НЕДОРАСИ (відкритий лист до Генерального прокурора України від письменника–сатирика Олега Чорногуза)
Колишній український журналіст-колаборант Юрій Кот, який за гроші Януковича і Ко під час Революції Гідності виконував роль ведучого на сцені “Антимайдану” в Києві, днями побив на ток-шоу в ефірі на одному із центральних московських телеканалів українського політолога В’ячеслава Ковтуна. А бандит із Одеси, убивця студента Максима Чайки, нинішній колаборант Ігор Марков наніс удар в обличчя польському політологу Томашу Мацейчуку в ефірі уже іншої кремлівської телевистави "Право знати".
Окрім цього  дике плем’я яничар без роду і племені, що тепер у московських бігах без переносного розуміння цих слів із піною біля рота закликають Москву примусити Київ до миру, застосувавши для цього танки, “Гради”, “Піони”, “Шмелі”, кулемети і на БеТееРах дійти до Києва і Львова.

Шановний друже, Вам пишу як старший,
За віком старший, а не за стільцем,
Як прокурором Генеральним ставши,
Ви стали правдою, історії лицем!

Звичайно, я щось знаю, щось не знаю,
Та я шукаю правду - істину одну.
А час біжить, в архіві щось зникає
А щось (це ж правда!) спишуть на війну.

Так живемо і часто так керуєм:
Берем когось – для них громовідвід:
Хто більше вкрав, то той на волі всує,
А хто дещицю – входить в інший світ!

Тому скажіть, поклавши длань на серце,
Чому і досі (в серці біль і щем),
Десь зникли справи, як оті озерця,
Що не заповнились ні снігом, ні дощем.

В ті дні далекі (в пам’яті - не дуже),
Як в полум’ї  геройства  жив Майдан,
Сиділи, дорогий мій друже,
Коротше кажучи, Ви не були ще там.

Всього не знали і тепер, як бачте,
Не все Вам кажуть, щось не додають.
А мами діток просять: ну, не плачте,
Можливо, батечки додому ще прийдуть...

Боюсь, що ні. Вже не прийдуть ніколи,
Бо той лиш вершник ... знаєте це Ви,
Без голови. А у носилках з школи
Несли тіла та вже без...  голови.
 
Я пам’ятаю, тіло тріпотіло,
В конвульсіях здригалась нога...
Тепер питаю: це куди поділось?
Невже про це ніяких справ нема?

А якщо є, то Ви скажіть народу,
Що був й Антимайдан, бандити там були:
Одні за гроші, інші - за свободу,
І другі перших там перемогли.

Але й в огні, в ненависті нестримній
Були й такі, (ще звали їх - коти,
О. зінченки) ….ці покидьки в час зимній
Могли, як лезом, голову знести.

Носилки брали і в карети скоро
Тіла людей заносили в ті дні
І швидко везли в Байко-крематорій
І там сліди щезали у вогні.

Тепер ці покидьки кричать на “Место встречи”,
Погрожують: Ми вернемось назад!
І крики ті, мов вибухи картечі!
Й нестримні сльози у моїх очах!

Чому ж це так? Хай хтось і них в Москві ще,
Але там є й ті, що звідціля летять
І там, в Москві, на тім страшнім торжищі
Холуйствує ця яничарська рать.

От взять Кота, здається, Юрій звати
(Колаборант, він вів Антимайдан).
Це покидьок, що Україну зрадив,
Тепер в Москві, немов поважний пан.

І Кот цей там, живе рукоприкладством:
Прямий ефір… він Ковтуна побив
За це його не осудило “братство”,
А навпаки - тридцятку заробив.

Отак і служить, бігає Москвою,
Москва не гребує: їм покидьків давай.
І ті біжать самотньо і юрбою
Продати матір, тата, рідний край.

Чому Єлєна Бондаренко знову
На Україну бруд, як лила, так і ллє
Чому якась Єлєна Бойко з Львова
Мої міста і землю продає?

І не свою, а нашу українську,
І каже там, в Москві, що “польський Львів”.
Як зупинити цю породу свинську?
Таких не можна пробачати слів!

Летить в Москву, а в Львові має хату
І пенсію у Львові їй дають,
Та плюс іще кремлівську, БЛЯ, зарплату...
За це в ефір такі гидотність ллють.

Ще Запорожцевій і з піною, що з рота,
Немов би град від моторол летить.
Оця, як Копатько та інша там гидота,
Немов підрізана,  на шоу верещить!

До слів війни, до ненависті і злоби,
До того, щоб продовжилась війна.
Чому у Львові, в Києві особи
Тут вільно ходять? Скільки ж тут лайна!

Невже немає в нас хоч санітарів?
(У мене вже немає просто слів)
Невже овець з московської кошари
Не пошлемо до їхніх баранів?

Нам всім плюють відверто, просто в очі
Візьміть Скачка, якогось Шарія
Це вже не люди, блазні, потороча
І з не прийдешнього якогось житія!

Та ці коти вже навіть входять в уряд
Як Марков І. та інша різна шваль
Олійник Ве. Тепер в Москві Вас судить
І на свободі... Прикро! Дуже жаль!

Вони вже мають кабінет в екзилі
І на чолі...з Азаровим, мабуть,
У день страшний (а це в Московській силі)
На спинах танків до Карпат прийдуть.

І скажуть знов: благають їх трудящі
(Як це було в недавні ще роки),
Бо це ж вони в Московії найкращі
За визначенням тої ж лжеМоскви.

Вони всі там, в Москві, на “Место встречи”
Бува й Олійник разом з кодлом тим.
Закону підлого в парламенті предтеча,
Після якого полум’я і дим.

Скачко кричить, і нас усіх там лає
Та ще й підкреслює, що він киянин сам.
За холуя його кремлівці мають,
Якщо послухати на сором їх і срам!

Чому коти, і всі з Антимайдану
Кричать сміливо, живучи в  Москві?
Чому убивці козаків гуляють
Не в каталажці і не на воді!?

Ге.Запорожцева, Мірошник з недоросів
Є.Копатько, еР. Іщенко, в тім суть,
Що вже сивіє на бровах волосся
Від їх брехні, що там вони несуть.

А Ігор Марков  - вбивця Макса Чайки -
Вже б’є поляка в студії, в лице...
Так хто із них, Ви слідчих запитайте,
Коли вже сяде за знущання це?

Шановний Юрію, я вас оце питаю,
Бо знаю Вас, як воїна-бійця
Якщо так буде, то, я певен, знаю,
Що цій тягучці не буде кінця.

Ще ні один із кримінал-історій
Не сів на лаву і не сів в тюрму.
Згадайте снайперів, згадайте крематорій,
Куди відвезли душу не одну.

Де ті тіла, хто спопеляв їх душі?
Чому О. Зінченко гуляє вздовж Москви?
Я це пишу, і Вас просити мушу,
Де те проводження, щоб підписали Ви?

Сидить в СІЗО (якщо не отруїли)
Не без відомий Володимир Бік
От Ви б його до себе запросили:
Яких агентів він возив і в котрий бік?

Цих справ нема, то може і Майдану
В нас не було, і крові не було?!
А нам усім з небес упала манна
І все, як квіти, миром зацвіло?!

Вже москвичі, що бачать все нитками,
Що білі та криваві, наче смерть,
Оті що брешуть… Хочеться до мами
Послати їх! Брехня ж не має меж

Все продають і оптом, і у роздріб,
Мене і Вас, і в нашому тилу…
Чи ж не пора, хоча й відсутній дозвіл,
Їх посадить хоча б заочно тут?

Узять би всіх цих покидьків за шкірку!
А я молю, благаю, Юрій, Вас:
Поруште справу і заповніть дірку
І засудіть заочно їх, хоча б у нас.

Усе законно - плівки є і “телик”
І голос в нім, і заклик до війни!
Хай пурхає в Москві отой метелик,
І знає хай - їм місце у тюрмі!

Нехай висить ця мітка в них на грудях,
І в серце  б’є їм  попіл повсякчас...
Колаборантів в Києві вже судять
Заочно поки що. Чи в нас на це не час?!

Як з мовою, з суспільним громадянством?
Коли до свого русичі прийдуть?
Коли, нарешті, зрозуміє панство,
Що українці цього з болем ждуть!

Бувайте, Юрію, Вам щиро щастя зичу,
Як Україні - милих, славних літ!
Саме тому, я Вас до правди кличу!
Закону й честі, Юрію, служіть!   
                                                       
Олег Чорногуз, письменник, поет, публіцист, громадський діяч          

           

Коментарі