altСергій ГРАБОВСЬКИЙ

Інтелігентський "одобрямс" Януковичу
Ви будете сміятися, але певна частина української інтелігенції досі покладає певні надії на Віктора Федоровича Януковича чи, принаймні, бачить у ньому та його команді певні позитивні риси. При цьому йдеться зовсім не про Івана Драча, Оксану Забужко чи Дмитра Стуса, а про людей начебто притомних й освічених, причому дехто з них має небуденні біографії. Але…
 Куди гірше, коли в числі новочасних марсіян, які ведуть розмову про чинну владу та про нинішню Україну з якихось фантасмагоричних позицій, раптом опиняються визнані інтелектуальні світочі та моральні авторитети нації.

Євген Сверстюк. Дисидент, політв’язень, публіцист, доктор філософії. На сайті інформагенції УНІАН з’явилося велике інтерв’ю з ним, де, зокрема, йдеться про нинішній політичний режим в Україні та його керманича. «Якась була надія на те, що цей режим еволюціонуватиме і поступово усвідомлюватиме, що машина, на якій ти сидиш, має історію намотаних кілометрів і не може так просто писати свою, кардинально іншу історію кілометрів», - зазначає Сверстюк і продовжує цю оптимістичну думку: «Янукович несподівано для себе відкрив, що треба бути українським президентом в Україні і що вибору в нього нема. Він гадав, йому вдасться домовлятися як це звично в беззаконному світі. Але побачив, що тут суворіші правила гри, що є економічні клани, які теж мають свої інтереси, і у відносинах з Росією він не може докорінно відрізнятися від свого попередника. І дуже багато речей мусить продовжувати, хай би що він заявляв раніше. Перший його крок щодо здачі національних інтересів – Харківські угоди – був смішний і виставив його перед світом як чоловіка недосвідченого, непідготовленого. Його противник, чи то союзник, теж цей крок не оцінив. Янукович тільки зараз починає здогадуватися, що світ оцінюватиме його роботу з того, наскільки вона є позитивною для зміцнення національної держави».

Крок – смішний? Чи все ж злочинний? І чи справді немає вибору у Віктора Януковича і він змушений-таки стати «українським президентом»? А як щодо продовження і ствердження режиму антинаціональної окупації країни (кадровий ресурс для цього є – щонайменше 15% наших співгромадян проти незалежності держави)? А як щодо переходу під протекторат Росії в обмін на обіцянки захисту влади і статків «сім’ї» та наближених до неї олігархів? А як, зрештою, щодо розколу держави у разі, якщо центральна та західна Україна постануть проти влади «януковичів»? Чи Євген Олександрович настільки переконаний у високих моральних та професійних якостях чинного глави Української держави, що апріорі відкидає можливості розвитку подій у таких напрямах?

 А кореспондент ставить запитання: «То, на вашу думку, Януковича вже можна вважати українським президентом?»

Євген Сверстюк відповідає на це: «Ні-ні, я просто кажу, що він учиться. Але сам факт є смішний і абсурдний: державу очолює людина, яка вже ставши президентом, починає вчитися бути ним. Він мав учитися все життя, а потім іти в президенти, а то тільки через рік президентства відкриває для себе, що Голодомор – це таки страшна трагедія...»

 Що ж, усе українське суспільство та вся Європа мали можливість бачити, як «учиться» Янукович під час підготовки документів про асоціацію з ЄС. От тільки бачити і побачити – це дуже схожі слова, які позначають дуже різні явища, чи не так? Та що тут дискутувати – боюся, що все нові й нові практичні наслідки цього «навчання» всі ми відчуємо ближчим часом…

А колишній дисидент продовжує випромінювати якщо й не всеосяжний, то бодай частковий оптимізм: «Я нічого не можу відзначити позитивного, крім як пасивних дій. Вони збиралися зробити багато капостей... Та, очевидно, якимось чином прийшли до тями й зрозуміли, що це не справа держави – займатися такими речами». І закінчує розмову з кореспондентом такими словами: «Здорові сили в Україні беруть гору, незважаючи ні на що».

Виходжу на вулицю – і з якогось дива стикаюся з іншими картинами, хоча, звісно, й існування «здорових сил» заперечити не можна. Тільки от лихо: геть усі їхні представники матюкаються ледь не в унісон, вважаючи, що процеси в країні йдуть у невірному, а то й катастрофічному напрямі. Власне, так само вважає, за даними соціологів, й абсолютна більшість українського народу. Чи ці люди нездатні оцінити ситуацію, бо не мають диплому доктора філософії? Чи тому, що вони живуть в реальній Україні, а не в якійсь її фантастично-марсіянській подобі?

Стаття подається у скороченому вигляді     
Джерело: tyzhden.ua
 

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh