Анатолій Ковальчук, політолог: Пенсії українців заховані в палацах і яхтах олігархів
За рівнем свободи господарювання ми знаходимося десь на 155 чи 165 місці у світі. Близько до Північної Кореї, в якій свободи взагалі немає. Лише подумати: скільки простору, скільки необмежених можливостей у влади допомогти бізнесу! Справжнісінька цілина на полі дубуватих законів, інструкцій, заборон і гонінь.
Лише розстебни комірець і вільно дихай, твори, придумуй і спробуй... У світі є багато прикладів успішних країн, які починали з нуля та ставали економічними гігантами... Взяти хоч би Сінгапур.
Та ні. Ми, наче слідуючи заповіту Леніна, ходили й ходитимемо іншим шляхом. Лише замість диктатури пролетаріату упроваджуємо диктатуру олігархату.
ЯКЩО ХВОРІ НЕВИЛІКОВНО...
(про витоки багатомільярдного дефіциту пенсійного фонду)
Аанатолій КОВАЛЬЧУК
Урядом оприлюднені наміри подальшого тиску на дрібний та середній бізнес. Міністр соціальної політики Розенко пригрозив: якщо підприємці не збільшуватимуть кількість робочих місць і зарплати, то підвищаться ставки єдиного податку та соціального внеску. Бо, мовляв, немає сил терпіти багатомільярдний дефіцит пенсійного фонду.
Сказано так, начебто в цій проблемі винні саме дрібні підприємці. І за це, логічно, мають розплачуватися вони. А не ті, що розікрали країну. Не ті, хто терористичними законами, загарбницькою економічною політикою, хабарами і надмірним адмініструванням доклали зусиль, щоб цей бізнес звести нанівець. І тепер хочуть докінчити ще й жалюгідні його залишки. Заразом знищити і рештки віри в державу, яка спочатку пообіцяла полегшення, а тепер намагається їх відібрати. Можливо, що з додатковим обтяженням. І виступає вже в ролі звичайного брехуна.
У цих невиліковно хворих хронічно мізках кипить уявлення про надзвичайні скарби недавніх «мішечників», «кравчучників» та «човників», які невідомо з чого, мабуть з повітря, набралися тих «скарбів». І вони, сучасні Сезами, мають відкрити ті комори... І зовсім не думають про те, чи є в людей якісь фінансові можливості до розширення підприємництва і росту зарплат. І зовсім не думають заглянути до тих, у кого відомо звідки взялися багатства, хто у звільненій Україні ще при Кучмі знайшов собі скарби, більші від різних там казкових Ельдорадо і неказкових Клондайків, вдало застосував до себе відому формулу «народне –то моє». А там, в тих фабриках і заводах, які потрапили в бездарне господарювання, що лише й забезпечує сите життя цих нуворишів, в яхтах і англійських чи ще якихось їхніх палацах та курортах і заховані наші пенсії. І загалом все благополуччя держави й народу.
Простим людям кучмівська влада не дала можливості скористатися народними багатствами, упровадити своє управління, натомість передала їх у власність своїм близьким наперсточникам та чиновникам. І люди спробували піти іншим шляхом, з нуля створювати іншу економіку. Пригадую одну невелику фабрику в Києві, яка займалася виробництвом вермішелі та макаронів. На неї насипалися місцеві азарівські податкові цербери. І де тепер ця фабрика? І де наші українські макарони? Хіба що побільшало італійських. І податків та пенсій, але вже в Італії.
Пам’ятаю ще одну швейну фабрику в Кривому Роз, яку започаткував енергійний молодий чоловік С. М. Шили прекрасний одяг, який користувався попитом та успішно конкурував на місцевому ринку із зарубіжними аналогами. І на піку успіху почалися чиновницькі причіпки. Розорився, більше десяти працівників та й він сам втратили роботу.
Знав й іншу фабрику по виробництву шкіряних виробів, яку заснував колишній партійний працівник З. І. Чудові були товари. Та навіть йому не дали можливості вижити, задавивши чудернацькими вибриками тодішнього ще радянського законодавства і теж чиновницькими примхами. Справу довели навіть до суду. І його, людину винятково порядну і чесну, тримали на лаві підсудних. «Більше ніколи в житті не опустимося до бізнесу!», - після того процесу емоційно заявляла його дружина.
В той же час познайомився із двома турецькими бізнесменами, які реалізовували свій товар у стамбульських переходах. Нині вони відомі й поважні люди, мають по декілька своїх фабрик та розгалужені торгівельні мережі в Туреччині, Об’єднаних Арабських Еміратах, Італії, Росії і навіть в Україні. У них тисячі робочих місць. А старт їхній разом із нашими вітчизняними героями був майже одночасним. Та результати ось протилежні. Перші розвинулися навіть на наших теренах, наші ж втратили все навіть у власному домі.
І чия в цьому заслуга, і хто в цьому винен? Відповідь очевидна. Наша влада виявилася абсолютно ворожою нашому ж народу, постала проти нормального економічного розвитку держави. І тепер хай хіба що ходить і просить по тій же Італії та Туреччині, щоб ті давали їй і робочі місця і пенсії. Втім, напевне, що так і буде. Коли влада розпродасть країну чужим. Адже своїм її скуповувати нізащо. А мали ж усі можливості розвинути сучасне виробництво, як та ж Туреччина чи Китай, та через тупість і зажерливість новоспеченої забюрократизованої владної еліти стали злиднями. Ці приклади наочно показують, наскільки і в яких масштабах наш народ грабується владою та олігархами. І цей грабіж начисто перекриває країні шлях у клуб розвинутих і заможних.
В Карпатах, на курорті Драгобрат зустрічався з одним українським бізнесменом, який справи веде у Чехії. І в Україну ніяк не хоче.
- Там мене поважають, навіть поліцейські, якщо зупиняють, то хабарів не беруть. А дізнавшись, що я бізнесмен, лише дякують і бажають успіхів, щоб платив ще й більші податки. І звітність простіша. Немає ніякої загрози, що на тебе налетять якісь фіскали і навішають чорт зна чого, - розповідав він.
За роки нещадного кучмівсько-ющенківського розвалу дрібний та середній бізнес із 15-17 відсотків упав до 7, а може ще й нижче. Чекаємо нових даних статистики. Якщо взяти до уваги, що кількість пенсіонерів в Україні майже рівна кількості працюючих, то ідея давити на цих дрібняків стає зовсім абсурдною. Хай усе, аж до жил видавлять, але мізерна наявність намічених жертв і їхніх фінансових можливостей ніяк не зможе покрити бюджетний дефіцит усієї країни. Якщо б їх було десь 60 чи 80 відсотків, як у країнах розвинутих і багатих, то можна було б і так зарадити справі. Чому, питається, про це не подбав довголітній президент і успішний картяр Кучма, який краще інших усе передбачав у грі, а ось у побудові держави і захисті її економічної безпеки виявився абсолютним профаном?
А нині натиск на дрібний та середній бізнес лише погіршать ситуацію: остаточно розорені останні бізнесмени у вільний похід за роботою відпустять і останніх своїх працівників. І самі туди ж подадуться. При існуючому занепаді виробництва і катастрофічному рості безробіття вони лише поповнять лави цих знедолених.
Інколи до розуміння виникаючої проблеми піднімався навіть Кучма, який державний вплив на дрібний та середній бізнес обмежував. Зокрема впровадив спрощене оподаткування, яке хоч і не зовсім спростило стосунки підприємців із різними фондами, контролерами та фіскалами, але полегшило бухгалтерію. І якщо б він не розпустив своїх податківців, митників, ментів і захисників прав споживачів, які можливий гніт держави замінили у власних інтересах на корпоративний, то все було б нормально. А так негативи, що почалися при ньому, вилилися у справжні нещастя сьогодні. Хабарництво наскрізь і тотально скалічило правлячий клас зробило його нездатним до ефективного управління, справедливості і правосуддя. Напевне, наші правителі мріють його розвивати й надалі, адже повсякчас намагаються ліквідувати спрощення.
За рівнем свободи господарювання ми знаходимося десь на 155 чи 165 місці у світі. Близько до Північної Кореї, в якій свободи взагалі немає. Лише подумати: скільки простору, скільки необмежених можливостей у влади допомогти бізнесу! Справжнісінька цілина на полі дубуватих законів, інструкцій, заборон і гонінь. Лише розстебни комірець і вільно дихай, твори, придумуй і спробуй... У світі є багато прикладів успішних країн, які починали з нуля та ставали економічними гігантами... Взяти хоч би Сінгапур.
Та ні. Ми, наче слідуючи заповіту Леніна, ходили й ходитимемо іншим шляхом. Лише замість диктатури пролетаріату упроваджуємо диктатуру олігархату.
Після реалізації розенківських ідей, напевне, одна буде у нас зловтіха: йому не вдасться, можливості поповнювати пенсійний фонд за рахунок олігархів залишаться наближеними до нуля. Бо вони обмежені неефективністю їхніх виробництв і особистими небажаннями, які в державному управління України вагомі. Збільшиться і так величезна маса бідняків. А з них навіть при повній адміністративній вседозволеності взяти нічого не вдасться. Бо брати нічого.
Анатолій Ковальчук, журналіст, політолог,
для порталу "Воля народу"
Коментарі
