Завжди, коли пригадую "Ісаія. Глава 35", вірш, який ми в школі вивчали напам’ять, не заглиблюючись у суть, та яку суть ми могли пізнати в радянській школі, мені стає тепло на серці, наче Господь поклав мені долоню на голову
Якщо вірш "Мені однаково" - це крик розпачу, що кидає виклик марнославству й дрібному егоїзму, і переростає в шляхетну мовчазну готовність принести себе в жертву Батьківщині, то апеляція до біблійного пророка Ісаї зараз сприймається мною не як видіння, навіть не як пророцтво. А як сон, що підказує, куди можна йти, і куди не варто. Коли тобі дуже погано, сняться гарні сни. Коли тобі добре – навпаки. З вами буває таке?
"Ісаія. Глава 35" - наче сон "во время люте". У Середні віки прочани до Святої Землі лягали спати біля Гробу Христового, щоб їм приснився сон, який вкаже на їхнє істинне призначення, розплутає клубок невідомості.
"Мені однаково" - це гімн Революції гідності. Але для цих темних часів, коли світ помалу втрачає глузд, найбільше пасують ось такі рядки Шевченка:
Тойді, як, Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, промайнуть.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть
Це не про каліцтво фізичне, а про духовне і моральне. Про зцілення від нього. Тільки так можна врятувати свою душу – пізнавши вищу мудрість, правду, істину. Незрячі, криві, глухі, німі – це про людство, наші часи, хоч у всі часи вистачало калік, які дивляться і не бачать, мовчать, бо бояться говорити, слухають і не чують, кульгають, тобто чинять криво і йдуть на компроміси, торгуючи правдою та обмінюючись кайданами.
Це не про каліцтво фізичне, а про духовне і моральне. Про зцілення від нього. Тільки так можна врятувати свою душу – пізнавши вищу мудрість, правду, істину. Незрячі, криві, глухі, німі – це про людство, наші часи, хоч у всі часи вистачало калік, які дивляться і не бачать, мовчать, бо бояться говорити, слухають і не чують, кульгають, тобто чинять криво і йдуть на компроміси, торгуючи правдою та обмінюючись кайданами.
Їх довкола повно і найгірше, що для них це норма. Іншого життя вони не знають. Вони — раби чужих і власних захцянок, і готові перегризти за ці захцянки одне одному горло. Найкраще це вдається під час війни та кризових ситуацій.
Зверніть увагу на послідовність видів духовного каліцтва — незрячі, криві, німі, це дуже важливо у посланні нашого пророка. Той, хто не здатен бачити реальність, не в змозі відрізнити правду від брехні, не може йти своїм шляхом, тільки тим, на який його поставили фальшиві поводирі та лжепророки, а він приведе до прірви. Страх, що тебе покинуть безпорадного, паралізує уста, змушує до мовчазної покори. Або що ще гірше – примушує повторювати чужі, ворожі наративи, що несуть руйнування і деградацію.
Вірш "Ісаія. Глава 35" був написаний у Петербурзі, 25 лютого 1859 року, в день народження поета, тобто в день, коли людина намагається зазирнути у власне майбутнє, і її почуття особливо вразливі, а сприйняття загострене. Господь накрив голову Шевченка омофором правди, а він передав цей дотик нам своїм словом, подарував проблиск надії.
З надії проростає віра, з віри проростає чин. І це — добре. Навіть якщо не знаєш, що буде завтра чи через хвилину, ти вже не сліпий, не кульгавий, не безмовна жертва, приречена ходити по колу, де нема життя, лише жалюгідне скніння, сповнене вічного страху.
Галина Пагутяк
Інф.:
ЕкспресоКоментарі
