Кіра Муратова - один із найбільш феноменальних художників Східної Європи за останні 50 літ
                                 "Несть пророка у вітчизні своїй"
                                  (Матф., 13, 57; Марк, 6, 4; Лука, 4, 24)
З почуттям гордості й смутку зустріли українські шанувальники непересічного таланту режисера Кіри Муратової повідомлення, що всі її стрічки будуть представлені на 42-му Міжнародному Роттердамському фестивалі, який триватиме з 23 січня по 3 лютого. А це двадцять робіт, створених майстром за п’ятдесят літ невтомної творчої праці, починаючи від дипломної роботи – короткометражки "Біля крутого яру" і закінчуючи фільмом "Вічне повернення", прем’єрний показ якого відбувся торік на Римському кінофестивалі. Тож маємо всі підстави пишатися, що наша співвітчизниця так гідно презентуватиме Україну на цьому престижному кінофорумі у рамках фестивальної секції "Нові сигнали".

Кото-фотомитці обмежилися забавками
На порозі Одеського художнього музею мене стрів великий сірий котяра. Після того, як я з ним привітався, пещений улюбленець музейників спроквола поступився мені дорогою на виставку "Одеська котовасія". Анонсуючи її, обласне управління охорони об’єктів  культурної спадщини похвалилося, що вже більше десяти років поспіль воно  влаштовує фото-вернісажі на тему "Екологія міського середовища". А в рамках цього проекту вже втретє порушується тема дворових кішок, взаємовідносини з якими з дитинства впливають на формування особистості.

Молодь відродить Одеську кіностудію
Останнім часом журналісти забули дорогу на Одеську кіностудію, бо вже давно творче життя там завмерло. А коли й стрекочуть знімальні камери, то здебільшого московських кінематографістів. Виняток становили хіба що мітинги й пікети одеської громадськості, яка протестувала проти спроб закрити студію, розбазарити її розташовану на березі моря територію. В акціях протесту, на яких піарилися деякі політики, головним чином брала участь творча молодь.

Саме на святвечір, у переддень християнського Різдва Христового найкращим голосом України було визнано спів семирічної Ганнусі Ткач
Поспішаючи повідомити ім’я переможниці всеукраїнського конкурсу "Голос країни. Діти", чимало мас-медіа називали її то полтавчанкою то киянкою, хоч насправді ж це миловидне талановите дитя зростає у місті Котовську на Одещині. Мені неодноразово доводилося переконувати тих, хто вважає Причорномор’я вотчиною так званого "русского міра", що це предковічний український край з багатющими народними традиціями, зокрема, і співочими.

Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 року в селі Федвар (тепер — село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області). Із 1907 р. на професійній сцені в трупі С. Максимовича, де Юра зустрів свого творчого побратима й товариша в житті Семена Семдора. Далі Юра грав у театрі товариства «Руської Бесіди» у Львові (1913 — 1914), у Молодому театрі (1917) і в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві (1919). Від 1920-го — у Театрі ім. Івана Франка, створеному під опікою УГА у Вінниці, перенесеному 1923-го до Харкова, а з 1926-го — до Києва. У цьому театрі Гнат Юра працював до 1961 року як художній керівник і режисер, підготувавши близько 100 вистав!
Детальніше - у статті на сайті видання "День".

Народній артистці України Галині Яблонській 2 січня 2013 р. виповнилося 85 років
З Галиною Яблонською мене познайомив поет Микола Самійленко у березні 1996 року. Я готував тоді вечір пам’яті Зеновія Красівського і мені потрібні були виконавці сценарного задуму. Пан Микола й запропонував народних артистів України Галину Яблонську, Павла Громовенка та заслужену актрису України Галину Данилову.
Той вечір у Спілці письменників був надзвичайний! Благословив його отець Ігор Онишкевич. Виступали Левко Лук’яненко, Ярослав Дашкевич, Ольга Витвицька, Микола Самійленко, Євген Сверстюк, Анатолій Сопільник, чеченець Максуд Хужбаров, кобзар Віктор Лісовол, бард із Запоріжжя Олександр Черненко…

Від його прізвища віє силою
29 грудня 2012 р. кобзареві Тарасові Силенку виповнилося 40 років. Свої витоки рід Силенків веде із древнього села Мисайлівка, що на Богуславщині. Тут народилася й Тарасова мати Леся. Крізь ліс, через річку Рось щодня ходила до школи в с. Дибинці. Уроки любила вчити в лісі. Кохалася у квітах. Коли не знала назв, – вигадувала сама. Зростаючи у традиційній українській родині, дівчина перейняла від батьків загострене почуття справедливості.

Володимир ШОВКОШИТНИЙ: Буде Україна й українська мова безумовно. Єдине чого в Україні не буде, потолочі, яка нині називає себе елітою. Бо еліта може бути або національна, або це не еліта. Якщо вона не національна в національній державі Україна, де більшість – українці, значить це не еліта. Це лобісти чужого народу, чужої держави, або просто шавки-маріонетки, яких смикають ляльководи за ниточки. Ми з ними розпрощаємося...Пригадаймо скільки було грошей, сили, армії, КДБ і всього іншого у Расєї чи то у Радянського Союзу. Розлетілися в момент, оком не встигли моргнути. І ця бандота розлетиться вщент. У неї нема нічого святого за душею. Творець довго не терпить князя тьми, а це його представники. Тому долонею змахне всіх.
Інтерв'ю з В. Шовкошитним на "Порталі українця"

25 грудня - урочисте дійство з нагоди ювілею газети українських письменників
З нагоди 85-річчя "Літературної України" 25 грудня 2012 р. у вів­торок, у великій концертній студії Будинку звукозапису На­ціональної радіокомпанії України (вул. Л. Первомайського, 5-А, 3-поверховий будинок у дворі, метро «Кловсь­ка») відбудеться урочисте дійст­во — ювілей газети, в якому братимуть участь найвідоміші письме­нники та майстри мистецтв Україн­и.
Початок о 17.00. Запрошення можна одержати при вході в Будинок звукозапису Національної радіокомпанії України.