Сталінский інтернаціоналізм породив фундаментальний розрив в історичному розвитку України, - Джеймс Мейс, дослідник Голодомору
Про це Джеймс Мейс написав майже 30 років тому в статті "Україна на порозі третього тисячоліття" (1998 р.). Публікується вперше.
ДЖЕЙМС МЕЙС про українську культуру:
"Сталін був ковалем ізоляції радянського інтелектуального дискурсу від зовнішнього світу. Після 1920-30-х років, коли радянські вчені або так звана творча інтелігенція були в курсі подій в своїх галузях за кордоном, швидкісними темпами освоювали новітні тенденції і напрямки, Сталін спромігся створити замкнутий духовний світ, де мистецьку думку неможливо було відокремити від ідеології, приборкувалися всі виходи для творчого вираження в напрямку небажаному для системи, і абсолютно не так, як би культура розвивалася під впливом незліченних конкуруючих точок зору. У повній ізоляції від світових надбань поступово втрачається сама здатність володіння самими інструментами творчості, зникають мистецькі орієнтири.

Офіційна радянська українська культура була спровінціалізована, змінена, і підпорядкована русоцентричній радянській культурі. Українська культура, яка - як і будь-яка нормальна сучасна національна культура - була генератором нових ідей в 1920-х роках, тепер же була насильно переорієнтована на механічну переробку для місцевого споживання, тільки на генерування централізовано затверджених ідей, директив і тенденцій.

Це означає, що якщо хтось прагнув нових ідей чи форм, повинен був виходити на вулицю, що зв’язувала власну національну культуру з іншою, такою ж підконтрольною, такою ж калічною та стерилізованою - себто радянською, водночас сам зміст традиційно толерантної національної української культури було кардинально змінено, особливо нав"язаними мілітарними, за своєю органікою чужими, невластивими їй тенденціями неприродньої войовничості, схематичності, лозунговості. Компартійної пафостності. Згадаймо тичинівське «Будем, будем бить!». Найбільш цікаві автори попереднього періоду були заборонені поряд з багатьма традиційними українськими піснями, в той час як тисячі творів "кращих" радянських письменників і композиторів були перекладені українською мовою.

Крім того, українська культура змінилася під тиском нещадних репресій, які звели до мінімуму її засвоєння представниками російської культури. 1920-х років політика українізації переконала мешканців Радянської України, що всі справді повинні знати українську мову, і до 1930 року одна чверть всіх російських і єврейських школярів в Українській СРР відвідували українські школи. Так як українізація зробила це перевагою, українська мова стала бажаною. Українізація і добровільна асиміляція з однієї національної ідентичності до іншої завжди рухається в напрямку вигідному окремим особам, спроможних вирішити, як ідентифікувати себе або своїх дітей. Після 1932 року, однак, ці російські та єврейські діти з українських школ були переведені в російські школи, і російська стала єдиною мовою для тих, хто прагнув досягти якогось успіху у житті. І що надважливо - вона стала визначальним фактором особистої безпеки, поскільки сприймалася як майже абсолютний вияв лояльності до влади.

Парадоксально, але саме цей російськомовний анклав демонстративно «оберігався» від будь-яких культурних впливів навіть такого спровінціалізованого орадянщеного українського культурного дискурсу. Розгалужені російські газети, журнали, радіо, телебачення, Пушкінські, Лермонтовські і т.д. свята, перехід практично всієї української науки, медицини на російську, а на побутовому рівні – почуття вищості – вся державна політика була спрямована на те, аби вселити в них почуття культурного комфорту, де би вони не жили, в якому би колективі не працювали. Пропаганда інтернаціоналізму йшла в одній упряжці з насадженням "мови міжнаціонального спілкування".

Так сформувалося значний прошарок людей, які живучи в Україні, нічого не знали про Україну, вважаючи ворожим все українське. І саме вони отримували зелену вулицю для кар"єрного зростання, соціального самоствердження. Це соціальна база т.з. української партійно-господарської номенклатури.

Ця тактика соціологічно випаленої землі в періоді Сталіна створила фундаментальний розрив в історичному розвитку України".
Із статті «Україна на порозі третього тисячоліття». 1998 р. Публікується вперше.

Наталя Дзюбенко-Мейс, українська письменниця, громадський діяч, дружина Джеймса Мейса
Інф. із сторінки письменниці у Facebook

Коментарі