Український класик Тарас Шевченко, 210 років з дня народження якого відзначаємо 9 березня, був підданим Російської імперії, з юного віку жив у Санкт-Петербурзі, де й помер.
Однак в жодному його рядкові не знайти визнання, що Росія стала для нього рідною. Шевченкознавці спільні в тому, що Кобзар не був шовіністом, але категорично не сприймав тиранію і деспотизм російських царів, тупість тамтешніх клерикалів та покірність народу.
Російські сучасники Шевченка не могли не визнавати його таланту і ваги в суспільстві. Через кілька місяців після смерті горельєф поета було розміщено на величному монументі до тисячоліття Росії, який зводили у Новгороді, — поряд із фігурами сотень важливих для імперії діячів. Однак 30 листопада 1861 року цар Олександр ІІ розпорядився прибрати Шевченка з пам’ятника.
Враховуючи те, наскільки вороже Тарас ставився до російської керівної династії, особливо до Олександрового батька Миколи І, це було не дивно…
NV зібрав фрагменти творчості Шевченка, де він прямо або метафорично висловлюється про Росію. Власне, слова «Росія» він ніколи не вживав, вважаючи, що там зазіхнули на питомо український топонім «Русь» — звідси згадки про «москалів», «кацапів» тощо, що як могла викреслювала зі спадку Кобзаря російська та радянська цензура.
З огляду на чергову спробу Москви знищити українську націю у наші дні, деякі шевченкові цитати виглядають як пророцтва.
Про відмінність українців і москалів

«Московщина,
Кругом чужі люде.
Тяжко, батьку,
Жити з ворогами!"

До Основ’яненка

«Як тільки получиш моє оце письмо, зараз до мене напиши, щоб я знав. Та, будь ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому. Бо москалі чужі люди, тяжко з ними жити. Немає з ким поплакати, ні поговорити. Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово».

Лист братові Микиті

«Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…"

Катерина

«Головний вузол московської старої внутрішньої політики — православ’я. „Нєудобозабиваемий Тормоз“ через дурість свою хотів затягнути цей знесилений вузол і перетягнув. Він тепер на одному волоску тримається».

Щоденник

«По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!"

«У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!"

Кавказ

Про російські злочини в Україні

«А на тихому Дунаю
Нас перебігають
Січовики-запорожці
І в Січ завертають,
І розказують і плачуть,
Як Січ руйнували,
Як москалі срібло, злото
І свічі забрали
У Покрові".

Сліпий

«Безбожний царю! Творче зла!
Правди гонителю жестокий!
Чого накоїв на землі?"
«А ти, Всевидящеє око!
Чи Ти дивилося звисока,
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордовали, розпинали
І вішали?.. А Ти не знало?"

Юродивий

Про Богдана Хмельницького і його помилковий геополітичний вибір

«Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала
Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала,
Виглядала волю.
Ой Богдане, Богданочку,
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала".

«Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває…"

Розрита могила

«Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають".
Стоїть в селі Суботові…

Про український опір

«Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру,
Та й заходиться вже будить".

Я не нездужаю, нівроку…

«Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде, наша слава,
Слава України!"

До Основ’яненка

«Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!"
Стоїть в селі Суботові…

«До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Дивлюсь я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив,
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний…
Я аж засміявся".

Сон

«Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане, — будяки
Та кропива — а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гнів, — і все те, все
Потроху вітер рознесе".

Інф.: NV

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити