21 грудня громадськість Києва відкрила перший пам’ятний знак на честь видатного українця – пам’ятну дошку на будинку №35A по вулиці Рейтарській
  В українській історії є імена, які потрібно не згадувати вряди-годи, а їх має знати кожен українець так, як він пам’ятає Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесю Українку. До таких імен можна зарахувати Олексу Гірника, який спалив себе біля могили Тараса Шевченка у Каневі, протестуючи проти спланованого у Москві зросійщення українців. Президент В. Ющенко нагородив Олексу Гірника  посмертно званням Героя України, а у Каневі біля могли Т. Шевченка на місці самоспалення Олекси Гірника було поставлено пам’ятний знак. На глибоку пам'ять українців заслуговує і останній Кошовий Війська Запорізського Петро Калнишевський. Київській громадськості  пощастило перейменувати вулицю чекіста=погромщика Майорова, справжнє ім’я якого було Меєр Мойсейович  Біберман,  на вулицю Петра Калнишевського. На цій вулиці киянам та нащадкам-калнишевцям  вдалося поставити й погруддя-пам’ятник останньому кошовому Запорізької Січі.  До таких імен належить і славне ім’я видатного українського мецената-будівничого Євгена Харлампійовича Чикаленка…    
                                                                                                                          
З нагоди дня народження Євгена Чикаленка  в суботу 21  грудня громадськість столиці відкрила перший пам’ятний знак на  честь видатного українця – пам’ятну дошку на будинку №35A по вулиці Рейтарській, де свого часу розміщувалась редакція земської газети, в якій Євген Харлампійович(як передовий на той час агроном) публікував для українських селян просвітницькій речі з агрономії. На відкритті пам’ятної дошки(авторства Сергія Юрченка) великому подвижнику української справи Євгену Харлампійовичу Чикаленку, кошти на виготовлення якої, до речі, зібрали саме мешканці будинків № 35А та 35Б по вул.Рейтарській, були присутні та виступили відомі науковці та краєзнавці. Серед них – ініціатор відкриття Наталія Іванівна Булаєвська, багаторічна очільниця Київської обласної організації  «Українського Товариства охорони памяток історії і культури», Григорій Савченко – професор КНУ ім.Т.Г.Шевченка, голова Київської  обласної організації Національної спілки краєзнавців України, Марія Бур’янова – голова  «Українського Товариства охорони памяток історії і культури», Галина Щур -  голова Згурівської  районної організації цього товариства, Ігор Коцюбинський -  директор Чернігівського Літературно-меморіального музею ім. Михайла Коцюбинського (до речі, учасник бойових дій на сході України!), Олександр Трохимчук – директор науково-дослідного інституту телекомунікацій, науковець і літератор Михайло Слабошпицький та  голова  «Просвітницького цетру національного відродження  ім.Євгена Чикаленка» Юрій Гнаткевич… На відкритті пам’ятної дошки Є.Чикаленку було й чимало мешканців будинку, на якому її відкрито. А всіх присутніх вітав виконанням «Молитви за Україну», «Червоної калини» та Національного Гімну знаменитий хор ім. Леопольда Ященка. Присутні могли познайомитсь з  «Щоденниками» і «Согадами» Євгена Чикаленка у 8(!) томах видавництва «Темпора».                            

Багато киян підтримали cвого часу намагання Просвітницького центру ім.. Євгена Чикаленка перейменувати вулицю Льва Толстого на вулицю Євгена Чикаленка. Але «рускій мір»  на той час перешкодив це зробити: проросіські сайти, на кшталт «Страни», активізували своїх читачів, а, навіть уявіть собі, екс-премєр Азаров подав голос протесту з самої Москви(!), а нинішній депутат ВР Рабінович та   депутатка Київради Олеся Пинзеник йдучи на московському повідку очолили «протестний рух» проросійськи налаштованих мешканців  вулиці Льва Толстого. На жаль, у справі перейменування ініціативу не підримали як слід  навіть київські патріоти. Деякі з них казали: «Не чіпайте «вєлікого» Толстого…». Ніби то інші видатні постаті світової літератури, як-то Шекспір, Бальзак, Гете та інші = менш великі! А те, що Чикаленко нашу мову і національну справу вцілому рятував від зникнення, і що російський граф, ніколи не будучи в Україні, має у Києві аж три (!) вулиці, площу і цілу станцію метрополітену(!), горе-патріотів не бентежило!    
                                                                                                                               
І все ж Просвітницький центр національного відродження  ім.. Євгена Чикаленка продовжує  популяризувати  світле ім’я видатного українця.   Бореться за можливість поставити у Києві достойний пам’ятник Чикаленку. Київська влада чинить цьому шалений бюрократичний опір. Є підстави гадати, що цей опір має також політичну основу, оскільки Чикаленко боровся за українське національне відродження, яке зараз у нас лише розпочинається, і проти якого люто виcтупають його вороги як в самій Україні, так і за її межами. Поза тим на постаменті пам’ятника планується викарбувати відомий вислів Чикаленка: «Легко любити Україну до глибини своєї душі. А ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені». Хіба може такий пам’ятник сподобатися нинішнім хабарникам, казнокрадам, і олігархам?                                                                              На прохання Українського інституту археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського до порядку денного засідання міської комісії з найменувань включено питання про перейменування скверу героя комуністичної пропаганди Валерія Чкалова на сквер Євгена Чикаленка. Віриться, що комісія і Київрада підтримають цю ініціативу. А згодом  і памятник  на вулиці Ярославів Вал, де розміщувалась редакція його знаменитої газети «Рада» та барельєф йому та ішим засновникам Центральної Ради на будинку №46 по Володимирській вулиці буде встановлено теж!
                                                                               
                                                                    Георгій Лук’янчук, світлини автора

Виступає голова «Просвітницького цетру національного відродження ім.Євгена Чикаленка» Юрій Гнаткевич, справа - Марія Бур’янова, голова «Українського Товариства охорони памяток історії та культури»;
Виступ Ю. Гнаткевича 21 грудня на відкритті меморіальної дошки Євгену Чикаленку на вул. Рейтерській
 В українській історії є імена, які потрібно не згадувати вряди-годи, а їх має знати кожен українець так, як він пам’ятає Тараса Шевченка і Лесю Українку. До таких імен я особисто зараховую Олексу Гірника, який спалив себе біля могили Тараса Шевченка у Каневі, протестуючи проти спланованого у Москві зросійщення українців. У 1994 р. я створив Київський благодійний фонд ім. Олекси Гірника «Українським дітям – українське слово». Свого часу ми з Михайлом Слабошпицьким заснували премію імені Олекси Гірника, якою нагородили понад шістдесят борців за дезросійщення України. Ми добилися того, що Президент В. Ющенко нагородив Олексу Гірника званням Героя України. У Каневі біля могли Т. Шевченка на місці самоспалення Олекси Гірника було поставлено пам’ятний знак.
На глибоку пам'ять українців заслуговує Петро Калнишевський. Нам пощастило перейменувати вулицю чекіста Майорова, справжнє ім’я якого Меєр Мойсейович  Біберман,  на вулицю Петра Калнишевського. На цій вулиці нам вдалося поставити пам’ятник останньому кошовому Запорізької Січі.
Наш Просвітницький центр намагається популяризувати ім’я Євгена Чикаленка. За будь-яких умов ми згадуємо його в наших радіо- і телепередачах, чи в інтернеті. Ось і сьогодні Радіо «Свобода» на своєму сайті оприлюднило мій матеріал під назвою «Що сказав би Президентові Євген Чикаленко». О 18 год 10 хв. сьогодні можна почути моє інтерв’ю на першому каналі Українського Радіо з нагоди дня народження Євгена Чикаленка.
Багато людей підтримали cвого часу наші намагання перейменувати вулицю Льва Толстого на вулицю Євгена Чикаленка. Але нам перешкодили це зробити проросіські сайти, вроді «Страни», які активізували своїх читачів, та депутат Київради від «Самопомочі» Олеся Пинзеник, яка, йдучи на московському повідку, очолила протестний рух проросійськи налаштованих мешканців  вулиці Льва Толстого.
На жаль, у справі перейменування нас не підримали майже дві  тисячі київських націонал-патріотів. Порівняйте: за топонімізацію імені Степана Бандери і Романа Шухевича проголосувало на сайті КМДА відповідно 3146 і 3165 киян, тоді як за Євгена Чикаленка віддали голоси 1279 мешканців столиці. А хіба Чикаленко не був українським націоналістом? Деякі патріоти казали нам: «Не чіпайте Толстого. Він шанував українську мову» . А те, що Чикаленко нашу мову рятував від зникнення, і що російський граф має у Києві аж три вулиці, площу і станцію метро, горе-патріотів не бентежило.
Зараз ми боремся за можливість поставити у Києві пам’ятник Чикаленку. Київська влада чинить цьому шалений бюрократичний опір. Є підстави гадати, що цей опір має також політичну основу, оскільки Чикаленко боровся за українське національне відродження, яке зараз у нас лише розпочинається, і проти якого люто виcтупають його вороги в Україні і за її межами. Поза тим на постаменті пам’ятника планується викарбувати відомий вислів Чикаленка: «Легко любити Україну до глибини своєї душі. А ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені». Хіба може такий пам’ятник сподобатися нашим казнокрадам, хабарникам і олігархам?
На прохання Українського інституту археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського до порядку денного засідання міської комісії з найменувань включено питання про перейменування скверу Валерія Чкалова на сквер Євгена Чикаленка. Віриться, що комісія і Київрада підтримають цю ініціативу. А згодом у цьому сквері ми з Божою поміччю і пам’ятник Чикаленку поставимо.
Загальна світлина всіх учасників урочистостей відкриття пам’ятної дошки Євгену Чикаленку на Рейтарській, 35;

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити