Наша нація сьогодні недостатньо сконсолідована. Тепер її взялися розколювати шустери, богословські і „свої” підспівувачі, такі як Володимир Олійник (а ще колись ця особа претендувала на пост президента) і коротко мислячий політолог Фесенко.
Про це - у другій частині статті відомого письменника, громадського діяча Олега ЧОРНОГУЗА (початок статті див. тут).
А йдеться ось про що:

По-перше, уже свободівців на Інтер не допускають (конкретно, Тягнибока). Вирішив так „дядько з Москви”, „демократ” Євгеній Кисельов. Це той. якому належать слова: „У Росії, якщо люблять Росію - це патріот. В Україні, якщо люблять Україну - це націоналіст”. 

Так от, цей московський патріот не допустив на український телеефір в Україні українця. Очевидно, не сам. Надійшла така вказівка від „хазяїна” телеканалу.

На Шустер-лайв і „Свободі слова”, богословські та свої яничари (типу того ж Фесенка) прирівняли свободівців Андрія  Мохника та Ігоря Мірошниченка, по суті, до фашистів. Почалися ідеологічні паралелі між народженням нацизму в Німеччині, Адольфом Гітлером і ... свободівцями. Це у підтексті наполегливо підкреслювали не лише заїжджі телегастролери, а й  свої космополіти-інтернаціоналісти. Люди часто без роду й племені, такі, як Чаленко та інші “фільки”  і наводили уже авансовані кимось цитати про свободівців зі сторінок європейської та світової преси, висмикуючи абзаци із контекстів. Авансом застерігаючи український народ (яка глобальна турбота про долю українців, якщо до влади прийдуть ті, хто понад усе любить Україну і рідний народ) ледь не від коричневої чуми. Які благородні ідеологічні санітари з невідомих нам держав завітали до нас, і за наші гроші почали нас так просвіщати, що стало вже боязко в Україні й називатися українцем.

Свободівці ще не прийшли до парламенту. Вони ще нічого поганого не заявили в прямому ефірі за цей післявиборчий тиждень, але вже скільки бруду вилилося на їхні голови. Чому ж стільки бруду не виливається на голови комуністів, які десятки літ заслуговують на свій Нюрнберг. Які привселюдно зневажають і нині український народ, ігноруючи принципово його мову, культуру, історію. Зате свободівці після таких показових, „викривальних” у підтексті україноненависницьких поглядів, вийшли із згаданих телестудій з нацистсько-фашистським ярличками від богословських і їй подібних підгавкувачів. 

Будь-який громадянин України, у кого ще не вмерли почуття справедливості й живе честь та гідність, по цей бік екрану зрозумів усю ту упередженість і ненависть телевізійних українофобів до всього українського. З останніх (дай Боже, щоб вони і справді були останніми на нашому українському телебаченні) телеполітвистав я особисто виніс гіркий присмак: українцю в Україні не місце. Не місце йому і в парламенті. Там місця для зовсім інших осіб. Тих, хто відмовився від своєї національності і тих, хто ніколи не був українцем. Україна без українців. Ось лейтмотив цих останніх післявиборних телешоу Шустера, Кисельова, Куликова.

Де ж і куди поділися ті національні почуття у Кисельова, який стверджував у перші дні після вигнання з Росії, що націоналізм - це як синонім до патріотизму. Саме націоналізм об’єднує чи не всі нації світу, який немає нічого спільного з фашизмом чи шовінізмом, чи сіонізмом. Націоналісти - це люди, які не претендують на чужі території. Націоналісти відстоюють інтереси тільки свого народу, виключно свого. Подобається це комусь чи ні. Мабуть, і Володимир Путін, який хоче бачити такою Російську Федерацію, заявив перед усіма народами своєї імперії, що він „ русский националист и гордится этим”. Теж саме заявив Президент об’єднаної єврейської общини України, український мільярдер Ігор Коломойський на VII з’їзді євреїв у Дніпропетровську: "Мы должны быть откровенны. Евреи являются самой националистической нацией в мире". Може, варто б наслідувати в цьому євреїв і нам, українцям?! Чи українцям цього в Україні робити не дадуть, не допустять і не дозволять? Бо ми уже тут не господарі? Господарі - наші гості! Найчастіше - непрошені.
 
До відома київських фесенків, черкаських олійників й уманських колісніченків, безплатних адвокатів на політичних шоу в шустерів та інших „чужих дядьків”: ізраїльський парламент - Кнесет, свідчить взагалі про єдино рідний народний вибір. До кнесету - тільки євреїв! Хотів би я почути той крик, коли би хтось таке гасло викинув в Україні. Перед тим, як натякати свободівцю А. Мохнику на баню, через яку варто обирати до Верховної Ради, я особисто порадив би політологу В. Фесенку, познайомитися поіменно з депутатами Кнесету, і тоді б він пересвідчився б через яку „комунальну” точку вибирають там до парламенту і за якими вихідними національними даними. Чи є там хоч одна сота інородців, як нині Верховній Раді (навіть з участю свободівців) – українців? То для чого ці розмови на шустиер-лайфах. Чи тут, випадково, не підходить українська поговірка: чи я б гарчала, а твоя б мовчала.
 
А ще порадив би політжартівнику В. Фесенку і екс-судді Олійнику поїхати хоча б до Німеччини. Про Францію і США я вже мовчу. А заодно прихопити В. М. Литвина і  авторів безсмертного закону під кодовою назвою КаКа. Там, у Німеччині, усі вони гуртом дізналися б, що інородець, який бажає своє життя пов’язати з цією (чи з вищеназваними державами) зобов’язаний знати мову німецького народу. Корінної нації. Поважати культуру і традиції цього народу, а в Росії, за останніми законами, навіть остарбайтерів зобов’язують вивчати ще й російську історію. В іншому випадку штраф. Якщо не помиляюся - понад 150 доларів. Може, пан Фесенко і пан Олійник порадять аналогічний закон запровадити і в Україні. Для Шустера, Кисельова. Ми ж постійно вчимося чи беремо приклад з демократичного Ізраїлю, чи зі свободолюбної Російської Федерації, де суцільні тиша й благодать.

Чому б нам не наслідувати росіян, німців, французів, євреїв? Чому б Шустеру  на своїх політичних виставах  не розповісти про праведників совісті. Повідомити хоча б телевізійний світ, що тих праведників чи не найбільше поміж українців після поляків, французів. І це при нашій ментальності, сотні українців не заявляли про свої подвиги. Я це добре знаю по своєму селу. Ми вчилися у школі під час окупації з єврейськими хлопчиками і ніхто їх не видав і не зрадив. Я наполіг свого часу упорядкувати „Малий Бабин Яр” у селі Іванові, коли до мене звернулися листом євреї – земляки, як до головного редактора „Перця” і я тоді підняв на ноги і райкомпартії і райвиконком. І „Малий Бабин Яр” упорядкували. Він і досі упорядкований. У в моєму селі й нині можна знайти праведників, але у нас люди скромні. Ті, що рятували євреїв, вважають, що на їхньому місці так зробив би кожний. Хоч я так не вважаю. Бо були серед нас і в часи гітлерівської окупації поодинокі „свої” колісніченки і ківалови, які щиро служили окупаційним властям.
 
Чому досі на Шустер-лайв чи „Свободі слова” не піднято питання у світлі праведника про Головного командира УПА генерала Романа Шухевича, його дружину Наталю Шухевич, котрі переховували в себе єврейську дівчинку Іру Райхенберґ. Генерал Шухевич зробив дівчинці фальшивий паспорт на ім'я Ірини Рижко. Коли гестапо заарештувало пані Наталію Шухевич, дівчинку переправили до сиротинця при жіночому монастирі в селі Куликів, що на Львівщині. Там дівчинка пережила нацистську окупацію, пережила війну. Мій приятель із Філадельфії Богдан Тодорів, колишній упівець, у своїй статті на сторінках  газети „Америка” писав і про єврейку Стеллу Кренцбах, яка потрапила в ряди УПА. Є її мемуари - "Живу дякуючи Богу і УПА”. ”Мені 38 років і я віддаю всі сили вільному Ізраїлю... Членом героїчної УПА я стала 07.11.1943 г. У нашій групі перебувало 12 євреїв, з них 8 лікарів...", - писала Стелла Кренцбах у своїх спогадах. Весною 1945 в Рожнятові її  схопили енкаведисти як зв’язкову УПА. Тюрма, катування, смертний присуд без суду і слідства. Визволили - бійці УПА. Влітку того ж року вона перейшла разом з українськими повстанцями Карпати, пробилася в англійську окупаційну зону в Австрії. Згодом працювала в Міністерстві закордонних справ Ізраїля.

Чому б такі теми не піднімати на Шустер-лайв чи в Куликова на „Свободі”, де розперізуються після епохи Віктора Ющенка колісніченки і піховшеки. Останній уже  забув, як був „революціонером у Кучми” і просив: „ наказуйте, я все виконаю, що ви скажете, Леоніде Даниловичу”. Цікаво. чий він тепер революціонер? На чиї гроші працює нині? Якщо це не так, то чому не заткне рота своїми іронічними запитаннями Колісниченку і не поцікавиться під час політичних збіговиськ, а скільки не тисяч, а мільйонів загинуло не тільки від Гітлера, а й від Сталіна в Биківні, урочищі Триби, Бабиному Яру, по всій Україні від більшовицького режиму? Чому він не скаже, що УПА воювала не в Смоленських лісах чи під Ленінградом, а на своїй території, де у вогнище кидали живими українських дітей солдати армії Андерса, 2-й корпус якої був сформований на території СРСР у листопаді 1940 року Лаврентієм Берією за вказівкою Сталіна. А згодом (у 1944-му) між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, а в 1947 році розпочалася горезвісна операція «Вісла» -етнічна чистка, яку здійснювали більшовицький уряд УРСР і уряд Польщі проти українців, яких виселяли з їхніх споконвічних земель.

Чому Колісниченко про це не розповість, а  Піховшек, який стверджує, що в нього „все записано”, не підтвердить, що із самого початку виробляли на українській території андерсівці (а згодом і енкеведисти) з нашими людьми, які захищаючи рідну землю від загарбників, ішли в ліси і в гори.

Цього ми не подаємо на політичних шоу. Про це мовчать піховшеки і колісніченки. Зате ми подаємо на Шустер-лайв міфи більшовицької ідеології на зразок, що генерал Шухевич був членом НСДАП. Не німці з «айнзатцкоммандо» розстрілювали євреїв у Бабиному Яру, а за Червоненком і Порошенком - українці. Петро Олексійович, вручаючи радянську агітку А. Кузнєцова „Бабин Яр”,  яку видав за свій кошт, порадив почитати свободівцю Андрію Ільєнку „правду” про Бабин Яр. Правда, до відома Порошенка, не в художніх міфах про „Бабин Яр” чи „Матч смерті”, якого ніколи в Києві не було, а в реальних документах, і з цими документами варто б познайомитися і Порошенку, і Червоненку і не повторювати в телеефірах чужі політичні казочки з брехливих еренбургів, коротичів, позерів - свідомих і замовних дезінформаторів. Чому б пану Шустеру і Куликову не розповісти на Шустер-лайв і „Свободі слова” про митрополита Андрея Шептицького, який урятував від фашистів понад сотню єврейських дітей у Львові?

Звідки ж така упередженість до українців? Чому така неправда і несправедливість досі панує на нашій землі? На тій землі, яку топтали кованими чобітьми гітлерівці двічі (туди і назад), розстрілювали євреїв у Бабиному Яру, а гості на Шустер-лайв все це нині приписують українцям, які не причетні до цієї дикої расистсько-зоологічної мерзотності. Ніхто нікого не розстрілював і під час і після матчу „смерті”. З хроніки чути, як київські болільники кричали: „Бий фашистів!”. Тоді їх ніхто навіть не арештовував. Але я пам’ятаю комуністичну епоху, коли арсенальці-болільники під час київського-московського матчу за „Бєй хахлов!” у відповідь закричали „Бий кацапів!” і одразу були українські (не московські!) уболівальники заарештовані. Хай би і про це пан Шустер розповів на своїх виставах. Він же великий і футбольний знавець. Але ця психологічно- інформаційна війна – разом з комуністичними агітками - досі бродить по наших (а чи по наших?), українських телеканалах, з ненавистю до українців, які у тій чи іншій події ніколи не брали участі, але чомусь вона їм нагло, цинічно приписується.

Може, це ми сьогодні є правонаступниками СРСР. Може, це ми, українці, підписали пакт Молотова і Ріббентропа? Може, це ми влаштовували спільні паради з фашистами у Бресті? Може, це ми, українці, з 39-го по 41-й рік були союзниками нацистської Німеччини?!

Невже ми й надалі в Україні житимемо за принципом анекдоту про Рабиновича і Хаймовича і весь час перед кимсь виправдовуватимося? І найчастіше, що особливо боляче - у тих гріхах, які за все своє життя український народ не скоїв, а нерідко й не чув про таке, яке вигадають богословські, червоненки, порошенки, колісніченки на Шустер-лайфах під активне підгавкування „своїх” бузин-литвинівців- чаленків- фесенків.
                                                                                
Олег Чорногуз
 

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh