Анексією Криму Путін переступив "червону межу"
Отже, Путін відрубав у нас великий Крим. Принаймні, поки що. Зіграв грубо, цинічно, нахабно і безпардонно. Але зіграв - і відрубав. Ніхто у світі не вірив у реальність задуманого. Всі припускали: ну, пограє Вова день-другий, і на цьому все закінчиться. Одумається і відведе своїх "зелених чоловічків" у місця постійної дислокації. А він узяв, і наплював: на міжнародне право, на жителів Криму, на братський, за його словами, народ, на Меркель з Обамою.

Президент США, до речі, до останнього вірив, що все можна вирішити дипломатичних шляхом. А канцлер Німеччини Меркель, навіть зараз, після настільки урочистого підписання в Кремлі договору про анексію Криму та концертних свистоплясток, намагається ще апелювати до міжнародних норм.

Чи був шанс зупинити Путіна? Думаю, так. Якби Захід виявив твердість відразу. Припустимо, вирішили допомогти Україні провести контртерористичну операцію, коли невідомі «чоловічки» вночі захопили кримський парламент. Або якби західні держави відразу ж ввели візові санкції, а не намагалися ласкаво втихомирити розбушувавшогося Володьку, який, за словами американського генерала, тільки в банках Німеччини зберігає понад 40 мільярдів особистих заощаджень.

В результаті, санкції ввели, але - надто м'які. Чим розсмішили російську еліту. Депутати Держдуми навіть звернення прийняли: мовляв, покарайте нас усіх.

Хочете Путіна з G8 виключити? Подумаєш, налякали їжака голою... - каже Кремль у відповідь.

Та й не виключали нікого з G8 - уточнює Меркель.

Багато країн заявили, що припиняють військові відносини з Росією. Наприклад, Франція погрожує скасувати контракт на поставку росіянам вертольотоносців «Містраль». Але, проходить кілька годин, і французькі офіційні особи уточнюють: вони не збираються скасовувати контракт з Росією, йдеться тільки про можливість призупинення контракту.

Одним словом, кадриль виходить якась, а не санкції. Крок вперед і два назад. Спочатку пригрозили, потім уточнили.

Ну, чесно - зовсім сумно читати сьогоднішню заяву прем'єр-міністра Британії Кемерона, що повідомив, що у Путіна є вибір: «стати на шлях деескалації, або зіткнутися зі зростаючою ізоляцією і жорсткішими санкціями».

Питається, яка деескалація після підписання договору в Москві?!

Ось чому Путін в серйозність погроз не вірив з самого початку. Це - по-перше.

По-друге, Путін продемонстрував - він уже не боїться війни як способу вирішення своїх проблем і шантажу західної цивілізації.

Анексією Криму Путін переступив «червону межу». Тепер у світової спільноти є два шляхи: погодитися на путінський світопорядок або перейти до жорсткого протистояння. Судячи з усього, Захід не хоче першого і явно побоюється другого. Не дарма ж Німеччина вигадала триетапне застосування санкцій. Тобто, механізм, як цими санкціями тільки погрожувати, не застосовуючи.

Експерти кажуть, що не менш грізна проти Росії зброя - ціни на енергоносії. Якщо збити ціни нафту до 60 доларів, російський бюджет як би помре. А якщо ще Європа обмежить вживання російського газу, так мало не в двері всій Росії стара з косою постукає...

За нафти США зробили пробний крок. Американське міністерство енергетики готує рішення про продаж нафти зі стратегічних нафтових резервів, загальний обсяг яких на кінець минулого року становив трохи менше 700 млн барелів. Плюс йде робота про зняття санкції з Ірану. І коли іранська нафта хлине на ринок - ціни на чорне золото і дійсно повинні обов'язково покотитися вниз. Начебто по бюджету можуть вдарити.

А ось щодо газу - складніше. Швидко покарати Росію не вдасться. Потрібно побудувати термінали для прийому зрідженого газу. Зокрема, в Хорватії. Потрібно вирішити сирійську проблему - щоб через територію Сирії з Катару побудувати газопровід (до речі, можливість споруди такого газопроводу - одна з причин, по якій Росії вигідно триваюче сирійське кровопролиття). Не сильно поки доводиться сподіватися і на іранський газ. Як відомо , через санкції на адресу Ірану західні компанії давно пішли з цього ринку, а от китайські компанії - зайшли. І ось, тепер Іран будує газопроводи в напрямку Туреччини, але обсяги прокачувань там будуть невеликі. А основні обсяги після повного зняття санкцій і обмежень підуть, звичайно, в Китай. А ще є Японія, яка скуповує всі світові газові надлишки, причому, за дуже високою ціною...

Виходить, що в цих умовах санкції до «Газпрому» навряд чи будуть застосовані. Отже, платити зарплату російським поліцейським і солдатам буде за що. А решта вже як-небудь переб'ються, чи не так?

Для нас же, і для всього світу, висновок очевидний: економічного, та й будь-якого іншого, бліцкригу з новою Російською Імперією не вийде. Залишається важка позиційна боротьба. З обопільними втратами. І виграє її лише той, у кого виявиться бідьше сил і волі до перемоги.

Інф.: unian.net

Коментарі