Ми швидко звикли жити серед війни. Так швидко, що аж страшно
Наші діти більше не прокидаються ночами, якщо чути стрілянину. Навіть не здригаються. Звикли. Зате прокидаємося ми. І відразу роззираємося - чи свої всі вдома. Всі. Можна спати далі. І провалюємося у тяжке каламутне забуття без сновидінь. Наш сон - не для картинок. Наш сон - відпочинок перед новим важким днем. Можливо, останнім днем нашого життя.
Діти... Діти стали зовсім інакшими. Це маленькі дорослі. Вони більше не вередують. Вони стали тихими й слухняними.