Василь КЛЮЙ, професор-аграрник: ЗГОН
Упродовж ХХ століття різні вороги не раз намагалися зігнати українців з їхньої землі.
Якщо цього не вдавалося досягти голодоморами і війнами, вигадували різні укрупнення, об’єднання, так звані адміністративно-територіальні реформи. Мета апологетів таких змін була одна — знищити село як джерело духовності, інтелекту, культурної ідентичності народу та вивільнити вгіддя для ґешефту зі світовими гендлярами. І так триватиме, доки влада не стане по-справжньому народна.
Про це - в акутальній і гострій публікації Василя Клюя у "Сільських вістях".

Повчальне минуле

ПІСЛЯ Другої світової, учасником якої випало бути й мені, демобілізовані захисники Вітчизни повернулися на згарища. Як відомо, Україна зазнала найбільшої руйнації серед радянських республік. Адже фронт двічі прокотився її землями, знищивши економіку. Тепер пригадую, через які труднощі довелося пройти демобілізованим солдатам і матросам, офіцерам, усьому населенню України, аби в нечувано короткі терміни все це відродити, відбудувати. Вже 1950 року майже повністю було відновлено довоєнну матеріально-технічну базу села. Тракторний парк становив 135% порівняно з 1940 роком, зернові комбайни — 96%, вантажні автомобілі — 121%. Це дало змогу довести валове виробництво зерна до 82%, цукрових буряків — 112, м’яса — 111, молока — до 96%.

Покращились умови проживання на селі, кількість народжених на 1000 чоловік населення — 22,8, а померлих — 8,5. (Нині ж маємо сумну картину: від’ємні показники природного приросту населення. — Ред.).

Однак деякі керівники СРСР намагалися пришвидшити процес розвитку сільських населених пунктів волюнтаристськими методами. Так, 4 березня 1951 року в газеті "Правда" з’явилася стаття М. С. Хрущова «Про будівництво та благоустрій у колгоспах», у якій він рекомендував більшу частину сільських населених пунктів об’єднати у великі агромістечка і на цій основі поліпшити умови проживання сільських трудівників, збільшити виробництво сільськогосподарської продукції. (Чим не аналогія із сучасними авторами ідеї «об’єднання громад», яку дуже активно просуває Голова ВРУ В. Гройсман? — Ред.) Та, напевне, здоровий глузд усе ж узяв гору. Бо вже 5 березня 1951 року та ж газета надрукувала повідомлення «від редакції», мовляв, думка М. С. Хрущова опублікована як дискусійна. Тоді газета (офіційний друкований орган ЦК КПРС, публікації були вказівками до дії для всіх парторганів) ще чотири рази — 20 квітня, 7 червня, 19 вересня і 13 листопада 1951 року засвідчила, що рекомендації, викладені у статті, призведуть до повного розвалу села, де проживають мільйони людей. Так закінчилася перша спроба надуманої територіальної реорганізації сільських населених пунктів, за дивним збігом обставин авантюра Хрущова дуже схожа на нав’язувану нині територіальну реформу.

Звісно, не сам Хрущов її проштовхував. За ним стояли члени Політбюро. Минуло два роки, й у вересні 1953 р. Пленум ЦК КПУ на виконання рішення Пленуму ЦК КПРС ухвалив Постанову «Про здійснення заходів з організаційно-господарського та матеріально-технічного і кадрового зміцнення колгоспів, радгоспів і МТС — основи розвитку народногосподарського комплексу АПК, підвищення життєвого рівня працівників села». У цей період укрупнили 219 районів. Станом на 1 січня 1961 р. було 604 райони, а на 1 січня 1992 р. — 485. Я працював у Кіровоградській області. Там ліквідували Витязівський, Новопразький, Великовисківський, Рівнянський, Хмелівський, Підвисоцький, Попельнастівський райони. (І так — по кожній області). Протягом 8-10 років господарства цих районів і села стали зовсім занедбані, звідти виїхали практично всі фахівці відповідних районних організацій, колгоспів і радгоспів. За ними потяглися рядові працівники.

Це було перше після війни реформування територій, яке затримало темпи подальшого розвитку сільського господарства, завдало великих збитків усьому народногосподарському комплексу. А становище працівників сільськогосподарських підприємств істотно погіршало.

Реорганізація МТС 1958 року викликала ряд нових докорінних змін в економічних відносинах держави з колгоспами, що започаткувало застосування механізації на тваринницьких фермах, впровадження спеціалізації різних галузей виробництва. Вона дещо посприяла зміцненню економіки, закріпленню механізаторських кадрів у колгоспах. Проте це тривало недовго.

Пекельний експеримент

СВЕРБІЖ адміністративних реформ завжди не давав спокою чиновникам... На початку 1960-х верхи знову поставили Україну на шлях руйнування. Було запроваджено Раднаргоспи, які передбачали поглинання кількох областей. Кіровоградську область, наприклад, приєднали до Черкаського раднаргоспу. Що це дало? За два з половиною роки Кіровоград як обласний центр був доведений до статусу райцентру. Усі капітальні вкладення йшли в Черкаси, більшість підприємств опальної області стали відділеннями, решта закрилась. Тоді якраз в Україні відбулась ще одна реформа і з’явилися дві влади: облвиконкоми та обкоми компартії поділили на сільські і промислові, у кожному районі підприємства підпорядковувалися різним органам управління. Зміни заради змін? Ні, в цьому крилося стратегічне завдання — зігнати населення із земель.

Я працював тоді у Бобринецькому районі начальником територіального колгоспно-радгоспного виробничого управління сільського господарства. До нашого району приєднали Устинівський і Компаніївський. Це були роки пекла не тільки для районних керівників (тоді навіщось реформували райкоми партій у парткоми при управліннях сільського господарства), а передусім для населення, тому що відстані від окремих населених пунктів до райцентру Бобринець — 50-60 км, тоді як доріг із твердим покриттям здебільшого не було (а нині — вже їх нема. Ред.). З колишніх райцентрів повиїжджали всі, хто працював у відповідних організаціях, зоставалася лише сільська рада.

Та до цього адміністративно-територіального переділу областей і районів додалася ще одна біда всього народу України. Вище керівництво держави приїхало з Америки, де вивчало досвід вирощування кукурудзи на зерно. Вирішили, що цей досвід можна автоматично впровадити у нас. Ось і дали команду: у два-три рази збільшити площі під кукурудзу. Без будь-якої підготовки, розрахунків, без спорудження сховищ... Скажімо, у 1962 році отримали гарний урожай, але його збирали всю осінь і зиму і закінчили лише до першого травня 1963 року. Через це не посіяли потрібної кількості ранніх зернових і 1964 року залишилися без хліба. Буханці пекли з ячменю, кукурудзи, гороху, додаючи всього 10-15% пшеничного борошна. Білий хліб призначався виключно для дітей і хворих на виразку шлунка. Хтось «підставив» Хрущова? Напевне, ті ж сили, що тепер «підставляють» П. Порошенка...

Майже після трьох років безладу в управлінні виробництвом і нищення культурно-побутових умов на селі, виникнення загрози голоду, у Москві було прийнято рішення про відмову від раднаргоспів, сільських і промислових органів державної і партійної влади, райони знову розукрупнили. Справедливість, як кажуть, дещо восторжествувала... Потрібно, щоб сьогоднішні реформатори знали: після хрущовських «новацій» відновлення районів і особливо райцентрів тривало 10 років! Кадрів на всіх рівнях управління в районах не вистачало, а ті, що виїхали до міст, уже не повернулися. Ті з нас, хто на собі відчув той безглуздий експеримент верхів, упевнений: так буде і нині, як тільки, не дай Боже, впровадять «нову» авантюрну територіальну реформу.

Здавалося, що той спад, якого зазнало сільське господарство, залишився в минулому. І керівництво держ загроза ави зробить висновки, перш ніж затівати щось подібне.

Проте вже за рік, 19 грудня 1964-го, (замість М. С. Хрущова прийшов Л. І. Брежнєв. — Ред.), в Києві прийняли Постанову ЦК КПУ і РМ УРСР №1262 «О мерах по осуществлению планомерной застройки сел в УССР». Зокрема, в ній зазначалося, що в Україні перспективних сіл буде всього 10200 з 30500 (розрахунок, скільки і яких сіл залишиться, зроблено Держбудом таємно). Своєю чергою 16 квітня 1970 року Рада Міністрів України видала циркуляр, згідно з яким будівництво виробничих, соціально-культурних та житлових об’єктів можна вести тільки у перспективних населених пунктах. Будівництво у неперспективних заборонялося. Після цієї «реформаторської» антинародної постанови в більш як 20 тисячах населених пунктів, почали закриватися дошкільні заклади, школи, лікарні, акушерські пункти, виробничі й торговельні об’єкти, припинилося будівництво доріг і всіх культурно-соціальних закладів. Знову стали масово від’їжджати люди, особливо молоді сім’ї, з цих неперспективних сіл.

Керівники сільськогосподарських підприємств, депутати всіх рівнів, які обиралися в сільських виборчих округах, влада окремих районів і областей, працівники міністерства сільського господарства розпочали протест проти цієї постанови, вимагали перегляду безглуздого підходу до питання визначення перспективності населених пунктів, що призвело до занепаду сільськогосподарського виробництва і руйнації більшості сіл, збитковості виробництва. Тоді ідею переглянули. Кількість перспективних сіл зросла до 18846 — на 8600 більше, ніж було у постанові 1964 року.

За десятиліття примусової, вигаданої у високих кабінетах адміністративно-територіальної реформи, яка, наче й нині, нібито передбачала покращання життя селян, за даними ЦСУ, в сільських населених пунктах з 1970-го по 1977 рр. було закрито майже 5 тис. середніх загальноосвітніх шкіл, 500 дільничних лікарень, 651 фельдшерсько-акушерський пункт, 9200 різних підсобних підприємств, 596 клубів, 601 бібліотеку, 508 стаціонарних кіноустановок. Усе це призвело до того, що із сіл, які були зараховані до категорії безперспективних, з 1964-го по 1975 рік виїхало 3,4 млн чоловік, переважно молодих працівників.

Проте і Постанова 1974 року №382 від 22 липня ще не вирішила повністю питання про безперспективні села, їх продовжували в окремих областях і районах нищити. Але в ті часи знайшлися патріоти України. З ініціативи колишнього першого заступника голови Ради Міністрів П. Л. Погребняка 14 листопада 1974 року ЦК КПУ і Рада Міністрів України ухвалили постанову №536 «О преждевременном отнесении многих сел республики к неперспективным и дальнейшем улучшении застройки сельских населенных пунктов УССР». Відтоді, можна сказати, тодішня влада повернулася обличчям до проблем села.

Рада Міністрів зобов’язала всі обласні й районні виконкоми до кінця 1978 р. переглянути раніше затверджені проекти робочих планувань і заборонити віднесення сіл до безперспективних, сконцентрувавши увагу на створенні необхідних умов життя і праці сільського населення. Також відновити роботу раніше закритих шкіл, дошкільних установ, магазинів, фельдшерсько-акушерських пунктів, побутових та інших закладів на селі.

На жаль, нові «реформатори» не знали і не знають, ще й погано вивчають історію розвитку сільського виробництва, всього народного господарства України. Зараз вони підготували і активно впроваджують смертельну програму для села, а значить, і для України.

Далі буде

Інф.: silskivisti.kiev.ua

Коментарі