altOles GRYB, public figure, for The Will of the People

Сучасна влада разом з різнокаліберними угодовцями так охоче підтримує   «нейтральне» свято «Злуки», щоб  уникати  гострих питань  історії і сьогодення,  а українське угодовство, «щоб чогось не трапилось»,  мовчить  про велику подію  -  про єдиний законний  Акт проголошення незалежності України від 1918 року - на радість Януковичу і компанії.
 Крутиться наш демократичний український дволикий Янус  з такою швидкістю, що два його обличчя мерехтять, так неначе їх безліч, зливаючись у тій круговерті в одну личину  безпринципності.
 

 З глибин античного світу до нас дійшло зображення  древньоримського божества – дволикого Януса, два обличчя якого дивилися в різні боки. От з тих напівзабутих часів і повелося визначення  лицемірства  іменем    бога  з двома обличчями, який дозволяв, як  твердили знавці, мати два різні погляди на одне і теж явище, а, простіше кажучи, бути лицеміром і крутієм в залежності від обставин. Оскільки,  з розвитком  суспільства потреба в безпринципності  не слабне, дух древнього Януса виявляється на диво живучим, а його  «принцип  безпринципності» стає у пригоді політикам.
У тоталітарних, терористичних державах  лицемірне перебріхування фактів стало офіційним  провідником  політики,  де  люди мусили  приставати до  владної «конвенціональної брехні»/ І.Франко/  під страхом  репресій  і убивств,  але у країнах, які  розкували  пута мовчання,   дволикість  іноді  набирає цілком  добровільних форм самообману, набагато небезпечнішого за  лицемірство з примусу, особливо, якщо за діло беруться  державні структури, а їм допомагають   знані  «князьки від демократії», сиріч, балакуни.
Маючи два обличчя і, хто його знає, можливо, і два язики, старий Янус міг дуже просто вирішувати людські справи,  хіба що українські  йому б далися взнаки: держава має  два Акти проголошення незалежності – перший від 1918 року 1У Універсалом Центральної ради, і другий – від 24 серпня 1991 –го  - заходами  Української Радянської Соціалістичної  Республіки /УРСР/, а поміж них затесався ще й  Акт від 1990 року, - теж  за авторством соціалістичної  республіки Україна, - про державний суверенітет в межах  «Союзу» - такої собі «держави в державі».
Чи вистачило б Янусові двох облич, візьмись він до вирішення  наших проблем? Цікаво, що робило його одне обличчя, коли друге червоніло від сорому? Але для українських політиків проблем із соромом не було: на червоному обличчі – личини комунізму -  сором не міг проступити, бо червоне на червоному дорівнювало червоному. Важче було  другому – синьому з жовтим відтінком. Воно в критичних моментах  просто відверталось, тобто  показувало потилицю, бо їх, напевно, теж було дві, робило вигляд, що  Акту про  незалежність Української  Народньої Республіки  майже не  було. «Майже» -  це так, як у гоголівському «Ревізорі» відповідає  офіціант на запит Хлєстакова :«Воно то є, але – нема»…
Ось до геніальності просте рішення!А якщо ще й постаратись – поменше  розводитись про давно забутий  1918 рік -  то і так зійде! Правда, червоне набрякле обличчя  українського  демократичного Януса знай собі раз по раз  бухкало: «Он нє кончался нікогда - Октябрь 17 года!», а друге – двоколірне – знай собі приспівувало: «Гоп, куме, не журися, сюди туди повернися!» і оголошувало будь які свята, щоб тільки  з під них не проступив на світ божий  1У Універсал. Це і є «толерантна злагода».
Що змушує  український загал  так охоче іти  назустріч   намірам як влади, так і  певним  демократичним провідникам у організованому замовчуванні  проголошеної незалежності України  від 1918 року?    І засобом замовчування  стало, - що дивовижно! -  гучне святкування  з’єднання 1919 року двох  республік  – Української Народньої Республіки /УНР/ і Західньоукраїнської / ЗУНР/. Намір простий і зрозумілий - хто ж буде заперечувати проти  злуки розірваних частин  України, що у кривавій боротьбі захищала проголошену незалежність? Якщо ви висловлюєте  якийсь сумнів щодо  свята Злуки  - то ви явно не патріот! І  тільки  приперті до стіни історичними доказами,  -  пріорітететом відзначення  1У Універсалу, - «інтегральні патріоти»  змушені видавлювати  із себе  визнання: «безумовно, бо без проголошення незалежності не було б чого з’єднувати». Спасибі і на тому, а тим часом  за гучними  солоспівами від мікрофонів залишається замовчуване питання окупації УНР  московсько – більшовицьким військом, що затягнулось на  73 роки, убивство її провідників, організація грабунку селян і робітників, силуване включення  загарбаної України до складу «Союзу», створеного багнетами комуністів; оспівування «великої вітчизняної війни», яка  такою не була для окупованої України; намагання реставрації колоніальних порядків, а головне – узаконення  незаконного  акту окупаційної структури – Верховної ради УРСР –  проголошення  «наново»  вже проголошеної і розп’ятої  московським загарбником незалежності від 1918 року Центральною радою, яку  обпльовували 73 роки, кидали до в’язниць і  карали смертю її послідовників.
   Ось тому сучасна влада разом з різнокаліберними угодовцями так охоче підтримує   «нейтральне» свято «Злуки», щоб  уникати  гострих питань  історії і сьогодення,  а українське угодовство, «щоб чогось не трапилось»,  мовчить  про велику подію  -  про єдиний законний  Акт проголошення незалежності України від 1918 року - на радість Януковичу і компанії.
   А тепер невелика «поправка» : Велика злука була проголошена у січні 1919 року, а …чи дозволить хто вимовити? чи не почервоніє і собі  наше національне обличчя?  …а  скасована вже в грудні того ж року, тобто, через  шість місяців. Але що нам до того?  Патріотизм вищий за істину.
  Крутиться наш демократичний український дволикий Янус  з такою швидкістю, що два його обличчя мерехтять, так неначе їх безліч, зливаючись у тій круговерті в одну личину  безпринципності.
Чи стане українській демократії снаги зупинити ті хитромудрі оберти і визнати, що символ з’єднання розірваної України – Злука -  залишається тільки тоді, коли він визнається другим після проголошення незалежності від 1918 року, бо якщо незалежність проголошується більше, ніж один раз, значить  котрась з них фальшива, або потрапила до рук ворога.
І все – таки «дволикий Янус»  як символ лицемірства і крутійства -  вигадка і  тенденційне  трактування історії древнього Риму: божество  Янус  уособлювало собою плин часу і символізувало  початок  певних обнадійливих  заходів,  своєрідні  відчинені двері у майбутнє, а його два обличчя – одне старе, звернене у минуле – стояло на сторожі здобутого, - а молоде,  обернене  в інший бік, пильно вдивлялось у  прийдешнє, бо минулі покоління розуміли нерозривний зв’язок того, що відбулось, і того, що буде.

Олесь Гриб
 

Коментарі

Download SocComments v1.3
 

Add comment

Security code
Refresh