Ярина Чорногуз – жінка, яка розуміється і на калібрі, і на верлібрі
Вона і парамедик-бинтар, і поетеса-бунтар проти всякого зла і проти слабкості, яка заважає його подолати.
20 липня 2021 року в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого (вул. Михайла Грушевського, 1) відбулася презентація книги Ярини Чорногуз "Як вигинається воєнне коло" (Харків: Фоліо, 2020).
Ярина Чорногуз – волонтерка, парамедик добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри", яка тепер служить за контрактом у морській піхоті Збройних сил України. Вона склала присягу на вірність Україні.

До війни навчалася в Києво-Могилянській академії, вивчала філологію та літературознавство, займалася ініціативами мовомарафону "Переходь на українську". На фронт пішла у 2019 році.
Поетична збірка Ярини Чорногуз - про світ людини з країни, що завжди вела оборонну війну, аби існувати незалежно. Авторка зустріла цю війну на одному з вигинів її кола як волонтер-медик, а пізніше обрала шлях військової. Попри біль втрати (книга присвячена загиблому на новітній російсько-українській війні Миколі Сорочуку/"Красному" - коханій людині авторки), відчула, що саме на війні можна зустріти справжність, якої більше ніде немає...

У заході взяли участь: автор книги Ярина Чорногуз; Генеральний директор ТОВ «Видавництво Фоліо» Олександр Красовицький; філософ та поет Тарас Лютий, який є автором передмови до книги.

Коли читаєш поетичні рядки Ярини Чорногуз, то бачиш там стільки зерен мудрості, що здається: їх пише не молода жінка, а «кількасотлітня каменярка»:
«Каменяркою кількасотлітньою заходить сонце моє… за скелю, ніби за тишу світу, за тишу планети, за тишу моєї країни…»
 
Ярина Чорногуз про свою нову книжку:

- Моя збірка «Як вигинається воєнне коло» (верлібри з окопної війни) - експериментальна. Чому коло? Бо війна… не закінчиться ніколи. Це воєнне коло. Війна триває.  Це наша доля.
(Верлібр – неримована поезія (здебільшого – лірична), одна з провідних форм сучасної поезії).
Уривок з книги

У 2014-му році я пішла на війну добровольцем. Там писала вірші. Багато поезій написала під час мого навчання у Києво-Могилянці. Тому там є певні філософські роздуми.
Для мене коло – символ архіприсутності в світі. Це коло не можна розірвати. Його можна тільки прийняти.
Я вважала, що справжній президент за кожного загиблого у війні має вимагати у ворога дуже високу ціну. Тому ми протягом трьох місяців протестували під Офісом президента проти капітуляції. Нас було шестеро. Ми тоді зняли відео на мій вірш «Червоні чоботи».
(а ось пісня на цей вірш).

Мені боляче перечитувати те, що написала. Будь-яка книга – це двійник автора. Це, напевно, стосується всіх видів мистецтва. Низка текстів написані, щоб звільнитися від болю.
У мене немає жодного поетичного тексту, над яким я довго мучилась. Це написалося дуже легко.
Я пишу також прозу, але поетичний жанр верлібру мені найближчий. Для мене це єдина форма зображення істини.

У 4-му розділі збірки, який називається «Спроба імені» (ім’я для мене – синонім гідності), у вірші «Поезія на колі» (стор. 103) я написала, як розуміти поезію:
«Поезія нашої доби – це оголений сенс із епохи бароко, червоно-чорний колір, вигнутий у воєнне коло…»

Єдина поема у збірці - «9 кіл порушення тиші» (стор. 41). Це верліброва поема з 9-ти розділів.

Мене часто запитують про мою творчу спадкоємність від мого знаменитого дідуся Олега Чорногуза. Спадкоємність – це складна річ. Дідусь – дуже важлива людина в моєму житті. Але в творчості я – це я, а дідусь – це дідусь.

Директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький на презентації книжки, зокрема, сказав:
- Після кожної війни з’являється література. Яскравий приклад – поезія Ярини Чорногуз. Це «перша ластівка». Ми видали цю збірку з упевненістю, що буде продовження.

Михайло Роль, журналіст

Коментарі