Національний Прапор України не синьо-жовтий, а жовто-блакитний, - підбірка історичних свідчень
Кольори Державного Прапора України потрібно поставити на місце
Деякі "історики" наполегливо продовжують стверджувати, що "перевертати прапор України – це провокація або неуцтво".
Чому ж тоді нарід звик до формулювання "жовто-блакитний", а державним прапором в Україні було затверджено синьо-жовтий стяг?
Перевертати, чи можливо все ж "повертати"? Чи є історичні підстави для використання жовто-блакитного прапора?
"Бій відгримів. Жовто-сині знамена
Затріпотіли на станції знов…"
Цей вірш Володимира Сосюра відомий всім громадянам СРСР.... І радянський народ звик до формулювання "жовто-блакитний", яким комуністичні пропагандисти супроводжували згадки про національний прапор «українських буржуазних націоналістів». Але державним прапором в Україні тими ж самими комуністами, на чолі з головним ідеологом Леонідом Кравчуком, був затверджений синьо-жовтий стяг!
То який же правильний прапор: «жовто-синій» / «жовто-блакитний» чи «синьо-жовтий»?
В пошуках відповіді зануримося в історію…
Картина відомого російського художника Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» була написана в період 1880-1891 років. Над величезним панно (2,03 х 3,58 м) художник працював 12 років (!). На картині, ліворуч, ми бачимо жовто-блакитний прапор [Позначено червоними стрілками. – Прим. В.Ф.].
«Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданейшее заключение» [цитується мовою оригіналу]: «Ваше Величество…, знамёна козацкие, изображённые художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) ещё во Времена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времён» [1].
Стародавня козацька ікона з українським прапором на рушнику
Цитата: «…тоді як колір прапорів та емблем наших в маніфестаціях 16 і 19 березня 1917 року був майже виключно жовто-блакитний…» [2].
«Зі Стокгольму доносять 5 листопада: після “Русской Воли” ціла Чорноморська флота проголосила себе українською. Всі панцирні кораблі, кружляки і торпедні судна вивісили українські жовто-блакитні прапори. Комітет Чорноморської флоти порішив на майбутнє брати на моряків до себе тільки рекрутів української національності. Тим робом Чорноморська флоту перейде в посіданнє України».
У своєму романі «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський пише: «1-й (основний) курінь Холодного Яру мав чорний прапор з гербом України і написом з одного боку «І повіє новий вогонь з Холодного Яру», з другого: «Воля України – або смерть!» і жовто-блакитний прапор з написом: «Полк гайдамаків Холодного Яру» [3].
Листівка з вояками УСС початку 20 сторіччя [Прапор позначено червоними стрілками. – Прим. В.Ф.].
«В легіоні УСС масово уживали й краєвого галицького жовто-блакитного прапора. Такий жовто-блакитний прапор, з жовтою барвою вгорі і з блакитною внизу, як пам’ятка залишився в цікавому малюнку маляра УСС Куриласа на одній січово-стрілецькій листівці із серії «Бо війна війною», репродукованій пізніше в журналі «Червона Калина» – Львів, 1918 р., стор. 48» [4].
Цитата з супровідного листа, з яким було надіслано наведену світлину: «…хочу поділитися фотографією нашої сімейної реліквії…це картина на вірш Т. Шевченка “Думи мої, думи мої” довоєнного періоду…її моя прабабця всю війну зберігала в дуплі старої грушки в саду… на стіну вона потрапила лише після проголошення незалежності…» [5].
«Звичайно, означування порядку національних барв у прапорі брав на себе або сам командир частини з власного погляду і розуміння, або вирішував це питання джура чи якийсь підстаршина, якому доручалося спорудити або вивісити прапор.
При цьому виконавці найбільш послуговувались дуже тоді популярною в масах наївною т. зв. “народною” і “природною” символікою, яка підказувала будувати прапори блакитно-жовті, себто такі, в полотнищах яких блакитна барва була нагорі, а жовта внизу на тій ніби підставі, що національний наш прапор віддзеркалює краєвид України: блакитне (синє) небо і золоті лани пшениці.
Тим то пояснюється, що наряду з прапорами жовто-блакитними, що будувалися за своєю справжньою назвою, постала велика кількість прапорів відворотних – блакитно-жовтих, які утворилися за тією незграбною “небесно-пшеничною” символікою» [6].
Посилання:
1. Сокульський А.Л. Морські походи запорожців. – Дніпропетровськ: Січ, 1995. C. 124-131.
2. Різниченко Василь. Герб України, 1917, Звенигородка, друкарня Х.Л.Улицького/
3. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Червона калина (Львів). 1994. С. 28.
4. Микола Битинський. Українські військові прапори й корогви. Історичний нарис.
5. Коментар автора статті О. Зайченко.
6. Микола Битинський. Українські військові прапори й корогви. Історичний нарис.
Продовження: Частина 2
Володимир Федько
Інф.: ar25.org
Деякі "історики" наполегливо продовжують стверджувати, що "перевертати прапор України – це провокація або неуцтво".
Чому ж тоді нарід звик до формулювання "жовто-блакитний", а державним прапором в Україні було затверджено синьо-жовтий стяг?
Перевертати, чи можливо все ж "повертати"? Чи є історичні підстави для використання жовто-блакитного прапора?
"Бій відгримів. Жовто-сині знамена
Затріпотіли на станції знов…"
Цей вірш Володимира Сосюра відомий всім громадянам СРСР.... І радянський народ звик до формулювання "жовто-блакитний", яким комуністичні пропагандисти супроводжували згадки про національний прапор «українських буржуазних націоналістів». Але державним прапором в Україні тими ж самими комуністами, на чолі з головним ідеологом Леонідом Кравчуком, був затверджений синьо-жовтий стяг!
То який же правильний прапор: «жовто-синій» / «жовто-блакитний» чи «синьо-жовтий»?
В пошуках відповіді зануримося в історію…
Картина відомого російського художника Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» була написана в період 1880-1891 років. Над величезним панно (2,03 х 3,58 м) художник працював 12 років (!). На картині, ліворуч, ми бачимо жовто-блакитний прапор [Позначено червоними стрілками. – Прим. В.Ф.].
«Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно «облизав» (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам’яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім’я царя своє «всеподданейшее заключение» [цитується мовою оригіналу]: «Ваше Величество…, знамёна козацкие, изображённые художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) ещё во Времена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы… Сказанному имеется предостаточно письменных подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно – в ряде предметов материального искусства тех древних Времён» [1].
Стародавня козацька ікона з українським прапором на рушнику
Цитата: «…тоді як колір прапорів та емблем наших в маніфестаціях 16 і 19 березня 1917 року був майже виключно жовто-блакитний…» [2].
«Зі Стокгольму доносять 5 листопада: після “Русской Воли” ціла Чорноморська флота проголосила себе українською. Всі панцирні кораблі, кружляки і торпедні судна вивісили українські жовто-блакитні прапори. Комітет Чорноморської флоти порішив на майбутнє брати на моряків до себе тільки рекрутів української національності. Тим робом Чорноморська флоту перейде в посіданнє України».
У своєму романі «Холодний Яр» Юрій Горліс-Горський пише: «1-й (основний) курінь Холодного Яру мав чорний прапор з гербом України і написом з одного боку «І повіє новий вогонь з Холодного Яру», з другого: «Воля України – або смерть!» і жовто-блакитний прапор з написом: «Полк гайдамаків Холодного Яру» [3].
Листівка з вояками УСС початку 20 сторіччя [Прапор позначено червоними стрілками. – Прим. В.Ф.].
«В легіоні УСС масово уживали й краєвого галицького жовто-блакитного прапора. Такий жовто-блакитний прапор, з жовтою барвою вгорі і з блакитною внизу, як пам’ятка залишився в цікавому малюнку маляра УСС Куриласа на одній січово-стрілецькій листівці із серії «Бо війна війною», репродукованій пізніше в журналі «Червона Калина» – Львів, 1918 р., стор. 48» [4].
Цитата з супровідного листа, з яким було надіслано наведену світлину: «…хочу поділитися фотографією нашої сімейної реліквії…це картина на вірш Т. Шевченка “Думи мої, думи мої” довоєнного періоду…її моя прабабця всю війну зберігала в дуплі старої грушки в саду… на стіну вона потрапила лише після проголошення незалежності…» [5].
«Звичайно, означування порядку національних барв у прапорі брав на себе або сам командир частини з власного погляду і розуміння, або вирішував це питання джура чи якийсь підстаршина, якому доручалося спорудити або вивісити прапор.
При цьому виконавці найбільш послуговувались дуже тоді популярною в масах наївною т. зв. “народною” і “природною” символікою, яка підказувала будувати прапори блакитно-жовті, себто такі, в полотнищах яких блакитна барва була нагорі, а жовта внизу на тій ніби підставі, що національний наш прапор віддзеркалює краєвид України: блакитне (синє) небо і золоті лани пшениці.
Тим то пояснюється, що наряду з прапорами жовто-блакитними, що будувалися за своєю справжньою назвою, постала велика кількість прапорів відворотних – блакитно-жовтих, які утворилися за тією незграбною “небесно-пшеничною” символікою» [6].
Посилання:
1. Сокульський А.Л. Морські походи запорожців. – Дніпропетровськ: Січ, 1995. C. 124-131.
2. Різниченко Василь. Герб України, 1917, Звенигородка, друкарня Х.Л.Улицького/
3. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. Червона калина (Львів). 1994. С. 28.
4. Микола Битинський. Українські військові прапори й корогви. Історичний нарис.
5. Коментар автора статті О. Зайченко.
6. Микола Битинський. Українські військові прапори й корогви. Історичний нарис.
Продовження: Частина 2
Володимир Федько
Інф.: ar25.org
Коментарі