Голова “Української Національної Консервативної партії” Олег Соcкін у коментарі для порталу Воля народу спробував дати свою версію, кого мав на увазі Богдан Гаврилишин, коли сказав, що Ющенка оточувала група із чотирьох осіб, які, фактично, направляли його дії.
Олег СОСКІН: “На мою думку, можна було б назвати наступних фігурантів:
Це його брат – Петро Ющенко, така “чорна тінь”, яка завжди знаходилась поряд.
Поза сумнівом – це його дружина Катерина. Я думаю, не обійшлося без неї і без певного впливу відповідних закордонних структур США, які так чи інакше могли бути з нею зв’язані.

Богдан ГАВРИЛИШИН – економіст зі світовим ім’ям у розмові з кореспондентом Радіо Свобода Дмитром Шурхалом заявив наступне: "То не отруєння його так пошкодило. То те, що відразу довкола нього (Ющенка –ред.) було четверо друзів – як то була колись четвірка в Китаї, яких були засудили".
– "Банда чотирьох"?
– Банда чотирьох. Не хочу їх згадувати по прізвищах, але я їх назву – банда чотирьох. І вони вирішували, яку інформацію він дістав, з ким він міг зустрічатися чи ні, думаю, – майже й всі інші речі. Тому навіть і ті інтриги, а, може, навіть робити альянс з Януковичем, пам’ятаєте? Одним словом, це була причина.
– Якщо я правильно зрозумів, то причина в тому, що Ющенко підібрав неправильні кадри, коли став Президентом?
– Він взагалі-то їх не підбирав, так мені здається. Ті четверо людей були ближчі до нього ще до того, як він став Президентом. Так що вони залишилися. Так його любили, так його обіймали, так з ним і залишилися…    Детальніше

Для чого ж потрібний „Русскій мір” Росії? По вченому кажучи - для реінкарнації... Простіше і ясніше - для відродження Московської імперії.
Чому не потрібний „Русскій мір” Україні? Він загрожує державності України. „Русскій мір” в Україні - це не тільки найактивніший вилов довірливих, наївних та покірних, як біблейські овечки, українських душ у лоно московської церкви, його патріархату, а й одурманення українського люду через ідеологію, яку проводить в Україні (а тепер уже й Молдові, Польщі) головний ідеолог екс-імперії, громадянин Російської Федерації пан Гундяєв, що накинув на себе рясу священника і повісив хреста на груди з патріаршим саном Кіріл.

Україна залежна
У ці дні, коли ми відзначаємо 21-шу річницю Незалежності нашої держави, чи не кожен свідомий громадянин ставить перед собою низку непростих питань. Зокрема, чи маємо ми саме таку Україну, за яку боролися наші діди і прадіди? Чому, маючи власну державу, українці бідують на рідній землі? У чому, нарешті, головна проблема сучасної України?
З цими запитаннями кореспондент сайту "Дух волі" звернувся до кандидата в народні депутати, заступника голови Української республіканської партії Ростислава Новоженця (на фото).
- Колись Юліан Бачинський, один з ідеологів націонал-демократії, створюючи у 1895-му році разом з Іваном Франком першу на теренах сучасної України політичну партію, написав програмний документ "Україна невільна". Як не прикро, багато тез, виголошених понад століття тому, залишаються для нас актуальними і тепер, - відповідає Ростислав Новоженець.

Ми маємо сьогодні сумно усвідомити: у нас вибір один: або ми знову раби, або ми знову вільні люди. За 21 один рік такого морального падіння, до якого нас довели табачники, колісніченки, ківалови, єфремови, азарови під патронатом гаранта, Україна ще не зазнавала. Безсоромні, наглі азарови, чечетови, корнілови і їхні доморощені холуї – типу Литвина і Колісниченка – гірше окупантів. Бо підступніші, бо брехливіші.
У нас навіть у 1989 році, за тоталітарного режиму, українська мова була державною!
То  в  якому ж режимі ми тепер живемо? Відповідь однозначна - колоніальному.

"Служу совєтскому народу". Хто фінансує Симоненка і Ко
Розмах виборчої кампанії комуністів може свідчити, що її фінансують не з членських внесків пенсіонерів-партійців, а коштом великого бізнесу і, ймовірно, Кремля
Нинішні комуністи – відверті циніки. Для вирішення соціальних проблем перші особи КПУ фактично пропонують повернутися до СРСР, тоді як самі розкошують за рахунок "загниваючого капіталізму". Перед податківцями головний партієць Петро Симоненко задекларував, що йому та його дружині належить п’ять київських квартир, але забув згадати про розкішний будинок із ділянкою 1,37 га під Києвом, де віднедавна мешкає. Не бідує й інше впізнаване обличчя тієї політсили – Спірідон Кілінкаров. За інформацією джерел Тижня, його маєток у Стукаловій Балці під Луганськом (його оселя) коштує стільки, скільки він не отримав би в якості навіть чималої депутатської зарплати за всі роки незалежності України.   Детальніше  

Олег ЧОРНОГУЗ: "Те, що твориться в Україні на 21 році нашої нібито незалежності, дуже скидається на моє раннє дитинство: в такому темпі, як сьогодні, у 1941 році почалася окупація нашої, на той час, республіки. Сьогодні зовсім інша ситуація: шовіністи рядяться у моральний статус братів по релігії, освідчуються в любові до ближнього народу, запевняють, що ми ледь не єдиний народ, от тільки давайте ходити в московську церкву й говорити одразу на двох мовах, маючи на увазі один у роті язик. Русскій, як "русскій мір". І в такому темпі той "рускій мір" в Україні будують, що українець не встигає почухати навіть потилицю. Такого темпу сьогодні задали регіони, впроваджуючи русифікацію країни плюс резервацію для всього українського народу, що гітлерівці перших років окупації перед ними бліднуть".

Український націоналізм народився в XIX столітті, однак це не привело до створення незалежної національної держави. Отже, Україна більш ніж на сто років спізнилася на поїзд національно-державного будівництва.
При цьому український націоналізм, безперечно, відіграв свою роль, забезпечивши Україну на ранньому етапі її існування як формально незалежної держави відповідною ідеологією.
Пройшовши через низку майже стихійних спроб консолідації, український націоналізм справді став державною ідеологією тільки за президентства В. Ющенка, але, як виявилося, ненадовго. Сьогодні ж, не будучи підтриманий чинною владою, він сам почав набувати рис маргінальної течії.
Звідси, здавалося б, має випливати той висновок, що український націоналізм як ідеологічний тренд доживає останні дні. Однак не все так просто.

Восьмого серпня 2012 року Україна втратила Президента. Можливо, вона його і не мала. Але, принаймні, була надія, що Віктор Федорович захоче стати Президентом економічно знедоленої країни, підніметься над вузьколобими інтересами партії регіонів і спробує об’єднати  націю та, врешті–решт, зберегти своє правління і правління тих фінансових структур, які дозволили йому виграти вибори.
На жаль, не судилося.

Олег ЧОРНОГУЗ, письменник для Волі народу
  Підписавши антизаконний, антиконституційний закон про мови, Янукович цим самим сказав, що він такий самий  холоп, як і житомирсько-батуринський Ніс - Володимир Литвин чи Кремлівський холуй, коритник і дрібний реалізатор планів Москви в Україні - Калісніченко разом із залишком і легальним представником екс-колоніальної адміністрації від РФ - Ківаловим.
   Підписавши   цей антизаконний, антиконституційний закон, Янукович перш за все, довів, що він просто пахан вчорашніх колоністів і служка московських спецслужб, а не президент  великої європейської держави.