Олег Чорногуз, письменник: Чому ми захищаємо ту мову, яка ніколи ніде не заборонялася? Чому ми не захищаємо українську мову, якщо ми справді будуємо українську державу?
Чи ми досі не в Незалежній державі, а Московській колонії, якщо так нами розпоряджається Кремль, видає вказівки через міністра закордонних справ Лаврова і ми це свято виконуємо. Може, признаємося самі собі, що ми ще досі раби. Не раби - Небесна Сотня. Вони померли. Бидло залишилося. Якщо це не так, то де наша національна гордість, національна гідність, елементарна принциповість? Для чого нам у кожній промові, як сіль до страви, оцей московський абзац – про захист російської мови в Україні? Оця політико-дипломатична цеглина в побудову “Русского міра”?
“РУССКІЙ МІР” ЧИ УКРАЇНСЬКЕ ГЕТТО?!
або ЯЗИКОВА СВЕРБЛЯЧКА
Олег ЧОРНОГУЗ
"Кожна громада має визначити статус мови САМА". "І це за пропозицією Президента має бути закріплено в Конституції України. Це буде друга мова, яку можна використовувати на рівні державної", - Володимир Гройсман.
Щоб завадити здійсненню геніальних планів, Бог свого часу перемішав мови. Дякуючи Його мудрості великі біблійні будівничі Вавілонської вежі не добралися до Господа Бога. Почалося вавілонське стовпотворіння. Цим шляхом йшов Четвертий президент України. Чим це скінчилося - ми знаємо?! Тепер цією ж дорогою хоче пройтися і П’ятий. Невже так швидко ми матимемо Шостого? Автор.
Прибувши в Австрію, окупант частини України Путін заявив, що він відкликав своє доблесне московське військо зарізяк від кордонів України і пообіцяв їх не перекидати через наші прозорі кордони на нашу довірливу до неможливого територію і з таким же довірливим і толерантним населенням у своїй більшості... От тільки не уточнив, до якого саме часу не перекидатиме. Ще до будівництва Південного потоку поза Україною, чи вже одразу по його закінченню знову уводитиме зелених чоловічків захищати російськомовне населення. Ці слова нео-імператора (в шизофренічних думках і мислях і снах) треба зрозуміти так (розшифровуючи мову дипломатів чи політиків): доти не вводитимемо військ, поки не побудуємо за плечима України “Південний потік”. І ще дипломатично додав:
- Але Русскій мір ми захищатимемо, - про всяк випадок дипломатично залишив за собою слово, щоб потім його повторити:
- А хіба я у Відні не казав, що захищатиму?!
Як Путін захищатиме в Україні мир, ми вже знаємо: топитиме в сортирах, (читай – живими в річках і ставках), танками йти на жінок і дітей корінного населення, яких його доблесне військо візьме в заручники і виставить попереду своїх доблесних воїнів (у лапках) - воїнів-убивць, а якщо такі ж матері і діти стануть перед “доблесними” путінськими військами, неоімператор навчить своїх борців за “Русскій мір” чавити жінок і дітей танками та бетеерами, як у чеченських Самашках, травитиме путінсько-колорадським дустом, як у Норд-Ості та Одесі. Під ряси ченців, які за сумісництвом - путінсько-феесбешні розвідники і диверсанти в “Русском мірє”, за пояси убогим у рясах закладе відточені “болгаркою” саперні лопатки, покладе в довгі попівські кишені парочку гранат, для різнобарв’я асортименту ще й кілька вибухових пристроїв та замотаних у церковні хоругви з десяток переносних ракетних комплексів і розпочне “хресний хід” Україною.
Так Вова Путін захищатиме “Русскій мір” на нашій древній Русі-Україні. У чому ми вже переконалися на роздроблених чи відрубаних головах (антитмайдан у Маріїнському парку на чолі з не менш доблесним керівником якимсь Зінченком), тіла яких після цього ще в конвульсіях згоряли у Київському крематорії. Пам’ятаємо і відстріл євромайданівців за ліцензію Путіна з безпосередньою роботою - вказівкою його генерала Бєсєди, що сидів і командував українською “Альфою” у приміщенні СБУ. Ось саме так потрібно розшифровувати політичну шифрограму (краще сказати – шизофренію) полковника ФСБ Путіна в Австрійській столиці – Відні від 24 червня 2014 року.
Першим на побудову “Русского міра” в Україні відгукнувся Шустер і його підтримав перший віце-прем’єр Володимир Гройсман. Ну, і звичайно, і Шуфрич. Як же у Шустера і без Шуфрича?... Чого в цю “не святу” трійцю вскочив україномовний В. Гройсман, гарний господар, чудовий мер мого міста - Вінниці, я не знаю. Гадаю, через політику. Чи то новообраний президент Петро Порошенко, з яким мені доводилося стояти на Майдані, чи то Арсеній Яценюк, з яким я так само там був, наказали новоспеченому урядовцю покласти на плечі і на свою голову таку невдячну місію, також не знаю. Але певний, що сам Володимир Борисович не наважився б підтримати окупанта Путіна в той час, коли з розпоротими животами і набитим у них піском кидають українців в Україні живими в річки на їхній же українській території, де вони хочуть, щоб майорів прапор не окупанта України, а прапор України. Вбивають тільки за те, що він працював у товаристві “Просвіта” і боровся за утвердження української мови на території України, яку московські імпер-шовіністи нищили у продовж майже чотирьох століть.
Але якщо прем’єр Арсеній Яценюк, новообраний Петро Порошенко чи не в кожній своїй промові, повертаючи голови по азимуту на Кремль і ледь не стають перед його червоно-рожевими зорями на коліна, умовно скинувши штани перед північним диким сатрапом (я вже мовчу про їхніх активних послідовників нижчих по рангу), то чому цей “дипломатично-політичний подвиг” не повторити і молодому політику В. Гройсману на політичній виставі у Шустера, щоб закріпитися на Київському олімпі?! При цьому зазначу, усі вище і нижчі урядовці, ніби на їхній язик напала раптово сверблячка, не можуть залишити будь-якої трибуни, щоб там не почесати власний язик об своє піднебіння. Не можуть зійти вниз, якщо Путіну не подарують хоча б абзац на його “язикє” і авансом не засвідчать, що вони вже “Русскій мір” будують повним ходом і не треба про це їм зайвий раз нагадувати. Та ще й з Відня. Вони добре всі запам’ятали ці настанови, які у їхнє тім’я Московські куранти стукають день і ніч. А потім це політично мовне українське серцебиття успішно розшифровує і озвучує Діма Кисельов по телеканалу “Росія-24”. Ви наївно гадаєте, якщо ви дасте “добро” місцевій громаді, щоб громада визначичила сама статус своєї мови, то імпер-шовінст Путін з вас затра не вимагатиме другої російської в усій Україні. Ви що з печі звалилися не вбік ногами? Ви в це вірите, що цей український мінімум задовольнить імперію і новоспеченого імператора Путіна, котрий від вас хоче максимуму?! Ви хоч історію України читали? Ви хоч знайшли там одну білу пляму, коли українців не принижували, не знущалися, не катували на горло?! Чи ви наївно гадаєте, що з часів Золотої Орди в ментальності московіта щось еволюційно змінилося щодо загарбання нових і нових земель та знищення і повна асиміляція інших народів? Ви загляньте в карту Московської імперії? Заведіть Червону книгу, у яку запишіть, скільки племені, народностей і народів на території однієї шостої планети кануло в Лету. Вже сьогодні, на ваших очах, Москва схвалила антилюдський закон кримських сатрапів-окупантів і не внесла в Єдиний перелік корінних та малочисельних народів еРеФ караїмів і кримчаків. Таких уже на папері нема. Незабаром не буде і в “Русском мірє”. Якщо ми сьогодні будуватимемо так оновлену нашу державу, то недалекий той час, що й ми станемо “єдіним народом” у тому ж, русском мірє”. Чи не про це мріє окупант Путін? Навіть Леонід Кучма, який під час своїх перших президентських перегонів заніс в українське суспільство двомовну бацилу, утримався за десять років свого правління від такого мовного розподілу, а по суті – розвалу держави в царині мови.
А ще панів урядовців хочеться запитати: а хто в Україні і коли забороняв інші мови? А особливо російську? Українську забороняли. За неї вбивали, садили в тюрми, концтабори, підвали, що й зараз роблять свіжі путінські окупанти, які тепер ним іменуються “ввічливими людьми”. Про це свідчить історія і кримсько-донецьке сьогодення. Людяністю і “транспарантним братством” там і тут навіть не пахне.
А ще хочеться запитати у панів урядовців, чи були вони хоч раз у Донецьку, Луганську, Криму і чи вони чули хоч раз в Українській державі за ці 23 роки Незалежності у цих містах, як і в багатьох інших, українську мову? Відповідь буде однозначна. Ні. То чому ми захищаємо ту мову, яку ніколи ніде не заборонялася, а насильно нав’язувалася. Чому ми про це говоримо в державі, в містах якої (за винятком Західної України і частково Центральної) мова російська, а не українська. То чому ми не захищаємо українську мову, якщо ми справді будуємо українську державу. Чому саме про це ми не говоримо на всіх політичних виставах і серйозних форумах чи конгресах? Чи ми досі не в Незалежній державі, а Московській колонії, якщо так нами розпоряджається Кремль, видає вказівки через міністра закордонних справ Лаврова і ми це свято виконуємо. Може признаємося самі собі, що ми ще досі раби. Не раби - у Небесній Сотні. Вони померли. Бидло залишилося. Якщо це не так, то де наша національна гордість, національна гідність, елементарна принциповість? Для чого нам у кожній промові, як сіль до страви, оцей московський абзац – про захист російської мови в Україні? Оця політико-дипломатична цеглина в побудову “Русского міра”? Чому вищі урядовці (про нижчих я вже мовчу) й після Євромайдану, так по-блюзнірські запобігають перед московським божевільно-печерним дикуном, який вбив собі в голову, що він хоче ще при житті сісти на бронзового коня, і хоче знищити Україну від імені 80 відсотків московського народу, який підтримує головне його гасло - усіх не російськомовних мочити у сортирах. Особливо на їхніх територіях. Чому урядовці фактично, а вже й де-юре, втілюють у життя путінську концепцію, що там, де російська мова, там російська земля.
І всі оці вищеназвані і не названі постколоніальні раби вискакують зі власних штанів, щоб догодити начебто уже заздалегідь визначеному хазяїну? Невже за це стояв Євромайдан, який виніс на своїх плечах „на гора” цих можновладців без гордості і гідності. Невже за це вмирали в Україні білоруси, росіяни, вірмени, поляки разом з українцями, щоб до влади прийшли “запобігали” , які тремтять і в яких аж коліна трусяться, коли вони навіть заочно сповідаються перед тим, котрий заявив, що він сильніший за усіх. Сильніший за всіх на цій Богом подарованій усім нам планеті, а не одному йому?!
Я голосував за президента Петра Порошенка. Я голосував у його особі за Україну. Я вірив і вірю Порошенку, якого знаю давно і знаю його як розумну й толерантну особистсть. Саме тому й поставив своє ім’я під Зверненням до народу поруч з тридцятьма моральними авторитетами України. Усі авторитетні підписанти закликали підтримати у своєму виборі Петра Олексійовича. Я не виняток.
Петра Олексійовича чи не найчастіше мені доводилося бачити на трибуні Євромайдану поруч з Парубієм і сотнями інших борців за нашу свободу і за нашу гідність. Саме тому, пишучи ці гіркі рядки, я хотів би нагадати саме їм, не кажучи про всіх інших в Україні сущих, чи стояло під час революції гідності питання мови?! Чи загравали ми тоді з варваром ХХІ сторіччя Путіним? На Євромайдані (до відома Шустера, Шуфрича і Володимира Гройсмана) можна було почути усі мови усіх народів колишнього Союзу і Варшавського і не Варшавського блоку. Про це святе явище справжньої дружби представників різних народів, свідчили і їхні прапори на Майдані. Навіть росіяни - москвичі, петербуржці, яких ми чомусь іноді самі вважаємо найтупішими, розуміли нашу мову. Я пригадую кількох москвичів, які виступали на своїй мові, і ми їм аплодували, бо вони розділяли наші устремління, нашу любов до Незалежності, до Волі, до дня, коли ми, нарешті, відчуємо, що ми, українці, у своєму домі господарі незалежно від національності. Коли врешті-решт, представники усіх народів, котрі пов’язали свою долю з нашою державою, почнуть поважати і вивчати нашу мову, поважати нас. А головне, коли вже ми самі себе поважатимемо, щоб нас поважали.
Закінчували свої промови з трибуни Майдану московіти і не московіти (хай навіть на мові нинішнього окупанта) словами: за вашу і нашу свободу, слава героям, герої не вмирають. І наше серце розривалося від почуттів вдячності цим москвичам, цим представникам грузинського, азербайджанського, кримсько-татарського, вірменського, польського, білоруського й інших по-справжньому братніх народів.
То я хочу сьогодні запитати Володимира Гройсмана (не яничара Шуфрича, Медведчука чи йому подібних Царьових, за якими тюрма плаче), чому ви сьогодні не захистили і не захищаєте (беру статистичні дані) україномовне населення Донбасу, яке там складає понад 68 відсотків?! Чого ж їм після такого будівництва „Русского міра” в Україні чекати у світлому майбутньому, яке називатиметься на Донбасі „Русскім міром” (за Путіним). Чергового розпорювання животів, відрізування язиків тільки тому, що вони у Донецьку, у себе вдома, завтра розмовлятимуть українською?! Тільки тому, що вони посилатимуться на Вас, пане Гройсман, пане Яценюк, пане Порошенко, і колотимуть очі українцям фразами:
- Бидло, пєрєхаді на вєлікій і могучій. Им разгаваріваєт нє только Путін, но і Гройсман, Яценюк і сам Порошенко, кагда абращаєтся к нам?
Ви цього хочете, пани урядовці? Невже ви не розумієте, що ви сьогодні підкладаєте вибуховий і руйнівний фугас під фундамент завтрашнього будівництва України? Скільки можна так дипломатично-запопадливо освідчуючись у коханні до Путіна, його „Русского міра? На що ви розраховуєте? На черговий розкол. Чи ви й надалі гадаєте - українці змиряться, а от русскоязичний елемент, путінський, може підняти ґвалт. Хай цей ґвалт підніме Путін у своїй Російській Федерації. Хай там уведе другу державну чи хоча б регіональну мови ! У 21 автономній республіці, не враховуючи національних країв і областей. Коли ж ми (за вашими дипломатичними міркуваннями), українці, відчуємо, що ми господарі на цій землі? Господарі, а не раби. Коли ж ви, урядовці, нарешті, враховуватимете й інтереси українців в Україні? Чи вони, українці, судячи з ваших виступів-запобігань знову вигнанці у своєму домі?! То може сьогодні краще вмерти, аніж завтра мати й на Донбасі ще одне гетто для українців, що їм, донбасівцям, судячи з Ваших і путінських слів вимальовується?
Заграючи з донбасівцями, як і свого часу з кримчанами, ви насправді принижуєте донецьке населення?! Доводите їм, що воно таке тупе, що не вивчить кількох слів українською. Що воно кричатиме, як під час анексії Криму і вашої бездарної здачі півострова „будівникам „Рускаго міра”, що за 23 роки окупації не спромоглися вивчити бодай двох українських слів. Що вони виявилися такі тупі внаслідок русифікації, що не в змозі прочитати українську етикетку і зрозуміти, де зубна паста, а де тюбик пасти для чищення черевиків.
Ви запитайте у цих тупих росіян (не я їх такими роблю, бо я з ними розмовляю, коли пишу українською і вони мене розуміють), чому вони не вивчають української , живучи в Україні і не поважають мене як українця. Вони вам скажуть:
- А для чого!? Нам же Янукович і Азаров з Ківаловивм і Колісніченком обіцяли русский язик.
Тепер ви обіцяєте? Тепер ви йдете тією ж дорогою, товаріщі! Тепер і ви їх робите тупими. Запитайте їх, коли вони їдуть до Туреччини, до Франції, до Ізраїлю чи не купують поперед трусів і шкарпеток словники - розмовники, щоб хоча три слова і дві фрази вивчити на пам’ять?! Щоб 14 днів (від сили - 18) спілкуватися цими фразами з корінним населенням. Виявити повагу до нього і свою елементарну культуру. Виявити повагу до його країни, до його мови. Чому ж ви, урядовці, не поважаєте мене, українця, в моїй державі, поміж свого народу?! Чому ви мене зневажаєте? В ім’я бездарної політики, чи власної бездарності, яку вже сьогодні закладаєте, а разом з цим і провокуєте черговий Майдан? Це у вас іде від недалекоглядності, чи від безпринципності, чи від відсутності елементарної поваги. Хоча так хотілося б написати - від відсутності національної гордості й гідності.
Ви з перших днів заграєте з російськомовним населенням і водночас принижуєте його, навіть не задумуючись над цим, і не поважаєте мене, українця. Опускаєте їх до унітаза, до вирощування тупих і немічних Азарових. Чому ви гадаєте, що з того чи іншого регіону не вийде вже ані міністр, ані віце-прем’єр, ані президент?!. Не мовою потрібно відгороджувати майбутніх азарових і януковичів, а економікою і культурою. Спочатку культура, а потім - економіка. Так стверджують японці. Так стверджують і німці. Може, саме тому ані німці, ані японці не розмовляють на фені, як це поголовно ми чуємо між доморощених бандитських угрупувань у нас. Чому ж ви, урядовці, закликаєте до цього: не до культури, а до зневаги, віддаючи перевагу одним і принижуючи водночас інших?
Під час інавгурації президента Петра Порошенка, я зустрівся з Ігорем Коломийським (він не дасть збрехати і підтвердить ці мої слова). Я йому сказав:
- Пане Ігоре, дозвольте вам потиснути руку і звернутися до вас українською, а заодно подякувати, що ви своїх підлеглих робите більш освіченими людьми.
- Не зрозумів?!
- Ви їх попросили до вас звертатися українською!
- О, так!
- І ви її збагатили. Духовно. Вони тепер знають не одну, а дві мови.
- То правда. Я тобі вдячний, Олег. Але ти послухай анекдот.
І я той анекдот із задоволенням вислухав. Тепер його і вам дарую. Бо він так вписується у слова „Русского міра” Путіна і наших можновладців, яких так і нічого не навчив Євромайдан і навіть смерть Небесної Сотні, та не вчать і смерть тих 12 хлопців з батальйону „Айдар”, які обнявшись, підірвали себе гранатою, щоб тільки не потрапити в руки північних „братів”, а насправді дикунів і неандертальців – зарізяк із того „Русского міра”. Слава айдарівцям! Безсмертя їм! І ганьба путінцям і його печерним вихованцям з неандертальської ери.
А тепер анекдот, який я почув від Ігоря Коломойського:
Зустрічаються Хаймович і Рабинович. Рабинович запитує Хаймовича:
- Слухай, Хаймович, ти перейшов з російської на українську, бо боїшся що тебе уб’ють бандерівці?!
- Ні, Рабинович, я боюсь, що до мене прийде завтра Путін і захищатиме мене російськомовного, будуючи свій „Русскій мір”.
Олег Чорногуз, письменник, для "Волі народу"
Коментарі
