altОлег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
Цього року, під час виборів у народні депутати, український народ, чи точніше частина його, захотіла у Верховній Раді бачити хоч невеличку частину українців. Людей, які б жили Україною, відстоювали інтереси свого, а не чужого народу. Показали, що вони вірні  сини і доньки України, а не сусідньої держави, як деякі наші холуї і перевертні. Відстоювали б свою мову, яку зрадили колісніченки, литвини, ківалови, шуфричі, чаленки, деркачі, володимири олійники, ростислави іщенки, миколи левченки й інші перевертні уже нашого часу, яких у народі зневажливо прозвали шлункоїдами, „тушками”, блощицями, котрі перестрибують з однієї постелі в іншу - теплішу, затишнішу.

Свободівців обирали часто не за любові до них, а за  їхню чесність, принциповість, відкритість, сміливість. Вони не займалися демагогією. Вони казали те, що думали, про що мріють. Саме за цей протест проти суцільної брехні, демагогії й безцеремонних обіцянок, проголосували цього разу за свободівців навіть росіяни, євреї, поляки, білоруси, яким стало соромно не через завойовників, чужинців, які захопили вершини української влади, а через цих безрідних, безпринципних, котрі за „шмат гнилої ковбаси” продадуть не тільки мову, а й  рідну матір. Що перевертні і вчинили в Україні на практиці, переходячи на мову того, хто вже нині називається не „братом” через дезінформаційну, міфологічну війну з нашою державою, а завойовником, колонізатором. А все через таких  прислужників і провокаторів, як комуністи Симоненко, Голуб. Представники цієї, так званої 5-ої колони, ніколи, як свободівці, не відстоювали і не відстоюватимуть мову держави, народу поміж якого і за рахунок якого живуть й процвітають, злигавшись із капіталом на практиці, а на словах – заявляють, що вони борються за кращу долю трудящих.

Комуністи-демагоги цинічно, безсоромно, привселюдно відреклися від свого, викинули на узбіччя історії всі національні надбання українців: українські традиції, українську історію, культуру, духовність, рідну церкву. Такі за мільйони зелених разом із залишками совісті й честі продадуть і залишки національної гордості, якщо тільки вона у їхніх продажних душах колись жила, чи хоча б ночувала. Такі слугуватимуть будь-кому, аби тільки платив.

Після 2012 року - року Європейського футболу, Лондонської Олімпіади, весь український народ (я так думаю) об’єднався навколо наших спортсменів. В одному ряду сиділи і вболівали за Україну і росіяни, що живуть в Україні, і поляки, і білоруси, і, зрозуміло, українці і, мабуть, тимчасово яничари. Всі обіймалися. Всі тиснули один одному руки, усі ділили радість українських перемог і сум українських поразок. А поміж тих українських спортсменів були не лише українці. У спортивних дружинах поруч з ними стояли і боролися за рекорди й медалі поляки, росіяни, татари, узбеки, азербайджанці, представники багатьох народів, котрі живуть в Україні, котрі свою долю пов’язали з цією державою, і всі вони у той час були нам милі і рідні. Але на політичну авансцену раптом вийшов яничар і московський холуй, обвішаний орденами і заслугами перед сусіднім народом уманський агроном Вадим Колісниченко й поставив на порядок денний антидержавний, антинародний закон про мови, з подачі Кремля, який сам (Кремль) той європейський закон і на поріг Держдуми не допустив. Не допустив тієї Європейської хартії, а в нас її протягли у парламенті ще й спотворену, брехливу, фальшиву, з перекладом, який вигідний тільки холуям і сусідній державі, і ця фальшивка приймається на сесії Верховної Ради з порушенням найелементарніших юридичних і моральних людських норм і чеснот.

В. Литвин, позичивши очі в Сірка з під ворітні, продається за вебсубсидії у 95 мільйонів доларів і тікає в ліси своєї (а чи своєї Житомирщини?!), щоб за ці вебсубсидії на грошики Іуди із державного бюджету України вистелити асфальт своїм землякам – виборцям, закупити для них велосипеди, повісити на темних вулицях лампочки Ілліча. Він за рахунок цих же людей, платників податків, за їхні ж кошти, продаючи свою честь, купує совість і гідність своїх земляків, даючи їм тимчасове благо на 5 років. Людям, які живучи убого, уже не думають про державу. Думають, як сьогодні вижити, хоча б дякуючи  подачкам Іуд, які купують свій округ, щоб потім оптом продати мову, землю, державу і забезпечити свою недоторканість від Кримінального кодексу, який за ними - продажними душами - уже роками плаче.

Саме тому, на  знак протесту, свободівців обирають чесні люди: і росіяни, і вірмени, і євреї, і російськомовні, як вони себе називають, українські російськомовні націоналісти, бо таке безстидство, таке моральне падіння, до якого дійшли представники найвищих ешелонів влади, наша коротка 22- річна історія чергового нашого державного Відродження ще не знала.

Пушкарі і брюховецькі можуть у гробу нині не перевертатися. Наші сучасники - їхні землячки, у зраді пішли ще далі них: і витонченіше, і підліше. Бо ніхто до цього так не зруйнував нашу національну свідомість, гідність, гордість за свою Вітчизну, як ці прихвостні і покидьки. Вони зруйнували практично українську згуртованість, єдність нації, яка б слугувала сімейним затишком, захистом у єдності держави від ворогів, як внутрішніх так і зовнішніх. Всю цю згуртованість, об’єднання Сходу і Заходу держави під час європейських і світових спортивних змагань Литвин і Янукович, піддавшись на провокацію двох московських холуїв, за кілька днів зруйнували, поділивши Україну знову навпіл.

Колісніченки й ківалови заради чергового обрання до парламенту своєї недоторканості своїми брудними чобітьми наступили на горло власному народу. Чорна мітка ганьби на їхніх душах тепер у нашій історії ніколи і ніким не відмиється. Шкода буде дітей і внуків цих яничар, які усвідомивши, що натворили їхні батьки чи діди, важко відмиватимуть цю пляму ганьби й на генному рівні. Невже це не усвідомлює академік Литвин і йому подібні перелякані і підлі? Чи він такий академік, як я ксьондз. Хоча, можливо, знання моралі й не стосуються. Та, боюся, що це не так. Глибоко освіченні постаті, переважно,  й глибоко патріотичні. Про Литвина я не можу сказати ані першого, а ні другого. Бо там нема ані того, ані іншого.

І тепер мимоволі постає переді мною, українцем, питання: чи мають право сьогодні у найвищих ешелонах влади правити в Україні українці?! Чи там місце тільки космополітам, яничарам, манкуртам, перевертням, перекинчикам і холуям чужих держав, продажним комуністам – демагогам, над якими так і не відбувся національний Нюрнберг за масове винищення наших геніїв, учених, письменників, журналістів, художників, театралів, нашої наукової і технічної інтелігенції. На душах цих більшовицьких буксирів  історія викарбувала роки нечуваних злодіянь проти нашого українського народу: 21- 33- 37-41-45-47-48. Тепер вони знову тягнуть нас туди, вивішуючи свої мільйонні гасла на чужій нашому народу мові: ”Вернам страну народу”. На тій мові, на якій у вищенаведені роки виголошувалися вироки безневинним українцям, білорусам, полякам та представникам інших національностей.

Сьогодні вожді і вождики комуністів - сателіти олігархічних кланів, по суті буржуї, зі своїми маєтками, розкішними басейнами, зимовими садами, оперетковими виїздами по країні у 5-тисотих мерседесах і збоку бантиками на лацканах піджачків від французьких кутюр’є, знову тягнуть нас до ГУЛАГів, Біломорканалів, на Соловки і Сандормохи, де їхні побратими по більшовицькій партії розстрілювали без суду і слідства абсолютно безневинних людей, щоб потім їх реабілітувати, а нащадків примусити привселюдно дякувати „рідній партії” за справедливість і об’єктивність радянських судів. Яке всесвітнє блюзнірство! Який нечуваний цинізм! Невже і сьогодні на порядку денному Україна без українців? Комусь потрібна наша земля? Кому? Якому народові? Якому світові? Чому ми не згуртуємося , українці? Чому ми не об’єднаємося, а досі віримо демагогам - симоненкам, голубам? Цим вічним червоним упирям-кривососам власного народу, які  вже й від рідної мови відмовилися. Які жирують разом з інтернаціональними донбасівцями, більшість яких (окрім корінного населення) - люди без роду і племені,  батьки і діди, яких звезені у Всесоюзну кочегарку для народження совків - єдіной общності совєтської імперії. Чому ми досі про це навіть боязко мовчимо? Чому ми правди не називаємо правдою, явні і зримі факти своїми іменами і назвами? Що з нами сталося? Де наш національний дух? Чи ми вже з козаків у лайдаків-прислужників перетворилися?!

І може саме тому, що цей дух є ще у свободівців, раптом так стало страшно, так стало панічно ворогам нашої держави. Страшно, аби громадяни нашої держави різних національностей не інтегрувалися в українських громадян, аби українці не усвідомили своє коріння, свою ідентичність, заговорили своєю мовою, полюбили і почали вивчати свою історію, повернули славу і древність нашої української церкви, історія якої тягнеться з далеких тисячоліть. Українці б відновили свою історичну пам’ять, нашу древність. Але нині українців активно ігнорують в Україні, виживають, у прямому розумінні цього слова, з українського світу. Взамін вони в себе вдома отримують нищівну критику, висміювання, приниження всього того, що має дотичність до українства. Приниження, приниження і висміювання на всіх поворотах, на всі вулицях, на всіх майданах! І це називаємо свободою і це називаємо правами людини! Правами для всіх! Для всіх, окрім українців в Україні! До чого ж ми йдемо? До державного утворення під назвою „Україна без українців”? Чи в когось є інша відповідь у цій ситуації, що нині склалася в нашій державі?

Я це пишу розлого свідомо. Щоб підготувати читача до того, що вже зараз робиться на чужих нам політичних телевиставах, за якими стоять чи сидять мільйонні аудиторії. Телеведучим із чужих держав, які не відомо звідки до нас приїхали і з якою метою. Ми досі над цим не задумувалися й досі цього не усвідомили. Але вони щотижня – у п’ятницю і понеділок - кидають нам яблуко розбрату. Ділять нас на східних і західних. Зневажають нашу мову, вважаючи її „відрижкою” тієї, яка народилася після нашої через тисячі літ. На моє ж особисте переконання, ці ведучі прибули до нас із інших країн з єдиною метою: розділити нас і нашу країну на чорних і білих, щоб у майбутньому  розділивши, владарювати нами. І це вже було завдяки литвинівцям досягнуто (де, цікаво, тепер та партія, яка називалася „народною”? Чому вона навіть із житомирських кущів не показала голови?   

Олег Чорногуз
                                     З а к і н ч е н н я   б у д е





Олег Чорногуз 

Коментарі

 

Коментарі  

 
+4 #1 Филя 10.11.2012 20:55
Читаю рядки, написані паном Чорногузом і душа плаче.. хочу сказати дякую, за совість, за душу, за влучне слово..
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити