На 6-й місяць все одно довелося затуляти тілами не підготовлену до війни державу
Про те, що росія нападе на Україну, на Банковій знали ще з вересня 2021 року!
Спочатку зізнання Кулеби в тому, що за півроку казали рити траншеї. Тепер найвище зізнання, що підготовка до війни свідомо саботувалася, щоб не сіяти паніку… Слабо уявляю, якби президент якоїсь іншої атакованої країни, ніби між іншим, сказав: ми знали про війну, але не готувалися до неї, бо не хотіли вас засмучувати. Дбайливі керманичі, турботливі. Дай Бог кожному.
Усім нам доведеться жити з поясненням "я би втрачав 7 млрд доларів на місяць". Лишаю без коментарів цей пасаж, бо, здається мені, 5 місяців планомірної підготовки до війни зекономили би значно більше: не мільярдів, які так ретельно рахуються, а людських життів, які чомусь випадають із кошторису цих 5 проігнорованих місяців.

В якості сухого залишку на поверхні зосталася неспростовна істина: 5 місяців держава свідомо обманювала щодо війни свій народ, чиїми тілами на 6-й місяць все одно довелося затуляти країну. Не підготовлену, не підкріплену, не посилену.  

Справа ж не у згаяній підготовці, профуканих фортифікаціях, недоукомплектованих резервістах, незамінованих маршрутах, відсутніх подетальних логістиках евакуації.
Справа – в Я. Справа в фатальному нерозумінні, чим є влада. Справа в патологічній залежності від позитивного образу. Справа в халатній безвідповідальності, ціна якої безцінна. Справа в ірраціональній ставці на свою фортунність, везіння й дар якось пропетлювати. Справа в самообмані та втечі від реальності на Буковель і шашлики.

Найосновніше: це була невіра у свій власний народ. І ця невіра базується на тотальному нерозумінні, хто такі українці й чому вони на своїй землі назавжди.
Тепер уже пізно щось робити. Все вже НЕ відбулось. А завтра - новий день... із тих "трьох днів".

Волонтерство замінило державу

У нас народна війна за наявності інертно-корумпованої держави. Навіть не фантазую, що би було, якби не волонтери й народ, на чиї плечі лягла значна ноша армійського забезпечення й які блискавично включилися в війну, поки у високих кабінетах тендери кроїли й оборонні замовлення на свої заводи скеровували.
Тому в умовах, коли волонтерство певною мірою замінило собою державні функції – усі Мар’яни й прочі політики повинні поцілувати себе в одно місце й доземно вклонитися народові, який тягне лямку війни і при цьому не задає зайвих питань ні щодо загальнообов’язкового 1,5% воєнного збору (вже 8 років як збирається), ні щодо прозорості оборонних закупівель, ні щодо перегляду витратної частини бюджету, ні щодо призначень бізнес-партнерів керівника ОП на оборонпром.

Цим відеоблогом я прошу подумати наперед і по-державницьки. Бо так вічно не буде. Це не триватиме безконечно. Волонтерство поволі скорочує свої обсяги й ресурсність. Народні гроші міліють. Багато зборів закриваються на половині потрібних сум. Тому замість дискредитовувати волонтерство (яке навіть якщо й вийшло за рамки суто волонтерства й перейшло в розряд професійної діяльності, то це тому що нема часу чекати з моря погоди) – держава має підхопити високу планку народної війни.

Нам рано чи пізно потрібно навчитися творити не добро, а систему. Бо Добро треба творити щоразу – а систему твориш раз і назавжди.
В умовах, коли масштаби волонтерства неминуче спласатимуть, має підключитися держава, функції якої волонтерство перекривало якийсь час. І не перевіряти волонтерів, а почати робити роботу спільно.
Прошу вислухати на холодну голову думки з цього приводу.

Остап Дроздов, журналіст
Інф. із сторінки автора у Facebook

Коментарі