Блокада: "за" і "проти"
Пригадую, як з початку агресії Росії проти України та подій війни на Донбасі після певної стабілізації фронту ми від української влади неодноразово чули обіцянки перетворити лінію розмежування (читай "лінію фронту", - Ред.) на неприступний і закритий санітарний кордон - щоб та зараза "Русского міра" й сепаратизму не поширювалася далі, і щоб утримання тих захоплених територій стало непосильним для російського агресора. Але час минув, і насправді ситуація склалася дуже дивна як для війни.

На тлі постійних жорстоких боїв з контрольованими Росією бойовиками, одночасно з ними через лінію розмежування відбувається надзвичайно жвавий рух - і не лише людей, але й промислових партій товарів. І, окрім контрабанди, є санкціонований рух товарної продукції в обидва боки. Така неоднозначна для війни ситуація давно викликала в суспільстві запитання. І от останнім часом однією з найбільш резонансних суспільних тем стала блокада активістами шляхів сполучення території України із захопленими російськими терористами районами Донеччини та Луганщини. Думки в суспільстві щодо цієї акції різко розділилися.

З одного боку - ініціатори блокади мотивують свої дії вимогами до бойовиків відпустити усіх бранців-заручників та вважають аморальним дозволяти в умовах війни та загибелі товаришів будь-які оборудки з територіями, звідки йде агресія та смерть. Вони вважають, що тотальна блокада пришвидчить крах окупаційних режимів т. зв. "днр" та "лнр" і звільнення українського Донбасу від окупантів.
З іншої сторони, український уряд і частина депутатського корпусу спочатку заявляли, що блокада перш за все б'є по простих людях, що опинилися на підконтрольних бойовикам територіях, внаслідок чого будуть провокуватися антиукраїнські настрої. І що з тими територіями торгівля не ведеться, а відбувається "обмін", а діючі там вугільні та інші підприємства перереєстровані в Україні і платять податки до українського бюджету. Тепер уряд ще й заявив, що без антрацитового вугілля, яке завозиться на Велику Україну з окупованих територій Донбасу, виявляється українців чекає енергетичний колапс і вже забуті "віялові відключення" в умовах надзвичайного стану в енергетиці.

Ця політична та економічна дискусія очевидно ще далека від свого завершення. Але ситуація з блокадою вже має очевидний результат - вона як лакмусовий папір проявила усю реальну складність та неоднозначність ситуації, яка склалася.
Виявляється, що наразі повна блокада тих територій з боку України неможлива технічно - адже вони поки що контролюють частину українсько-російського кордону і можливість прямих контактів з Росією, яка їх підтримує і утримує. Такі життєво важливі комунікації як постачання води, газу й електроенергії на разі проходять таким чином, що одночасно живлять і підконтрольні уряду території і захоплені бойовиками райони. Перерізати їх просто так неможливо - тоді залишаться без води, газу й світла території, де є влада України. У цьому зв'язку виникає велике запитання - за два роки стабілізації фронту виявляється, що практично нічого не було зроблено, щоб розірвати або принаймні відчутно зменшити цю залежність від дій бойовиків. А раптом вони отримають команду з Москви понищити всі ці комунікації - і що тоді?

Ще більше запитань викликає ситуація із загрозою нехватки електроенергії через відсутність антрацитового вугілля, що добувається на непідконтрольних територіях і ввозиться в Україну. Пригадую, що питання енергетичної незалежності від тих територій вже давно і неодноразово обговорювалося в суспільстві. Саме з цією метою були затверджені драконівськи тарифи на електроенергію з ціною закордонного вугілля по формулі "Роттердам+", які виходять з ціни вугілля 1730 грн. за тону. Всі енергогенеруючі компанії були зобов'язані закупити достатню кількість вугілля на цю зиму. Не далі як восени минулого року міністр енергетики України публічно заявляв, що в Україні є достатньо вугілля для проходження зими. І от тепер виявляється, що за даними експертів, всі ми платимо за свою енергонезалежність (через тарифи) скажені суми грошей, а олігархи продовжують ввозити в Україну вугілля з окупованих територій, яке вони там закуповують десь по 700 грн. за тону.

На нас заробляють по тисячі гривень на кожній тоні вугілля, та ще й тепер лякають "віяловими" відключеннями через нашу залежність від того вугілля з бандитських "днр" та "лнр"! Оце так завели нас у капкан олігархів! А як же заяви про енергетичну незалежність? А якщо терористи самі перекриють нам постачання того вугілля? Що буде? Хто за це відповість? Чи не перекриють? А може хтось впевнений, що таки не перекриють? Тоді на чому грунтується така впевненість і чому бойовики дозволяють транспортам з вугіллям пересікати лінію розмежування і заходити на територію України? Які домовленості, кого і з ким тут діють? І що буде, якщо в ОРДЛО буде виконана нова вимога бойовиків, аби всі ті підприємства були обов'язково зареєстровані в "днр"-"лнр" і платили туди податки? Хто відповість суспільству на ці питання?

Ситуація з блокадою вияснила головне - нам потрібна політична воля і термінова програма забезпечення незалежного існування і українського Донбасу і України в цілому від життєвих комунікацій, які проходять по окупованих територіях, і від вугілля звідти. Бо "договорняки" олігархів є джерелом постійної загрози. А особливо надмірна енергетична залежність цілої країни від волі одного пана з Донбасу, який, як спрут, вже обхопив чи не кожну українську родину своїми задушливими обіймами, очевидно є питанням національної безпеки. Бо ця залежність вже стає критичною.

Сергій Кот, історик
Інф. із сторінки втора у Facebook

Коментарі