Володимир ЛАРЦЕВ, доктор філософських наук
 
Наскільки виправдане рафіноване моралізаторство фундаторів ініціативи «Перше грудня»
Минуло вже майже півтора місяця з дня проведення загальнонаціонального круглого столу, організованого рухом ініціатива «Перше грудня». В даний час закінчується узгодження його резолютивних документів. Їх аналіз показує, що їхнім центральним лейтмотивом стали заклики до інтелігенції відродити моральність у суспільстві, об’єднати на цій основі зусилля соціально активних громадян для духовного пробудження народу, своїм прикладом навчити політиків служити простим людям. Але після ознайомлення із узагальнюючої резолюцією круглого столу, яка займає півтори сторінки, відразу ж виникає кілька застережень.
  
Церква і мораль
 
Ініціатива «Перше грудня» виникла у відповідь на спільне звернення християнських ієрархів усіх трьох українських конфесій. Питається: що змусило їх вийти за рамки їхніх пастирських промислів у своїх церквах і звернутися із закликами відродити моральність «в миру»? Адже головне завдання священнослужителів інша. А саме, залучення людей до віри в Бога. І воно саме по собі повинно приводити людей до дотримання моральних заповідей Нового завіту.
 
Це тим більше дивно, що християнська релігія має тисячолітній досвід об’єднання людей у храмах, в яких вони, співпереживаючи страждання Ісуса, усвідомлюючи власну недосконалість, вчилися прощати і таким чином зберігали єдність, розділеного на бідних і багатих, суспільства.
 
Але річ у тім, що сьогодні християнська мораль і співчуття вже не можуть консолідувати наше суспільство, яке інтегрується шляхом подолання конфліктів між індивідуумом і державою. Мораль, нав’язуючи універсальний код відмінності добра від зла, сама при цьому виключається з оцінки з точки зору цієї відмінності.
 
Це самотабуювання моралі стає явним в силу нескореного прагнення до істини. Як казав Ніцше, християнська мораль руйнується правдивістю. Він, таким чином, намагався зламати її самовпевненість, і те, що називають імморалізмом Ніцше, на ділі виявляється спробою знайти нову форму моралі, в якій би було місце різноманіттю моралей, наявних у різних культурах, товариствах і навіть у різних індивідуумів. Але в цьому випадку мораль може оцінюватися не тільки як хороша, але і як погана, якщо вона не збігається з прийнятою мною відмінністю добра від зла. Саме так стає можливим дистанціюватися від моралі і знайти по відношенню до неї якусь перспективу.
 
Але дистанціюватися від моралі і перетворити її на предмет об’єктивного дослідження, «вільного від ціннісних суджень», не так-то просто. Таке завдання ставив ще Макс Вебер. Він слідом за Ніцше вважав її надзвичайно «інфекційною» і вважав, що нею потрібно користуватися в рукавичках. Однак створити такі стерильні інструменти досі ще нікому не вдавалося. У кожному разі, у складі будь-яких людських творів, чи то наукові теорії, чи то правові норми, ми неминуче натрапимо на віддання переваги тій чи іншій моралі.
 
Мораль як засіб перетворення суспільства
 
Але з’ясування причин, із яких наші християнські ієрархи вирішили вийти за рамки своїх церковних проповідей Новозавітських істин «у світ», не пояснює, чому фундатори ініціативи «Перше грудня» обрали дискурс про моральні проблеми українського суспільства та ролі інтелігенції в його моральному оздоровленні як головний інструмент змінити дійсність, що склалася в Україні. Виникає питання: наскільки він практичний і ефективний для цього? Адже на перший погляд абстрактне моралізаторство здатне лише відвернути наших громадян від раціональних форм боротьби за свої соціально-політичні та економічні права і свободи.
 
Але це не так. Колись відомий західний філософ Людвіг Вітгенштейн сказав, що книги з етики подібні вибуху бомби, бо вони знищують інші книги. Співзвучні цій думці і релігійно-моральні твори Льва Толстого, який засуджував письменників і вчених за те, що їх заняття не сприяють перемозі добра над злом. Постає запитання, як же тоді гармонізуються у процесі розвитку суспільства руйнівна і конструктивна функції моралі.
 
У різні історичні періоди і в різних культурах люди дотримувалися різних норм моралі. Проте вони завжди знаходили форми і способи залишатися доброчесними, чесними і порядними. При цьому не можна не відзначити, що абсолютні системи, чи то християнська мораль, чи то англійський лібералізм, насправді діють серед своїх і припускають виключення стосовно чужих.
 
У сучасному ж мультикультурному та соціально різнорідному суспільстві мораль виступає джерелом протесту одних соціальних груп людей проти дій інших. Тому вона сприяє не стільки реалістичному вирішенню проблем, скільки висловом невдоволення. Причиною цього є те, що мораль судить світ, виходячи не з того, який він є, а з того, яким він має бути.
 
Плюси і мінуси моралізаторства ініціативи «Першого грудня»
 
Мораль як соціально-культурний феномен виступає найбільш авторитетною і справедливою інстанцією, яка оцінює будь-які події. І разом з тим саме вона у своїй однозначності виявляється настільки нетерпимою, що породжує, як у Достоєвського, критику не тільки людини, але й Бога. Більш того, як свідчить той же приклад Лютера і його сподвижників, заклики до морального очищення церкви привели не тільки до реформації останньої, а й усього середньовічного суспільства.
 
Але будь-яке революційне перетворення суспільства найчастіше супроводжується соціальними катаклізмами, кров’ю і великими жертвами людей. Модератори ініціативи «Першого грудня», звичайно ж, виступають за ненасильницький, цивілізований шлях змін в Україні. Але виникає питання: як зробити моральний дискурс, з одного боку, гарантовано безпечним для суспільства, а з іншого, практично ефективним з точки зору поставленої мети?
 
Колись молодий Гегель мріяв доповнити систему морального права християнською любов’ю, яка передбачає каяття з боку злочинця і прощення з боку потерпілого. Але як свідчить історія, така модель примирення і морального визнання була з самого спочатку утопічна. Сам Гегель у зрілому періоді своєї творчості будує моральну модель функціонування суспільства більш тверезо. Він розглядав панівні серед людей моральні норми як якісь попередні форми, які знімаються в абсолютному пізнанні. Примирює і об’єднує тільки розум і тільки на основі ідей, а не любов і віра, які легко переходять у фанатичну ненависть.
 
Коли зусилля «моральних авторитетів» виявляться продуктивними
 
Розглядаючи історію суспільства, яка, як вважають психологи-еволюціоністи, ніби повторюється в розвитку кожного індивіда, можна виділити кілька стратегій «збирання» суспільного тіла. Але при цьому очевидно, що єдність, яка ґрунтується на дружбі вільних громадян Афін, єдність віруючих, заснована на співчутті, або єдність смаку і ввічливості публіки – все це давно минулі способи реалізації духовної єдності. Автономні індивіди, які прагнуть успіху, постійно створюють конфлікти, і незрозуміло, яким чином існує суспільство, атмосферу якого наповнює ворожість.
 
Сьогодні нормативна етика стає вже недостатньою для об’єднання суспільства на принципах високої моралі. Мова повинна йти про такий собі ринок визнання, коли воно здійснюється не на основі обов’язків або любові, а на основі «вартісної» оцінки акту визнання, яке уподібнюється товару. Але той, хто грає в гру визнання іншого, сильно ризикує, бо велика ймовірність, що той зовсім не відповість взаємним визнанням. Звідси моральна поведінка сучасної людини спирається не на абсолютні норми, а реалізується як така стратегія, в якій вирішальним виявляється вибір між «вигідно» або «невигідно». Мораль виявляється ніби блукаючою, спонтанною і сингулярною, що вільно виникає в одних випадках і зникає в інших. Саме ця обставина робить етичну рефлексію моралі практично актуальною.
 
Що може дати ініціатива «Перше грудня» українському «креативному класу»?
 
Чим практично можуть допомогти «креативному класу» в його революційній місії з перетворення українського суспільства учасники ініціативи «Перше грудня»? Звичайно ж, не абстрактним моралізаторством на круглих столах, не виявленням на них гострих проблем, що хвилюють пересічних українців. Вони і так щотижня обговорюються на численних телевізійних ток-шоу. Потрібна публічна оцінка нашими «моральними авторитетами» найбільш резонансних аморальних дій з боку представників влади та олігархічного капіталу – таких, як крадіжка «Межигір’я» і задоволення Президентом своїх панських потреб за державний рахунок, зловживань службовим становищем міністрів-капіталістів, керівників облдержадміністрацій та інших вищих чиновників, грабіжницької приватизації державних активів, і ще багато подібного.
 
Це потрібно не для того, щоб пробудити совість наших можновладців, що є абсолютно безнадійним заняттям. А для того, щоб на основі моральних оцінок даних вчинків сформувати публічну моральну платформу і закликати її підписати всім опозиційним партіям і кандидатам в депутати по мажоритарних округах. Це має стати: своєрідним суспільним договором із політичними силами і конкретними громадськими активістами, які завтра можуть зайняти високі посади у владі; їх моральними зобов’язаннями перед народом.
 
Володимир Ларцев, для Радіо Свобода  

Коментарі

Download SocComments v1.3
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити