовного зросійщення. Прийнято рішення про початок збору коштів на спорудження пам’ятника Євгену Чикаленку,
Після активного обговорення Рада ухвалила кілька заяв і звернень, тексти яких наводяться далі.

Про ставлення Просвітницького Центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка до заяви О. Турчинова щодо дати святкування Різдва Христового

Нещодавно Олександр Турчинов – відомий державний, політичний і релігійний діяч, - зробив заяву з приводу дати святкування Різдва Христового. Він звернув увагу на те, що переважна більшість християнських країн відзначають День народження Спасителя 25 грудня, тоді як православні в Україні, Росії і Білорусі святкують його аж через два тижні - 7 січня. О. Турчинов запропонував, щоб Всеукраїнська Рада Церков розглянула це питання і прийняла узгоджене рішення, аби весь християнський люд в Україні відзначав день народження Спасителя з усіма християнами світу одночасно, а не в різні дні.
Просвітницький центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка, як громадська просвітницька структура, вважає доцільним у зв’язку заявою О. Турчинова нагадати православним, коли й чому сталася прикра розбіжність у визначенні дня святкування Різдва Христового.

У часі, коли Петро Перший, «прорубуючи вікно в Європу», видав указ про перехід життя російської імперії  з Юліанського на Григоріанський календар, що в Європі було зроблено з метою узгодження астрономічного і календарного обліку часу, російська православна церква відмовилася виконувати указ імператора і продовжувала святкувати Різдво як і раніше – 25 грудня, але за старим стилем. Вони святкують його так досі та тому відзначають крім Нового року ще й «старий новий рік». Прикрість і логічна нісенітниця полягає в тому, що всі християни, включно з духовенством, на практиці спочатку відзначають новий рік 1 січня, а вже потім день народження Христа, тоді коли все має бути навпаки.
Проте найсуттєвіша прикрість полягає в тому, що перед Різдвом усі православні мають дотримуватися суворого посту, слідувати чому вкрай важко під час новорічних святкувань. Ось і доводиться священикам нагадувати про це віруючим у своїх проповідях та закликати їх менше пити, пісно їсти та уникати сексуальних розваг.

Позицію УПЦ Московського Патріархату неважко передбачити. Її вже встиг озвучити архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука, який звинуватив  прихильників перенесення відзначення Різдва на 25 грудня  у розколі суспільства. Архієпископ лякає українців втратою традиції, хоча вона є наслідком консервативної примхи церковників, яка нічого спільного з науковою даністю не мала і не має.
 Церква вміє визнавати свої помилки, що свого часу проявилося у визнанні католицькою церквою того факту, що Земля крутиться навколо Сонця, а не навпаки. Церковники, як свідчить практика, можуть міняти і традиції. Погодився ж недавно предстоятель УПЦ Митрополит Онуфрій з необов’язковістю згадування в молитвах під час богослужінь імені Патріарха Кирила, якщо це викликає обурення мирян через підтримку Кирилом розв’язаної Росією гібридної війни проти України. Але ж досі згадування патріарха в молитвах під час літургії було не лише давньою традицією, а й канонічним правилом. Отже заради утримання парафій УПЦ пішла на порушення традицій і канонів.

На об’єктивне і наукове  розв’язання означеної проблеми можна сподіватися лише від трьох церков: Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної Православної Церкви. Якщо ці церкви підтримують європейський вектор розвитку України, їхня думка  мала би збігтися з думкою представника конфесії євангельських християн-баптистів О. Турчинова. Предстоятелі перших двох згаданих церков – Патріархи Філарет і Святослав – уже висловилися в тому сенсі, що вони зовсім не проти такої реформи, але їм ще не відома думка народу і її треба вивчати.

Варто згадати, що наш віруючий християнський люд  ділиться на дві частини: тих, хто щонеділі і щосвята йде до храму, і тих, хто у ці дні йде на базар чи відпочиває, а до храму біжить лише на Великдень святити паску. І перші, і другі підуть до своєї церкви тоді, на коли вона їх покличе і святитимуть паску тоді, коли вона святитиметься. Тут слово буде за священиками. Не вівці ж ведуть пастухів, а пастухи спрямовують череду на потрібний шлях. Якщо Московський Патріархат вирішить святкувати Різдво, як нині святкує, це не розколе християнське суспільство глибше, ніж воно ним розколото нині різними патріархами, різними мовами богослужінь і, що гріха таїти, різними політичними орієнтаціями.
Усі в Україні, хто поклоняється Христу як Спасителю роду людського, мають об’єднатися датою відзначення його Різдва та святкувати його раніше Нового Року, суттєво наблизившись завдяки цьому до європейської християнської цивілізації. Роль і місія християнського просвітництва і громадських просвітницьких організацій полягає нині в активному сприянні цьому.

За орфографічну та абеткову реформу в Україні
Звернення Просвітницького Центру ім. Є. Чикаленка до Президента України Петра Порошенка

 27 січня минає шість років, як Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 55, яка мала назву «Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею». Постанова затвердила таблицю транслітерації усього українського алфавіту латиницею. Хоча другий пункт цієї постанови обмежував діапазон її використання  виготовленням документів,  проте в цілому було зроблено серйозний крок до широкого використання латиниці в українському письмі аж до повної заміни нею кирилиці.

Питання переходу на використання латиниці в українському письмі не є новим. Перші україномовні тексти, записані латинкою датуються ще 16-им століттям, а перший обґрунтований проект був підготовлений львівським священиком Йосипом Лозинським на основі польської абетки. Запропонований ним правопис зазнав невдачі через небажання українців ототожнювати себе з культурою поляків, оскільки Польща на той час була окупантом на українських землях. Більш успішним був проект, автором якого став чеський славіст Йосип Їреч, який більше спирався на чеський алфавіт. Цей проект знайшов схвалення в культурних колах УНР. Його палко підтримував Михайло Драгоманов. Довести до завершення  свою ідею вони не встигли.

В СРСР також вивчалася ідея латинізації російського алфавіту. Зокрема Наркомпрос РСФСР утворив у 1929 р. спеціальну комісію за участі лінгвістів, книгознавців та інженерів-поліграфістів. Після розпаду СРСР свої алфавіти змінили Молдова, Азербайджан, Туркменістан і Узбекистан. Президент Казахстану Назарбаєв в своєму посланні до парламенту у 2012 р. заявив про початок підготовчої роботи по переводу казахського алфавіту на латинську графіку, що, на його думку, сприятиме інтеграції Казахстану в світ, допоможе вивченню англійської мови та розвитку казахської мови і її перетворенню в мову сучасної інформації.

У сьогоденній Україні думки про застосування латиниці також висловлюються. Незалежний експерт Анатолій Павленко, дослідивши проблему, доводить на сторінках газети «День», що перехід українського письма на латиницю допоможе економити кошти на переобладнанні комп’ютерної техніки, позбутися нав’язаного українській мові російського лексичного «сміття» та захистить її від російської мови в цілому. Адже російські імперіалісти щосили і небезуспішно намагаються нав’язати українцям свою мову й культуру, розраховуючи у такий спосіб асимілювати українців під росіян, чого їм вже вдалося добитися на Донбасі. Латинська графіка може стати сильним запобіжником подальшого зросійщення України і українців.

Просвітницький центр національного відродження ім. Є. Чикаленка закликає Президента України створити для вивчення порушеної проблеми компетентну урядову комісію з числа філологів, письменників, книговидавців, освітян, редакторів друкованих видань, спеціалістів з виготовлення оргтехніки.

Про мовний сертифікат як засіб втілення в життя статей Закону України «Про державну службу» щодо державної мови
Звернення до Прем’єр-Міністра України Арсенія Яценюка

Президент Петро Порошенко підписав Закон «Про держану службу». У ньому є кілька позицій, які стосуються проблеми державної мови. Доцільно навести їх тексти повністю.
З преамбули: 2) державна мова – українська мова, якій Конституцією України надано статус мови офіційного спілкування посадових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування під час виконання посадових обов’язків, а також мови діловодства і документації цих органів та посадових осіб.
Із Статті 4. Принципи державної служби
п.3)принцип професіоналізму: вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону.
Із Статті 8. Основні обов’язки державного службовця
Державний службовець зобов’язаний:
5) обов’язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов’язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації;
6) використовувати регіональну мову та (або) мову національних меншин, визначену відповідно до закону і в контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин у межах та випадках, визначених законом;
З викладених законодавчих норм випливає, що кожен державний службовець за будь-яких обставин і де б він не працював, повинен вміти користуватися українською мовою. Якісь винятки в законі не передбачені. Проте в нинішніх українських умовах державним службовцям потрібна допомога і  додаткові стимули для якісного опанування всіма видами мовленнєвої діяльності державною мовою. Таким стимулом може стати «державний мовний сертифікат». Добрий досвід його законодавчого унормування є в Польщі, Австрії та в інших країнах. Аби викладені вище норми закону не залишилися на папері, а виконувалися, зазначений досвід має бути використаний
Просвітницький центр ім. Є Чикаленка пропонує Кабінетові Міністрів створити компетентну урядову комісію з представників Інституту української мови АН України, Інституту україністики, підпорядкованого Міністерству науки і освіти, кафедр української мови провідних університетів та Міністерства Юстиції, з дорученням розробити Положення про сертифікат державної мови (мовний сертифікат) та варіанти його законодавчого унормування.

Звернення Просвітницького Центру національного відродження ім. Євгена Чикаленка
до всіх національно-патріотичних об’єднань щодо спільного  відзначення Дня рідної мови

Дорогі побратими по боротьбі за українську національну справу!
21 лютого в світі відзначається Міжнародний день рідної мови. Його відзначення за рішенням ЮНЕСКО спрямоване на підтримку мов, які зникають. Наша українська мова на перший погляд ніби не зникає, ба навіть є державною. Але насправді в деяких регіонах і багатьох містах України вона перетворилася в мову пригніченої національної меншини. Про окуповані території годі говорити. Наша мова зникає в молодіжному середовищі столиці України, де  її не шанують а спілкування нею уникають.

Українська влада, обрана українським народом після Революції Гідності, підтримує українську мову лише на словах, а на ділі будує якусь химерну «единую страну». Президент П. Порошенко у День української писемності та мови 9 листопада відбувся формальним вітанням у твіттері, завдяки чому майже ніхто його не читав. З якось дива лише коли не коли озветься міністр культури В. Кириленко, у компетентності якого є всі питання державної мовної політики. Досі діє написаний за межами України і по-бандитськи прийнятий закон «Ківалова-Колісніченка. Уряд не розробив Програми розвитку і впровадження державної мови, як це було заведено раніше. У прийнятому законі «Про державну службу» занотовані позитивні позиції, але нічого не планується зробити для їх дотримання на практиці. Керівники національно-патріотичних партій і громадських організацій  обмежуються проведенням конференцій і круглих столів, тексти заяв яких мало хто чує і читає. А тим часом треба щось робити! Насамперед треба тиснути на владу і на олігархів. Треба шукати нові форми просвітницької діяльності. Адже панування в Україні мови окупанта не припинилося, а зросійщення українців набуває вкрай небезпечних форм, зокрема  так званої «патріотичної русифікації».

Просвітницький центр національного відродження ім. Євгена Чикаленка пропонує провести 21 лютого на Майдані Незалежності спільний мітинг з нагоди Міжнародного Дня рідної мови. На Майдані можна буде створити Координаційну Раду за участі представників усіх громадських і політичних структур, які переймаються мовною проблематикою чи зацікавленні в ній.

Прес-служба "Просвітницького центру національного відродження імені Єігена Чикаленка"

Коментарі