Олег Чорногуз: Народи візьмуться за розум і за мечі та скинуть із себе рабські пута
Жанр притчі в алегоричній формі відображає морально-філософські роздуми письменника про необхідність повернення людства до життя за Божим задумом.
Для цього весь цивілізований світ повинен подолати рабський страх перед сучасними силами зла і, згуртувавшись, стерти їх з лиця землі. Тільки після цього настане мир і господня Благодать.

Олег Чорногуз
І приснився мені сон


І приснився мені сон. І здавалося мені, що з небес зійшов сам чи то Марс чи то Юпітер, чи то Янгол-охоронець. І наче було їх троє, а, може, й він один. Але кожен із них, і всі троє, зокрема, тримали в руці довгі і гострі мечі, мов грім-блискавки, що іскрилася голубим полум’ям на тлі чорного неба.
І зійшов той мечоносець над Красною площею Москви, і став він у зріст найвищого шпиля московського Кремля і його очі світилися почергово чи то ненавистю чи то любов’ю, а в повітрі пахло чи то війною, чи то миром. І коли він піднявся до небес, звідки щойно зійшов і став на білу, мов перший іній, хмару, я помітив його грізне обличчя і його голубі-голубі  очі, що так само іскрилися, як кінчик його меча. А коли він голосом Ієрихонської труби розпочав свою промову, до нього з неба опустилися японські самураї, за ними - воїни Китайської імперії, потім - горці Кавказу, уніоністи чи боярство Молдови, лицарі Пруссії, вікінги Швеції, єгері Фінляндії, лісові брати Литви, Латвії, Естонії, і, здається, партизани Білорусі та, нарешті - тисячі тисяч козаків України.

Янгол піднявся над ними і почав свою коротку, але грізну промову. Подаю цю промову дослівно. Він говорив невідомою для угро-фінської Московії мовою, але говорив так, що мені здавалося, що всі ті, які піднялися разом з ним і стали на ті хмари суцільним великим маревом з такими ж довгими вогненними мечами, слухали його і розуміли його. І мовив він до тих московітів такі слова:

- Я князь Довгорукий. Мене у древньому Києві, коли тебе, московіте – загарбнику, ще не існувало на цьому світі, на цьому болотяному місці, де квакали жаби і повзали змії, поїдаючи один одного, як і ви самі себе, я, Довга Рука, князь Юрій, породив тебе, Московіє, не на голови тих народів, що оточували тебе. А щоб ти з ними жила у добросусідстві і злагоді. А ти, загарбнику, порушив мій заповіт і  згодом хитрощами та брехнею, улесливістю та мечем, підступністю та зрадою закабалив їх, а їхні споконвічні землі підгріб безцеремонно під себе і назвав своїми. І ти, недопалку, - натиснув він на цьому слові (що не перекладалося на жодну нинішню мову, що збереглася з днів створення цього світу), яке увів у своє речення, як природно вводять незрячого в дім його, і додав. - Ти, недомірку і недоноску, жертво розірваного гумового виробу сучасної цивілізації на землі, нікчемний лицарю в бункері, який не здатний…, і саме в цьому місці Янгол-охоронець почав цитувати листа Запорозьких козаків до турецького султана, копія якого висіла в кабінеті «батька всіх народів» на одній шостій нашої планети Йосипа Сталіна, якого чомусь там, на небі,  називають по-біблійному Йосифом.

• І я прочитав разом із загадковою постаттю величиною, вищою вежі Кремля, безсмертну цитату, яку, мабуть, не могли придумати і на небі: «Який ти в біса лицар, коли ти, не зможеш у своєму бункері голою сідницею…, - це слово, я певен, він відредагував на дещо інтелігентніше, бо голосно на всю планету продовжив: … на їжака сісти, такого ж маленького, як ти сам у цьому грішному світі. Так само, як сів ти не за адресою на трон, що належить твоєму рабсько-слухняному народові, який готовий будь-якої миті за тебе вмерти і піднятися в мареві на небо. Замість того, щоб зійти, як я з небес, і хоча б на цій малюсінькій, якщо порівняти з однією шостою планети, на цій Красній від історичної крові площі, на Лобному місці відрубати тобі твою найменшу голову гідри, що досі тримається на твоїй вузькочолій шиї з малюсіньким інтелектом жаби і змії у твоїй черепній коробці…
І саме в цю мить, буквально в цю саму мить, на небі піднявся вихор, а разом з ним піднялися усі поневоленні Московською гідрою поневолені народи, і закричали вони в один голос на своїх рідних мовах одне єдине слово, що перекладалося нашою:

- Поверни!!! Поверни!!! Поверни!!!

І летіло від цих слів відлуння і відбивалося воно від темної стіни ыз суцільних зелених кедрів і ялин своєрідним перекладом:

- Наші землі!!! Наші Землі!!! Наші землі!!!

•  Я дивився і дивувався, чому раптом у московських танках згоряють на чужих землях планети якути і буряти, чуваші і чеченці та сини й доньки інших земель на цій шостій нашої планети за цього московського недомірка! І чому на їхній бурятській, якутській, чуваській, мордовській та інших землях ці народи (як і народи інших 11 таких же національностей) не створять собі своїх держав. Своїх Ліхтенштейнів, Люксембургів, що територіально більші у десятки, якщо не сотні європейських земель, і не стануть такими ж вільними та цивілізованими…

І тут під мечем його Янгола-охоронця чи то Юрія Довгорукого, під іскрами неначе бенгальського вогню, постали всі 15 лицарів, які називалися президентами, і вони мовили князю Київському, Юрію Довгорукому, тією мовою, якою розмовляли ще у Київській Русі-Україні:

- Князю наш, Юрію, убий його і подаруй нам наше життя і наші землі, що ти подарував невдячним московітам, перетворивши їхнє козяче болото у європейську столицю. Надихни нас на подвиг, бо вже в наших рабських душах давно вивітрився дух свободи і незалежності. Дай нам в руки свій іскристий меч…

І тоді чи то Юрій Довгорукий, чи то Янгол-охоронець небесний піднявся над ними і вдихнув у їхні серця дух неба і дух волі, і всі вони привітали Янгола одним словом вдячності, сказаним на своїх мовах і поклялися, що з тієї небесної миті вони візьмуться за розум і за мечі, скинуть із себе рабські пута (вериги) і більше ніколи не житимуть рабами, а житимуть вільними людьми на своїх землях, подарованих їм самим Господом Богом…

І тут я прокинувся. І нічого не зрозумів, але чомусь подумав: та невже після мого такого сну не прокинуться від свого летаргічного сну всі народи і великі, і малі, що досі перебувають під крилами двоглавого чи то мутанта чи то курки, чи півня, що є символом загарбницько-войовничої, дволико-гібридної Московії, і не скинуть з бункерного трону того (як висловився Янгол на невідомій світові небесній, древній мові) недопалка і недомірка, і на кожному географічному клапті землі - більшому чи меншому, всім нам людям сущим тут не поверне назад їх їхні рідні землі, подаровані свого часу Всевишнім. І тільки після цього обірвуться віковічні імперські ПУТА і настане мир і господня Благодать на подарованих усім їм шматках чи шматочках землі на цій планеті, яка сама має ім’я Земля.

Олег ЧОРНОГУЗ, письменник,
для порталу "Воля народу"







Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити