Ірена Карпа: Митний союз – це вибір мазохістів із втратою пам’яті
Схваливши проект угоди про асоціацію з ЄС, український уряд одночасно декларує намір створення зони вільної торгівлі із Митним Союзом.  Тим часом, з боку російських чиновників уже чути про санкції, які очікують нас у разі підписання угоди у Вільнюсі. Про те, як людина із активною громадянською позицією сприймає українську "багатовекторність", розповіла на Радіо Свобода для "Молоді Плюс" письменниця і музикант Ірена Карпа.
 
– Зовсім нескладно заплутатись у заявах українських політиків та оцінках експертів. Як ви вважаєте, куди ми йдемо?
 – Як на мене, заяви звучать дуже смішно: "одною сракою на два празники" – і туди і туди.
 Як на мене, це все так очевидно, коли кажуть: «А що нам чекати від Митного союзу?» У нас більш ніж 300 років була ця «тісна співпраця з Росією» : історія постійних зрад і «кидалов». Остання наша співпраця була в плані Радянського Союзу, це була  ідеологічна «співпраця», а зараз те саме намагаються впровадити на економічному рівні.
 
Якщо ми хочемо потрапити в щось таке темне… І загалом, якщо ми хочемо, щоб нічого не змінилося, і це загнивання продовжувалося далі з такою ж динамікою, то нам треба з «братьями близкими по духу» залишатися.
 
Хочеться вкотре процитувати Бісмарка, який сказав, що будь-який договір з Росією не вартий навіть паперу, на якому він був написаний. По-моєму, це дуже добре підсумовує.
 
– Але куди нас «ведуть»? Куди рухаються українські можновладці?

Брати участь у великій грі, де 17 трильйонів доларів капіталу і немає господаря, а будь-яка країна є рівноправною, чи брати участь у маленькій грі, де лишень 2 трильйони доларів, але завжди лишається цар-батюшка Путін
​​– Навіть Азаров розуміє, що рухатися треба у бік Європи!
 По-моєму, підпишуть у Вільнюсі цей «егрімент». Не знаю, про що зараз така велика дискусія. Але Україна значно більше зацікавлена в європейській спільноті, аніж європейська спільнота – в Україні.
Я не є експертом з економіки, наприклад, але я дивлюсь на все це з позицій нормального адекватного українського громадянина , так би мовити, «на хлопський розум» ­:  брати участь у великій грі, де 17 трильйонів доларів капіталу і немає господаря, а будь-яка країна є рівноправною, чи брати участь у маленькій грі, де лишень 2 трильйони доларів, але завжди лишається цар-батюшка Путін. Тут навіть не треба кричати «Наші діти! Подивіться! Вони мають майбутнє!», тут треба просто увімкнути голову і бути при пам’яті, щоб розуміти, у який бік рухатись.
​​
– Для так званого «нормального українця»  асоціація з ЄС – це «безвізовий режим».  Що це для вас особисто?
– Для мене це також безвізовий режим. Я нічого не кажу, такі країна як Білорусь, Казахстан, Вірменія – також прекрасні, але, по-перше, я там вже всюди була, а по-друге, я швидше поїхала б у Берлін, ніж в Кострому, якби у мене був такий вибір.
Перш за все,  для мене це є більший ступінь свободи. Це зовсім інше суспільство, орієнтоване на цивілізовані цінності, на те, щоб мати нормальну освіту, мати доступ до вільного переміщення. В Данії прем’єр-міністр їздить на роботу на велосипеді, а у нас мажори збивають людей – і їх за це не карають.
Це насправді – вибір між нормальним поступом світовим і середньовіччям, де дуже багато людей, на жаль, в своїй свідомості знаходяться. Оце «наша вера»! Ну як можна про це говорити? Я розумію, що за часів Богдана Хмельницького ще можна було казати, що десь у Білорусі провели наші війська, бо у них та сама була віра. Але зараз базуватися на тому, що там вони «православные»… Це, звичайно, дуже сумно, тому що це також електорат. Всі ці маніпуляції, які визначають наше з вами майбутнє, майбутнє людей, які хоч трохи вміють аналізувати інформацію, щоб зрозуміти, що краще, – неприпустимі. Війна ведеться, війна інформаційна.

– Підписання угоди про асоціацію сьогодні є питанням не зовнішньої, а внутрішньої політики, вважає міністр закордонних справ  Леонід Кожара. Окрім того, за його словами, МЗС і далі має намір розвивати співпрацю «у східному напрямку» – до зони вільної торгівлі з Росією та Митним союзом. Чи можна йти в Європу та Митний союз одночасно?
– Вибачте, я знов повторюсь про одну дупу, яка намагається сісти на два стільці. Мені здається, що це неможливо.
 
– В Росії теж досить однозначно пояснюють – може бути лише один «вектор». Ось що сказав радник російського президента Сергій Глазьєв:
«Микола Янович Азаров чудово знає, що підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом означатиме незворотне, глибоке і тривале погіршення торговельно-економічних відносин з Росією. І поки Україна буде обнуляти імпортне мито на ті чи інші товари, що ввозяться з ЄС, Митний союз впроваджуватиме митний тариф на товари, які імпортуються з української території. Навіщо Микола Янович Азаров вводить в оману свій уряд, самого себе, своє керівництво і країну в цілому, я зрозуміти не можу».
Як ви оцінює поведінку Росії? «Братній народ» все-таки…
– Це шантаж. Просто грубий тупий шантаж. Таке саме, як було з газом. Як можна хотіти мати щось спільне з цими людьми? Тут можна тільки ампутувати будь-які наші зв’язки.
На жаль, Україні не дуже пощастило з георозташуванням – постійно ми знаходимось між двома вогнями. Але тут, друзі, треба обирати – хочеш «Мерседес» за нормальною ціною чи хочеш на «Ладі-Каліні» російській їздити.
 
– Можливо, ми неправильно зрозуміли заяви пана Глазьєва. Видається, що він турбується, перш за все, про українців:
«Україна йде на європейський технічний регламент. Українському виробникові треба буде конкурувати з дешевими європейськими товарами, які субсидуються, як відомо (особливо це стосується продовольчих товарів), і в той же час переходити на європейський технічний регламент. Це все треба буде зробити лише за два-три роки. Для нас взагалі незрозуміло, як Україна далі буде балансувати свою торгівлю».
– «Ми ж бідні сироти. Ну куди ж ми ото без Росії підемо, щоб нас за ручку старший брат не взяв?» Згадайте, як вони у 2004 році бідні казилися: «Скільки ми для них зробили, а ці гади-хохли знову захотіли якоїсь незалежності».
Будь-який поступ, будь-яка еволюція  завжди сумісна з якимись неприємностями, з болем, але це все одно розвиток. Подивитися на ту саму Польщу, яка також спочатку «стогнала», і ситуацію, яку вони мають зараз.  
Я розумію, що є багато людей-прихильників білоруських продуктів з маркою «СССР», але скільки ж можна? Воно не настільки все прекрасно.  Але щоб купити якийсь елементарний французький сир, чому я повинна тут платити за нього втричі більше, ніж я б заплатила у Німеччині?
Наші так звані «дешеві» товари – зовсім недешеві, особливо – з огляду на співвідношення зарплат.  Але навіть якщо взяти просто цифри: я порівнюю свій споживацький кошик, скільки я в Берліні витрачу на продукти навіть в органічному магазині і скільки я заплачу за це тут у якомусь дуже посередньому супермаркеті. Якість там буде вищою, а ціна буде не значно вищою, а то і нижчою.
 
До речі, в Україні є достатньо хороших і якісних продуктів. Моя подруга Юля Савостіна для «Дело.UA» робить експеримент: вона живе рік лише на товарах українського виробництва і з’ясувала, що тут є абсолютно все: від устриць розкішних до дешевих зубних щіток. Україна виробляє, практично, все, просто не всі про це знають. Не треба нас недооцінювати. Це наша вічна біда.

– Але радник російського президента Сергій Глазьєв ще дуже яскраво описує всі бонуси, які могла б отримати Україна, відмовившись від асоціації з ЄС та вступивши до Митного союзу:
«Якщо Україна йде до нас в Митний союз, вона миттєво отримує покращення умов торгівлі майже на 10 мільярдів доларів, вона отримує російський газ втричі дешевше, ніж зараз, вона отримує нафту без експортного мита, вона отримує вільний доступ на російський ринок продовольчих товарів без санітарно-ветеринарного контролю. При цьому Україна не втрачає суверенітет, тому що всі рішення в нашому Митному союзі ухвалюються консенсусом».
 
Чому ви готові так легко і безапеляційно відмовитись від втричі дешевшого газу, безмитного ввезення нафтопродуктів та інших благ, які обіцяють на Сході?
– Вони постійно нас шантажують усіма цими своїми приманками. Згадуються цитати людей, які казали, що краще сидіти вдома у трьох шубах, ніж віддавати гроші Путіну. Мій тато казав: «Я буду краще пити українську горілку, ніж платити за російський газ». Чесно кажучи, я готова платити за хороше французьке вино з більшою радістю, ніж за російський портвейн «777».
Вже в Казахстані і в Білорусі були протести. Коли ти береш, в основному, цей «внутрячковий» нещасний продукт, який виробляється у цих нещасних країнах, то автоматично ціни на все імпортоване виростають. Є люди, які звикли купувати якийсь дешевий китайський продукт, а він також став недоступним (а він часто не має замінників – у Китаї зараз все виробляється).
Якщо тут стане дешевше, то все імпортоване подорожчає. До цього треба бути готовим.
 
Противники ЄС, тим часом, «збирають стадіони». Ну, гаразд, не стадіони, а стадіон «Старт»… і то не весь, але половину трибуни вони заповнили, вимагаючи проведення референдуму. Також проросійські активісти активізувались у боротьбі проти антидискримінаційних законопроектів, при цьому не забуваючи апелювати до спільного минулого та релігії.

Чому, коли говорять про так званий «східний вектор», постійно випливає релігія як щось, що має нас усіх об’єднати і під прапором традиційних цінностей повести у Митний союз? Чи може церква бути об’єднавчим фактором сьогодні?
– Якби ми жили у середньовіччі, то так, звичайно. Але це 2013 рік. Церква давно відокремлена від держави.
Це маніпуляція. Це один із елементів інформаційної війни. Я називаю це: «УПЦ МП ФСБ».
Я не буду навіть говорити, на рівні якого маразму все це є. Типу: «Свечи купленные вне храма, считаются недействительными» або «Иисус говорил – всех автокефалов и грекокатоликов сжечь».
Мені дуже печально тут інше – всі ці бабусі, які збираються цими антигей-маршами чи проти абортів, віддають свою копійчину, і копійчина йде в Москву. Це, в принципі, експорт «бабусиних грошей». Він теж відбувається.

Дуже сумно, коли у нас якась явна атака йде проти свободи, ніхто не звертає уваги. Приходить та сама купка студентів, яких я знаю з 2004 року (вже «примелькались» один одному). Але якщо якийсь десь гей-парад збирається чи аборти, чи паспорти електронні, то люди йдуть… Це якесь дійсно,гм, російське явище. Я не можу уявити собі якогось абстрактного «українця», який такий дурний, йому навішали на вуха, і він іде з цими хоругвами такий печальний  і намагається вибороти, щоб усі билися проти геїв, інакше нас накриє ураган «Катріна». Це якось настільки сумно, що навіть не хочеться це аналізувати, бо всі ми – люди дорослі і розуміємо, що нахабно використовується найменш захищена свідомість оцих-ось бабусь. У когось вже замінив телевізор священика, а хтось ще ходить до церкви послухати, що там батюшка каже, і якщо, не дай Бог, ти без хусточки, то тебе виженуть і ти будеш «прастітутка».
 
– Якщо йдеться про такий геополітичний вибір, то об’єднання за якою ознакою можливе?
– Напевно, найлегше «тиснути» на дітей. Ви хочете, щоб ваші діти краще їли, ходили в кращий університет, мали краще майбутнє і могли вирвалися за «порочне коло» того, яке у нас з цими візами. Якщо потрібна якась сила, то напевне треба тиснути на те, що «діти – наше майбутнє», тому що люди дуже часто звикли, на жаль, за цих умов вже звикли махати на себе рукою, типу: «Та! Я вже якось доживу…»
 
Я, наприклад, як мама хочу, щоб мої діти жили в кращих умовах. Але в той же час поки що я тут (хоча діти мають через батька право виїхати у кращі умови), тому що мені небайдуже до таких самих людей, як я, які лишаються тут, які щось можуть змінити. Дуже сумно, що нас все-таки менше, судячи з результатів виборів.
Люди, які «это же наши братья!», поки що лишаються у більшості
​​На жаль, люди, які «это же наши братья!», поки що лишаються у більшості. І вони з більшою охотою ходять на вибори. Тут є елемент нашої провини. Ми недостатньо активні. Треба хоча б із цими бабусями намагатися по-людськи поговорити і донести до них інформацію.
 
Для кожного можна знайти свій аргумент: і для молодої людини, яка вступає у виш, і для матері дітей, і для бабусі, і для маленьких дітей… Хоча їм і тут садок є, і там. Але, наприклад, якщо у Франції якийсь садок дивитись: діти, які їдять там дор-блю чи камамбер на сніданок, бо це затверджена державна програма… Що про це говорити?
 
Чи стоїть в українському суспільстві наразі питання вибору між ЄС та Митним союзом? Чи не здається, що вибір між безвізовим в’їздом до єврозони і абстрактною «дружбою зі старшим братом» досить однозначно можна зробити?
– Якось не стає питань, вибираючи між «Ладою-Каліною» і «Мерседесом». Але ж релігійний аспект, теорія «руського мира», яка дуже активно фінансується з боку Росії, і ця маніпуляція «это же наши братья»… У певних людей вибір є. Суспільство розколоте. Є, звичайно, люди, які завжди будуть плакати за Радянським Союзом (а Митний союз і є намаганням «за образом і подобою» відтворити те, що було в «совку»).
 
Тут не тільки йдеться про ковбасу, що вона буде кращої якості і дешевшою. Йдеться про рівень якості життя загалом.  Мені здається, що Митний союз – це вибір мазохістів із втратою пам’яті.

Інф.: radiosvoboda.org












Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити