Олесь ГРИБ, громадський діяч, для ВН

Загальновідомо, що Верховна рада України є однією з трьох гілок  влади, покликана творити закони. Поділ влади на три  гілки – фундаментальне досягнення людства в боротьбі з авторитаризмом задля права громади і кожної людини зокрема. Але закони  поділяються на основні  - конституції -  які формуються  волею народу через Установчі  або  Національні  збори, і  похідні від них, які  ухвалюються  парламентами  на грунті основних. Як українське суспільство визначає взаємини  цих  двох категорій законодавства?
  Основний закон – Конституцію – можна порівняти із проектом побудови будинку,  який визначає стиль архітектури,  основні засоби будівництва  та взаємозв’язок конструкцій. Розробки деталей, їх конфігурацію і функціональне вирішення – ці  рішення виконуються  в руслі  основного проекту. Нікому, непевно, не заманеться  механічно змішувати проекти будівництва станції метро та  багатоповерхового будинку. Проте, подібне змішування при визначення проектування держави має  місце.
Якщо у затверджений проект  складної будови   постійно вносити  конструктивні зміни, споруда може  розвалитись. Конституція України  - основний проект державоустрою -  постійно зазнає вторгнення побічних сил, що намагаються конструктивно змінити основний проект, його фундаментальну основу, що загрожує  стабільності суспільства і держави.
Вихід один: Основний закон – Конституцію – мусить прийняти народ в особі  делегатів спеціальних Національних зборів.  Зрозуміло, що той, хто приймає Основний закон, той має право на його зміни.
Верховна рада, отримавши  з рук представників нації Основний документ,  продовжить його розробки парламентом.
Натомість  в Україні досить часто  лунає безапеляційне твердження  - «Верховна рада – вищий законодавчий орган країни!». Цим постулатом виправдовується прийняття Верховною радою Конституції та двадцятирічну побудову і перебудову  фундаменту будівлі держави, яка кожного разу зазнає струсів та  небезпечного хитання  в залежності від перемоги певних сил.
Поняття Основного і похідних від нього законів для авторів подібних тверджень не існує. Їх довго привчали до  неписаного закону -  всевладдя ЦК КПСС.   Інші форми державотворення для  них невідомі. Як не згадати крилате: «Верховна рада може все!»
Законодавчий корпус – верховні ради,  конгреси,  парламенти    будь якої країни -  є місцем постійної боротьби  правлячої  партії чи коаліції партій з опозицією, і ця боротьба є вічною, як вічними є умови життя суспільства, які змінюються і удосконалюються, а носії цих змін – політичні угрупування –  сприяють розвиткові продуктивних сил суспільства або гальмують їх у своїх інтересах. Доручати  силам протиборства забезпечувати стабільність Основного закону, значить  робити Конституцію заручницею  постійних змагань за владу.
За існуючим законодавством провідником  законодавчої влади  у «вищому законодавчому органі України» є угрупування, яке перемогло на виборах. Якщо  дозволити  йому  приймати  або змінювати Конституцію, то  буде те, що сьогодні вирує у Верховній раді: Конституцію – фундамент держави – підкопують, перекопують, перевертають, як заманеться переможцям. Останній «переможний» захід – скасування  політичної реформи і повернення суспільства на шість років назад, що перекреслює  шестирічне  життя країни і  штовхає її у вир безладдя, де важко відокремити  беззаконня від закону. У всякому разі, Європа розгублено мовчить, не відаючи, що прорікти. Зате в Україні торжествує згадане правило тоталітарної системи про «всевладдя» Верховної ради.  Можна з упевненістю сказати, що це – не остання зміна Основного закону – наступний переможець обов’язково запустить руки по лікоть у Конституцію з безумовними  намірами її «узаконити і поліпшити». Перманентні зміни Конституції і невпевненість –  єдиний вид стабільності  сучасного конституційного устрою України.
Але це не єдина причина, за якою парламенту не годиться приймати Конституцію. Якщо Верховна рада уособлює в собі  законодавчу гілку  вже діючої влади, то вона,  покликана  захищати  того, хто її породив -  владу певної формації. Якщо народ  обере , для прикладу, монархічну форму правління, то  парламент демократичної України не вправі  вирішувати  проблеми загального устрою держави на чолі з монархом, а якщо це допустити, то створена ним монархічна конституція  буде плутаною із слідами численних ознак демократії, що окрім хаосу, нічого не додасть. Це стосується в першу чергу Верховної ради Української  Радянської Соціалістичної Республіки  /УРСР/ -  структури окупаційного московсько-більшовицького режиму – яку ніхто не уповноважував   проголошувати «третю  незалежність» замість вже проголошеної  Центральною радою Української Народньої Республіки від 1918р.Тому і лукаве питання референдуму було визначено не як «Чи Ви бажаєте відновлення  незалежної України?», а для збереження прихованої влади злочинної компартії  запитання формувалось «Чи  підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». При чому Конституція  УРСР  проголошувалась чинною разом з її чинниками – комуністами.  Чи дивина,  що автори питання референдуму – виповзки із комуністичних структур –  «забули»  згадати про Акт  незалежності – 1У  Універсал ЦР? Можна собі уявити кількість інфарктів серед комуністів в разі відновлення «буржуазної» Центральної  ради, де, на відміну від сучасної олігархічної , т. б. буржуазної  Верховної ради  із захмарними зарплатами і пенсіями,  не було жодного капіталіста, а члени ЦР взагалі не отримували  жодних зарплат. Ось як буває, коли воля  народу  підміняється  чинною владою.
Конституція США починається основним положенням «Ми є народ». Це єдина формула, яка визначає, кому установлювати соціально – політичний устрій держави. Недарма Ленін так боявся і ненавидів ідею Установчих зборів, підміняючи їх кулеметами.
Безперечно, можна послатись на країни, де навіть президентів обирає парламент. Але чому б не пригадати досвід Франції, де кілька разів ухвалювались конституції виключно волею народу через конституційні збори?
 Абсолютного правила для всіх народів не існує. Тому Україна, де за наслідками 73-річної більшовицької окупації, не згадуючи вже «братньої» Росії із забороною української мови, мусить обирати свій шлях – шлях  формування Конституції Національними зборами із забороною Верховній раді торкатись будь-якої статті  Основного закону, що не дозволить антиукраїнським силам ламати  українську будівлю, підкладаючи під її фундамент проросійський «законодавчий» динаміт.

                 Олесь Гриб, голова Печерського районного у м. Києві 
                                    відділення ветеранів- державників 
                                    Всеукраїнського об’єднання ветеранів.


 

Коментарі

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити