Янукович продовжує грати на підвищення ставок, щоб за лічені години до Вільнюса вийняти з рукава "єврокозир"?
"І з чим же ми прийдемо у Вільнюс? Януковичу ж у голову не зазирнеш..." - поскаржився я кілька тижнів тому в розмові з одним опозиційним депутатом. "Боже збав! - розсміявся у відповідь політик. - Ти навіть не здогадуєшся, що міг би там побачити. Краще спробуй зазирнути в його карти...", - йдеться у газеті "Дзеркало тижня", в аналітичній статті Сергія Рахманіна "Карти, гроші, два майдани".

Образ гаранта-картяра активно експлуатували багато моїх співрозмовників, коли мова заходила про євроінтеграційні перспективи Вітчизни. Ще один народний обранець (цього разу провладний і з першою особою держави давно знайомий) витіювато відповів на запитання, чим насамперед керується його патрон, визначаючи доленосні рішення, — підсвідомим чуттям чи холоднокровним розрахунком. "Інтуїція в нього непогана, але вона не визначальний, а доповнювальний чинник. Віктор Федорович не любить експромтів. Чи прораховує він свої кроки на багато ходів наперед? Я сказав би інакше: він непогано "рахує" карти і прикидає розклади. Так, чуття може йому підказати, як довго можна блефувати і до якого моменту треба піднімати ставки. Але інколи, боюся, воно його підводить. Він не завжди відчуває психологію інших гравців, він зосереджений на собі..."

Чим менше залишалося часу до Вільнюського саміту, тим міцніла впевненість, що "довга" геополітична гра була великим блефом. "Якщо він залишиться у виграші, то справді він геніальний гравець", — зазначив позавчора політик, якого важко назвати великим симпатиком господаря Банкової. Це прозвучало за кілька годин до сенсаційного розпорядження Кабміну про призупинення процесу підготовки до підписання Угоди про Асоціацію з ЄС.

Переважна більшість упевнена: події минулого четверга поставили жирний хрест на "європейській мрії". Але є й ті, хто вважає, що насельник Межигір'я ще не "розкрився". Що він продовжує грати на підвищення ставок, продовжує грати на нервах ЄС, щоб за лічені години до Вільнюса вийняти з рукава "єврокозир".

Такий розвиток подій сьогодні здається неймовірним. Карти, гроші, два майдани

Не станемо мучитися здогадами. Спробуємо зазирнути в карти: що було на руках у Януковича на початку робера, який куш він планував зірвати, і в що, власне, грав? Граючись долею України та нашим майбутнім.

"Катали" і "кидали"

Віктор Федорович, як сказав його спостережливий соратник, був "зосереджений на собі". Імовірно, він почувався "каталою" і терпляче підшукував підходящого "солодкого лоха" (пардон за термінологію, але куди ж без неї?).

Головною метою господаря Банкової з самого початку було зберегти владу, що передбачало, як мінімум, переобрання у 2015 р. Безперервне падіння економіки та, як наслідок, зростання протестних настроїв примушували шукати зовнішньополітичних союзників, а також джерело фінансових вливань. Напрямки пошуку відомі — Росія і ЄС. Янукович не мучився вибором геополітичного шляху. Він шукав "дах" і донора. І готувався піти туди, де більше дають і менше вимагають.

"Західний варіант" теоретично влаштовував Януковича більше. По-перше, Брюсселя він боявся менше, ніж Кремля. По-друге, він не сумнівався, що з Євросоюзом домовитися буде легше, оскільки (на його думку) той потребує України не менше (якщо не більше), ніж Україна — його. Деякі підстави для таких припущень, погодьмося, були. Нові ринки й нові ресурси для економіки Старого Світу цілком згодилися б. Але ще більш значимою видавалася політична складова. Європі були потрібні перемоги. На тлі зміни влади в Грузії загострення проблем провладної коаліції в Молдові та стабільної непоступливості Сербії в косовському питанні "євронаближення" України видавалося досить привабливим трофеєм. Який дозволяв, окрім іншого, відвернути увагу від внутрішньоєвропейських проблем. І, до того ж, наближення України до політичної Європи неабияк ламало геополітичну гру Росії.

Ще одна важлива деталь: звучна вікторія була необхідна не тільки Європі загалом, а й окремим знаковим персонажам. Від успіху "української комбінації" великою мірою залежала подальша кар'єра Фюле, Шульца, Баррозу, Квасневського, Кокса... Асоціація з Україною була тією зірочкою, яку кожен із них мріяв намалювати на своєму фюзеляжі.

Євроуспіх, на думку Януковича, спрощував шлях до його переобрання. По-перше, продовження роботи з імплементації положень Асоціації мало було (за його розрахунками) зробити лідерів західних держав поблажливішими до можливих "витівок" на майбутніх виборах. На Банковій вважали: якщо Віктор Федорович підпише у 2013-му Угоду про Асоціацію, у 2015-му його перемогу на виборах Захід визнає практично за будь-яких розкладів. По-друге, зближення з Європою вибивало козирі з рук опозиції: воно могло пом'якшити негативне ставлення до влади з боку населення Заходу та Центру України; воно примушувало противників режиму шукати нові привабливі політичні гасла.

За іронією долі, глибоко антиєвропейський за своєю ментальністю Янукович годився на роль європровідника краще за інших. Якби на його місці опинилися Тимошенко, Яценюк, Кличко (список можете продовжувати самі), для країни в її нинішньому становищі це загрожувало б не умовним, а цілком реальним розколом. З непередбачуваними наслідками. Чинний глава держави міг "вишикувати" чиновників, олігархів та "антизахідний електорат".

Те, що гарант пережив сильний тиск із боку частини рідної партії та орієнтованих на Росію підприємницьких кіл, — правда. Однак засоби для приборкання незадоволених у нього знайшлися б.  Повний текст

Інф.: gazeta.dt.ua

Коментарі