altОлесь ГРИБ, для Волі народу
Моя дорога Канада
У багатьох казках існують казкові засоби для відмикання замків – чи то заповідне слово, чи якась там "розрив трава" - одним  словом,  замки з  послужливим клацанням тут–таки й відчиняться, а рипучі  металеві або й камінні двері покірно запрошують увійти. І  у мене, в цілком реальному житті, а не у якійсь там вигадці, завівся свій секрет долання перешкод, правда, замки його не дуже-то й бояться, хіба що на людей певної категорії він діє безвідмовно. І ця категорія називається "українці".
У телефонній слухавці щебече російською мовою жіночий голосок. Мені пропонують на вигідних умовах підключення до Інтернету. Я мовчки слухаю привабливе щебетання, а потім кажу:
- Ви пробачте мені, але я народився і виріс у Канаді, тому із сказаного вами я мало що зрозумів. Чи не могли б ви повторити все українською мовою?

Я майже фізично відчуваю у голосі щебетухи нотки надзвичайної поваги до мене і Канади, хоч в Канаді я зроду-віку не бував, і знаю лише, що вона знаходиться на півночі американського континенту, і що там живе велика громада українських емігрантів.
І милий голосок повторює мені рекламну спокусу чистою українською мовою!

Я роблю подібну містифікацію не вперше. Спочатку мені було ніяково так дурити своїх співвітчизників, але від досить частого вжитку власної "розрив-трави" я призвичаївся і навіть дозволяю собі часом для колориту вставляти одне-друге англійське слово: "sorry"  або і "thank you". Діє!

І що дивно, я вже й сам починаю почуватись таким собі "канадійцем".
Тим часом я почав удаватись до національної мімікрії не лише в телефонних розмовах.
- Как записать вашу фамилию? – питає мене довготелесий сільський юнак в українській міліцейській формі біля вікна перепусток у відділку міліції по Московській,30 Печерського району Києва. Російська  вимова  українського селюка, напевно, така, як моя канадська. Я намагаюся зробити заклопотаний вигляд і майже присоромлено додаю про нещастя бути неповноцінним українцем із Канади... Ми гарно порозумілись українською, але підіймаючись сходами на другий поверх, я обертаюсь і кажу:
- Пане сержанте, я вибачаюсь, але в Канаді я був, так, як і ви.
Скажіть, ваше село вже повністю перейшло на російську?
Мені зі сходів не видко, чи хлопець почервонів.
- У нас нє запріщаіца гаворіть па-русскі.

Завершивши свої справи, я повертаюся на перший поверх до вихіду через турникет.
Довготелесий сержант, чомусь ніяково усміхаючись, наче вибачаючись за нашу недавню "канадську історію", запитує  українською, чи  я гарно залагодив свої справи.
Я дякую  за турботу і додаю:
- Пане сержанте, у одній з п’єс Марка Кропивницького хтось із персонажів каже: "Ви гарно говорите по–московському, тільки по-нашому "гекаєте".
До зустрічі в моїй дорогій Канаді!
"Welcoме!" 

Коментарі

Download SocComments v1.3
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити