Підміну консолідації солідаризацією сьогодні успішно використовують творці й маніпулятори гібридної війни
В умовах гібридної війни олігархат в Україні доволі консолідований і налаштований легітимувати своє панівне становище у правовому полі.
Якщо українці хочуть увійти в цивілізований світ, вони повинні обрати саме демократичний варіант консолідації навіть у сучасних кризових умовах. Олігархічний неофеодалізм, який є наслідком тоталітарного і посттоталітарного минулого України, повинен бути трансформований у демократичне суспільство.

Україна: від штучної та реальної конфронтації до консолідації

Для того щоб бути суб'єктом історії і геополітики, Україна повинна втілювати власний цивілізаційний проект.

Встановлення досконалого правосуддя, досконалої свободи і досконалої рівності — ось той простий секрет, який найбільш дієвим способом забезпечує найвище процвітання всіх класів.
                                                 Адам Сміт


Наукова гіпотеза завжди виходить за межі фактів, які послужили основою для її побудови.
                                                Володимир Вернадський


 Для того щоб бути суб'єктом історії і геополітики, Україна повинна втілювати власний цивілізаційний проект, основою якого є стратегія гідної самореалізації суспільно консолідованих громадян.

Суспільна консолідація і суспільна конфронтація: методологія підходу

Суспільна консолідація — не просто основа стабільності будь-якого суспільства, вона є рушійною силою його розвитку, зокрема й виходу з будь-яких криз. Свого часу саме суспільна консолідація дозволила Сполученим Штатам Америки завершити громадянську війну ефективною цивілізаційною трансформацією, подолати Велику Депресію; Фінляндії — обстояти свою ідентичність і вийти до економічного й соціального процвітання; Японії — відродитися після поразки в Другій світовій війні і стати на шлях світового лідерства у низці інноваційних галузей науки і техніки.

Тому очевидно, що Україна, яка перебуває в майже кризовому стані, виступаючи одним із центрів глобальної гібридної війни, як ніколи потребує суспільної консолідації.

Якою може бути методологія осмислення такої консолідації?

Застарілі, але, на жаль живучі методологічні стереотипи "історичного матеріалізму" і "наукового комунізму" — чи то в чистому вигляді, чи то в прихованих, замаскованих формах — є неспроможними не просто тому, що є закон про декомунізацію, а тому, що вони зовсім не працюють у нових умовах. Поділ суспільного життя на "економічний базис" і "відносно самостійну духовно-культурну надбудову", визнання дієвості антагоністично-конфронтаційного розв'язання суспільних протиріч, домінування принципу соціоцентризму над людиноцентризмом — усе це суперечить фундаментальним тенденціям розвитку сучасного цивілізованого світу, де людина, її права, самореалізація і гідність є найвищою цінністю й головним акцентом.

Нові виклики потребують нових методологій. Тих методологій, які не будуть ідеологічно заангажованими, обґрунтовуючи вірність лінії чергової "партії влади", а стануть стратегічними інструментами змін на краще для всього суспільства і для кожної людини в суспільстві. Без адекватних сучасних методологій — інструментів мислення та дій, що поєднують гуманітарну науку і владу, суспільство може потрапляти в пастки системної зовнішньої маніпуляції або маніпуляції внутрішньої — якщо маємо розвинений олігархат.

Цілком очевидно, що обидві форми маніпуляції спотворюють саму можливість справжньої консолідації. В їх основі також лежать певні методологічні підходи, але вони формуються всупереч інтересам більшості громадян і є згубними для суспільства, бо спричиняють консолідацію окремих груп, а не громадян усієї країни. Часто-густо саме такі підходи, що діють за століттями перевіреним принципом "розділяй і володарюй", є доволі дієвими елементами гібридної війни.

Отже, нині є потреба в нових методологіях консолідації, які не лише ефективно й гуманістично відповідають на нові виклики, а й протидіють як застарілим, так і новітнім "гібридним" методологіям, що провокують спотворені способи мислення та взаємодії.

Чи може нинішня вітчизняна гуманітарна наука запропонувати ефективні нові методології, що здатні виконувати ці завдання? Вважаємо, що так. Однією з таких методологій може бути розроблений авторами статті метаантропологічний потенціалізм — методологія розвитку потенціалу людини, нації, людства від буденних до вищих життєвих проявів, що розвиває ідеї відомих українських і іноземних учених В.Вернадського, В.Шинкарука, В.Франкла, М.Шелера і вже була успішно застосована для осмислення цивілізаційного проекту України, який робить нашу країну суб'єктом історії.

Нагадаємо, що потенціалізм — це методологія, головним принципом якої є оцінка можливостей, "які закладені в тій чи іншій системі і… при відповідних умовах можуть бути реалізовані", а метаантропологія — це методологічна стратегія, що ґрунтується на визнанні того, що в індивідуальному й суспільному житті людини є не лише буденні, а й граничні (межові) і вищі духовно-моральні позамежні стани й якості, в яких розкриваються можливості людини. Поєднання цих методологій доволі продуктивне — потенціалізм набуває гуманістичного наповнення, а метаантропологія долає відстороненість від реалій розвитку людини й суспільства.

Згідно з метаантропологічним потенціалізмом, слід спочатку прояснити параметри наявного буття соціальної системи і людини в цій системі, а також осмислити їхні потенції. Вже на цій основі можна будувати модель соціальної системи — проект її метаграничного (позамежного) буття як такий, що не буде ні утопічним, ні занадто приземленим. Наступним етапом є створення стратегій утілення цієї моделі, що потребує граничних зусиль громадян країни, проте такі зусилля є усвідомленими й осмисленими, а тому продуктивними.

Нашою метою є: аналіз стану суспільної консолідації в Україні, її проблем та потенцій; побудова актуальної для сучасного українського суспільства моделі консолідації та стратегій її набуття. Це потребує визначення суспільної консолідації та її сутнісних рис. Однак перш ніж перейти до цього, констатуємо наявність у будь-якому суспільстві як консолідаційних процесів, так і конфронтаційних.

Справді, немає жодного суспільства, яке перебуває в стані абсолютної конфронтації або абсолютної консолідації. Завжди спостерігаємо соціальну систему, що складається з цих двох процесів при домінуванні одного з них. При цьому нам завжди хочеться повністю подолати конфронтацію й утвердити абсолютну консолідацію — особливо в кризових станах розвитку суспільних систем.

Проте таке бажання може бути доволі небезпечним. Абсолютна консолідація означає тоталітаризм. В умовах відкритого суспільства навряд чи можна говорити про повний перехід від конфронтації до консолідації — це означало б руйнування живої діалектики системи "опозиція — влада", яка є фундаментальною умовою демократії.

Це зумовлює необхідність осмислювати не перехід до консолідації і навіть не шлях її набуття, а шлях її розвитку.

Отже, поруч із консолідацією в суспільстві завжди маємо конфронтацію. У певних проявах вона може бути навіть каталізатором консолідації. При цьому є межа, за якою вже конфронтація, що руйнує і консолідацію в соціальній системі, і соціальну систему як таку. Це особливо небезпечно в кризових умовах (фінансово-економічна криза, війна тощо). Чи маємо небезпечну межу конфронтації в нинішній Україні, в якій кілька кризових ситуацій поєднані? Мусимо відповісти ствердно. І саме тому мусимо нині говорити про подолання конфронтації, розуміючи при цьому саме небезпечну її межу.

Проте коли ми описуємо наявний стан соціальної системи України, слід робити акцент не тільки на небезпечних проявах конфронтації, які маємо подолати, а й на тих формах консолідації (нехай недостатніх і недосконалих), які все ж таки мають місце і які ми будемо вдосконалювати, пропонуючи ідеальну модель. При цьому слід зважити на ту обставину, що стан гібридної війни, в якому нині перебуває Україна, актуалізує як конфронтаційні, так і консолідаційні процеси.

Для реалізації вказаних методологічних принципів і виконання поставлених завдань, осмислимо сутнісні параметри суспільної консолідації і суспільної конфронтації.

Суспільна консолідація в звичайних і кризових умовах: контекст субординаціїй координації

Суспільну консолідацію можна розуміти як єдність соціуму на основі спільних цінностей і спільної мети.

Таке визначення вказує на значущість саме світоглядного компонента задля консолідації економічного, політичного, військового тощо — адже люди можуть відчути справжню спорідненість і довіру лише на спільній ціннісній основі. У продуктивній суспільній консолідації світоглядний компонент максимально задіяний, і це робить його не формальним або випадковим, а глибинним й стратегічним.

Вище ми поставили питання про межу конфронтації, за якою вона стає небезпечною. Тепер таке саме питання слід поставити щодо консолідації. Якою є необхідна міра консолідації соціальної системи для існування останньої у звичайних і кризових умовах? Це питання вкрай актуальне для сучасної України, яка внаслідок як зовнішніх, так і внутрішніх причин є кризовим суспільним організмом.

Справедливо буде припустити, що міра консолідації у кризових умовах повинна бути більшою, ніж у звичайних. Але в чому не кількісна, а якісна відмінність консолідації у звичайних і кризових умовах? У традиційних соціумах — до епохи гібридних воєн і гібридного світового порядку — ця відмінність виражалася у простому наростанні субординації, яка за певною межею починала однозначно домінувати над координацією як вільним партнерством та співпрацею і зумовлювала більшу згуртованість і мобілізованість у процесах подолання кризових ситуацій та станів на основі наростання авторитарності влади.

Це значною мірою стосується й сучасного кризового суспільства. При цьому можемо говорити про те, що в сучасному кризовому соціумі координація як принцип суспільної взаємодії може бути подеколи й ефективнішою, ніж субординація, прикладом чого в Україні є волонтерство. Більше того, у низці ситуацій саме домінування координації — умова ефективного розв'язання проблем.

Якісна відмінність консолідації сучасної демократичної соціальної системи у звичайних і кризових умовах полягає в тому, що в звичайних умовах маємо відносну рівновагу координації та субординації, тоді як у кризових умовах, залежно від завдань і проблем, маємо субординативно-координативну турбулентність: продуктивна консолідація визначається вираженим піковим домінуванням то субординації, то координації.   Повний текст

Сергій Пирожков, віце-президент НАН УкраЇни, академік
Назіп Хамітов, доктор філософських наук, професор
Інф.: dt.ua

Також по темі: Якою бути Україні: план зміни системи влади - ТУТ

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh