
З моменту появи на книжкових прилавках праці Володимира Білінського “Країна Моксель” мене весь час мучило питання, чому ця небуденна, більше того – революційна, подія в українській історичній науці не популяризується сучасними українськими істориками?
Відповідь для мене була майже очевидною – всі вони роками і десятиліттями писали, захищали, друкували власні наукові праці з історії України на базі облудної московської історичної схеми, яка нахабно вкрала і привласнила історію давньої Руси-України.
Але невже, думалося, серед тих сотень і тисяч кандидатів і докторів наук, професорів, доцентів і асистентів, немає жодного, хто чесно визнав би очевидне: так, ми помилялися, нас не так навчали і навчили, нам не вистачило власного розуму, наукової інтуіції та кромадянської мужності, щоби услід за Білінським повторити – “А король-то голий!”, чи то пак – “Одежинка-то крадена!”