Коли Сонце купається — зі святом Купайла!
Любов Сердунич, письменниця, фольклористка: Ні-ні, я не обмовилася. Бо саме в останню седмицю червня – найдовші дні, а Сонце купається. Тому від прадавніх часів наші пращури 21–22 червня відзначали літнє сонцестояння, свято Купáйла і День закоханих.
Праукраїнські племена, які розбрелися по світі, несли із собою і рідні українські звичаї, продовжуючи придніпрянські свята. Одне з них – Купайла. Назву воно отримало від ім’я бога Любови, молодости і краси Купайла. За иншою версією назва "Купала" утворена від сполучення двох слів: «Ку» і «Палес». Палес – ім’я богині очищувального вогню, опікунки пастухів і черід. На її честь виник звичай перестрибувати через купальський вогонь очищення.

Купайло – давньоукраїнський Бог кохання та шлюбу («злюбу»), добробуту, буйноцвіття зела, родючости й урожайного літа; літній прояв Сонця. Свято Купайла відзначають у ніч із 22 на 23 червня, у день літнього сонцевороту (сонцестояння). Це свято протягом тисячоліть зберегло в собі величезні духовні поклади народу. Фольклористи виділяють у святі Купайла такі етнографічні дійства: ігрища, розваги, співи, плетіння вінків, запалювання вогню, спалювання опудала Мари, освячення вогнем і водою тощо.

Саме 21 і 22 червня день найдовший, а ніч найкоротша. Це прадавнє, ще дохристиянське свято Сонця, краси, молодости, самоочищення. Сонце купається, набирає сили, а після Купайла день коротшатиме. Молодь влаштовує цікаві обрядодійства біля річок: хлопці готують вогнище, дівчата вбирають Морéну (живу гілку, символ русалки). Ввечері підпалюють ватру, попарно перестрибують через неї, очищаючись огнем. Дівчата пускають 2 віночки на воду: якщо вони зійдуться, то вірили, що цього року вийдуть заміж.

Очищення водою — купання. Купальські пісні, хороводи, танці, веселощі, жарти – така чудодійна, опоетизована магія цього прадавнього свята. Клечання осель і дворів зелом. Цей день ще називали «Кінець Весни — Початок Літа». Це 2-ий день літнього сонцестояння і найдовший день у році.

Наші предки, святкуючи Купайла, возвеличували розповінь літа. Вони вірили, що в ніч проти Купайла відбуваються всілякі чудеса: розквітає папороть, розрив-трава; цієї ночі мають чудодійну силу вода, купальський вогонь, а особливо зело: дерева, квіти і трави. Вірили, що розрив-трава вказує на скарби. По пучці кожної трави (звіробою, материнки, чебрецю, суниці, подорожника, романцю) повинна мати кожна господиня, аби лікувати домочадців од застуди, головного болю, від безсоння. Вірили: вони освячені цього дня самим Богом. Збирали цілющі трави з росою до схід сонця. Вмивалися росою на красу.

Наші предки первісно відзначали свято Купайла на день літнього сонцестояння, коли день стає найдовшим. За новим літочисленням, із запровадженням християнства цей день трохи змістили: із 22 червня на 7 липня – аби він співпав із церковним святом чужинця Івана Хрестителя. Та, незважаючи на це, свято Купала залишилось-таки народним, цебто язичницьким святом, яке славить Природу.

За календарем Пращурів Купайла – це одне з найважливіших календарних народних річних свят. Природа в цей час досягає найвищого розквіту – починається дозрівання плодів. Загальновідомо, що в Купальську ніч рослини набирають найвищої лікарської сили. Це свято супроводжують численні легенди. Зокрема, загальновідомі легенди про чарівний цвіт папороті: вогненну квітку щастя, яка зацвітає, запалена Перуном, тільки в цю ніч; а ще – про дерева, які в цю ніч розмовляють і навіть можуть переходити з місця на місце…

А в людей – це свято кохання, парування, продовження Роду і збереження одвічних народних звичаїв. Свято саме кохання, а не вседозволености, парування, а не розбещености, продовження Роду, а не породження безбатьківщини, збереження звичаїв, а не їх руйнація… Загальновідомо, що діти, зачаті у ніч кохання на Купайла, народжуються на Великдень і, як правило, бувають здоровими та щасливими.

Різні часи переживало свято Купайла. Иноді сама можливість святкування залежала від того, чи вдасться задобрити «Лейбу» і чи він дозволить святкувати. Були й часи, коли Купальські вогні були заборонені, тому святкування відбувалось у глухих хащах, а світлий Вогонь заміняли купи кропиви. Тепер читаємо в етнографів, що це були начебто обрядові дійства. Але вони соромливо мовчать, що така форма проведення свята була вимушеною, практично підпільною.

Купайла – громадське свято, як ніяке инше. На Купайла у святкуванні беруть участь усі: молодь радіє своєю молодістю та Славою батьків своїх; батьки радіють, спостерігаючи квітування-парування синів і доньок своїх; волхви оповідають про цвіт ліщини, про два колоски на одному стеблі жита, про цвіт папороті… Себто у кожного на такому святі є своє заняття. Але всі радіють, очищуються, ладують себе з Природою й один з одним!

Свято Купайла – це якраз середина літа, коли сонце стоїть найвище і квіти, дерева, трави буяють у зелені, набираються цілющої сили. Тому це свято сонця і квітів, якими вінчають себе дівчата, прибирають вербу.

Цього дня наші пращури пошановували не лише Купайла, а й урочисте весілля Бога світла (Ора) та Богині води (Дани). Це свято молодости, краси, закоханих сердець, замовлянь закоханих і явищ природи. Инші назви: Сонцекрéс, Собóтка, Семиярúла, але не «Івана Купала», бо ні Іван Предтеча, ні инший чужинець «Іоанн» не могли мати відношення до прадавнього українського свята і нашої віри!

Знахарки, зілейниці напередодні Купайла збирали цілюще зілля, примовляючи: «Святий Велес орав, Дажбог насіння дав, Сварог сіяв, а Перун росою поливав, усім людям допомагав. Я зриваю, не я допомагаю».

Нинішнє квітування молоді в майбутньому принесе злюб, себто шлюб. Бо ж недарма ліщина цвіте по 2 квіточки, на одному стеблі жита 2 колосочки. І недарма саме цієї ночі, кажуть, розквітає папороть. Наші предки вірили: хто знайде її вогнецвіт, тому розкриються всі чари. Купальська ніч сповнює серця любов’ю до життя. Хай усіх вас любов супроводжує всюди й завше!

Це переломний час у житті природи. Після цього дня природа і сонце починають наче повільно помирати. Наближатиметься зима, і треба буде їм здолати цю зиму, себто смерть. А як? Спалити Зиму! Ось і робили солом’яну ляльку, одягнуту в жіночий одяг. Дівчата і хлопці водили навколо неї хороводи, оплакували її, потім ляльку-опудало розривали і палили. Називали ляльку Марою, Мареною. Це обряд дуже давній. Пізніше опудало Мари замінили гарно вбраним у стрічки деревом: вербою, сосною або кленом, – яке називали Мареною-Купайлицею. Всі обряди відбувалися навколо цього дерева.

Казали: «На Купайла сонечко віддає землі усю свою силу». За сонцем у Купайлів день передбачали й погоду: якщо воно світить удень мов через оболонку, чекай на дощ. Зацвіла липа – буде тепле, сонячне літо і щедрий медозбір. Бджоли і в шапку медку наносять – аби був взяток. Відоме прислів’я: «Після Купайла не треба жупана».  

Купайла – це свято на честь життєдайного Сонця (Кола) та його дітей: квітів. Купальське свято було спрямоване і на заклинання врожаю, це збереглося в обряді спалювання Мари, і стрибання через вогонь: чим вище стрибнеш, тим вищим (кращим) буде врожай. Діти стрибали через кропиву чи будяк. Це й хороводи навколо дерева. Все це збереглось. І наша місія – не дати зникнути рідним народним звичаям, таким цікавим і мудрим.

О, ця найкоротша у Колі Сварожому ніч!

Вогонь-цар і цариця Водиця світ сотворили.

Перéстрибом через огень скинь пута сумні.

А рідний Купайло додасть наснаги і сили.

Дай, Боже, прозріти! Сміливости, Боже, дай!

Даждьбоже Велике Око, ставай на чати!

Бо першооснови буття – се Огень і Вода,

Тож творять і злюб, і кохання на роду зачаття.

В купальське багаття лахміття чуже поскидай!

Оте, що скувало на довге тисячоліття.

Хай змиє весь бруд од чужинства свята ця вода

І хай оживуть прадавні звичáї і міти!

Любов Сердунич, письменниця, фольклористка.
Інф.: 7days-ua.com

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити