Олег Чорногуз: Москва століттями тримала правдиву українську історію під сімома замками
МОСКОВСЬКІ КОЗИ
Учора дивився пародію на передачу під керівництвом "недорікуватого" Матвія Ганопольського, який судячи з його "праці", взявся взагалі не за свою справу. Цьому стажеру, як ведучому, після перших двох – трьох абзаців суцільної дурні та ще  не на задану тему затулити б рота, і так званим політологам, і сказати: голубе, тебе занесло не в той ліс. Говори по темі, відповідай на поставлене питання.

А ці горе-політологи у переважній більшості своїй без елементарних знань ще й підписуються(майже всі) «директорами інститутів стратегічних досліджень чи стратегічних перспектив». Хай би уже це писали на своїх  власних візитках, а не на титрах телеекрану, бо ж після перших слів глядачам стає соромно за їхню словесну недолугість. На візитці можна написати, що ти й Академік якихось там оригінальних наук, чи Генеральний директор, або Президент якоїсь компанії, або ще якусь аналогічну маячню до цих самопридуманих титулів. Але їм рота пан Матвій не затуляє, терпеливо слухає, коли глядачеві хочеться після тих дилетантських монологів запустити у власний телевізор камінь, або переключитися краще на ворога, аніж слухати оту ахінею не за темою. І це перед мільйонною (я так думаю) аудиторією, поміж якої серед телеглядачів і слухачів є справжні академіки, доктори наук, члени-кореспонденти.

 А Матвію Ганопольському повчитися б у його вчорашніх «землячків» з Білокам’яної. Наприклад, у кремлівських пропагандистів Скабеєвої і Попова, чи Шапіро-Соловйова. Там ці хвати таким, як присутній у студії регіонал Юрій Мірошниченко, що виліз раптом з-під кущів Голубого озера в районі Ново-Обухівського шосе, затулили б рота одразу. Без ганчірки у роті. Скабеєва його б спопелила одним поглядом і обізвала б останніми словами при активній і ненависній позиції  рідного їй Попова. А тут Юрій Мірошниченко… Агов. Начебто відчув запах  московських танків і градів біля наших кордонів, про всяк випадок вирішив засвітитися на телеекрані та заодно освідчитися в любові до московського патріархату і своєї першої «родіни»- еРеФії. А то чого доброго путінці, «старші брати» невідомо від якого літочислення, прочитавши в його документі «енко», а не МірошниченкоВ, ще до стінки поставлять.

Матвій Ганопольський каже: дає тридцять секунд, бо мені час на власні іменини, а той учорашній московіт з українським прізвищем плутає секунди з хвилинами і розповідає мільйонній публіці як він, Ю. Мірошниченко, хрестився в московській церкві московського патріархату, а потім став доктором юридичних наук. Пану Матвію перебити б доктора і нагадати йому, що я вас просив розповісти, якої ви думки про завтрашній Об’єднуючий собор, про єдину автокефальну церкву в Україні, а не розповідати нам свою біографію. Ганопольський його про одне запитує, інколи розумно і правильно, тільки ж дуже вже сумбурно. Видно, що чоловік потрапив не в свою тарілку. Він не розмовляє, а ніби ходить на милицях і до присутніх у студії звертається, ніби до московсько-українських словників, та запитує, як те чи інше слово називається українською. Почитав би щось. Хоча б перед передачею на ту чи іншу тему. А ще краще закінчив би курси з української, а тоді б уже вийшов «на люди».

 А тим часом відкритий московський агент без зашифрованого псевдо півгодини молов усяку нісенітницю, все, що йому лягало на гнучкий язик. Доктор не відповідав на запитання ведучого, а розповідав свою біографію, де він хрестився і як при Януковичу на доктора юридичних наук вивчився, а замислений ведучий ходить по студії і думає про власні іменини, а глядачі по цей бік екрану божеволіють від недорікуватості виступаючих. Сказати б пану Матвію, як це роблять московські агітпропівці, відповідаєте конкретно на питання, поясніть нам, телеглядачам як  «московська донька» стала старшою «київської мами», а  «молодший брат» на тисячу з гаком років раптом став «старшим» старшого. Заганяй своїми знаннями, якщо вони в тебе є,  демагогів від кормиги в глухий кут. Так знань нема. Н і в того, що запитує, ні в того, що відповідає. Два чоботи - пара.

Поруч з доктором юридичних наук сидить якась дама в червоному і закипає, як кавоварка, на очах. Іскри ненависті сипляться з її чорних очей. Принаймні, такими вони здаються з голубого ящика. Дама в червоному піджачку вискакує з боку Ю. Мірошниченка і з неприхованою ненавистю в очах до української церкви не еМПе, з трясучою  борідкою також несе ахінею без знань предмета і теми  передачі, куди її з якогось дива запросили. Звати цю кізочку, як я прочитав у титрах, Олена Дяченко. У мене одразу в уяві народжується асоціації: чи всі Олени в Україні так ненавидять державу, в якій живуть. Олена Бойко зі Львова. Олена Бондаренко з Донецька. А тут ще одна Олена Дяченко. Мабуть, з Києва. Сказитися можна нормальному українцю після виступів отаких Олен. Хоч ця кізочка, слава тобі Господи, мала розум не підписуватися «директором інституту стратегічних досліджень чи аналізу». Підписалася просто – політолог, і цим самим хоч трішки зняла з себе відповідальність за нею мовлене. Мовляв, я на більше й не претендую. А з рядового політолога, без додаткових титулів, будь-яку нісенітницю народ спише. Бо, мовляв, що з  рядового політолога взяти. Це ж не директор і не академік оригінальних наук. У цієї політологині хоч усе на виду, як і, по-гуцульські кажучи, її червоний каптур: емоцій море, а знань - крапля у тому морі. Слава Богу, що хоч скромно підписалася.  

 Слухаючи оті емоції, що йдуть у деяких виступаючих попереду розуму і знань, пояснити б пану Ганопольському, що в 1686 році, московський дячок Алексеєв поїхав у Константинополь і за 22  соболя і  сто десять тисяч золотих купив «верховенство права» для молодої Москви над  древнім Києвом. Отримав томос на два місяці, бо хабарника Діонісія ІV дуже швидко викрили і томос не видали. Тепер, через 330 з гаком років, дай Боже, повернеться запізніла Справедливість назад до Києва. Правда у столиці Русі-України заторжествує. А ще б нагадав, аби знав, що у ті далекі роки два українських князівства - Волинське і Галицьке - підняли ґвалт. Мовляв, такої московської дикості  з роду–віку не було.

Київ хрестився у 988 році, Москва - аж через 500 років. Ми зберігаємо і зберігатимемо вірність Києву, його святості, його звичаям, його традиціям, його мові. Вселенський патріарх Діонісій ІV - хабарник. Його і розвінчали. Розстригли, і сьогодні, нарешті, виявилося, що не Київ, а московіти розкольники. Саме Москва ніколи не мала того томоса. Томос у ті далекі роки видали Малій Русі, як назвав Вселенський патріархат Волинське і Галицьке князівства після Діонісія ІV. Від тієї церковної назви Мала Русь і пішла назва на всю Україну, як адміністративна. Хоч назва  Україна (згадується ще в 1187 році, коли помер переяславський князь Гліб – «Україна за ним постона»), але все це треба було знати. Москва ж приховувала. Тримала українську історію – правду під сімома замками. А нині варто знати хоча б поверхово, якщо піднімати перед українським людом, мирянами обох церков-Київської і Московської - таку серйозну, історичну тему, на обговорення якої запросив у студію пан Ганопольський.

  На цій телепередачі від 14 грудня 2018 року сидів і ще один «діяч», начебто церковник, який не міг двох слів зв’язати, а може сидів на двох різних кріслах - і вашим і нашим. Він спочатку молов щось про сусідку Білорусь і, здається, про московську церкву, а після цього навів по пам’яті  якусь цитату (краще б він захищав дисертацію, аніж отак виступати) і на цьому його знання закінчилися. Поміж цієї всієї братії виявився найрозумніший, як на мій  суб’єктивний погляд, командира батальйону з Донецька. Він чітко і по-військовому сказав без Ю.Мірошниченківських викрутасів і реверансів убік своїх візаві: з московських попів треба зняти ряси, і хай народ їх побачить у погонах ФСБ і в якому кожний із них військовому Кремлівському званні, і все стане на своє місце, а не розпалювати ворожнечу до Київського патріархату й агітувати по півгодини за московський патріархат, як це робить регіонал Мірошниченко.

    Від себе додам, розповідаючи свою біографію, Ю. Мірошниченко забув сказати, що він народився на території нинішнього агресора і, може, саме тому з нього «русскій дух» аж пре, незважаючи на те, що він освідчувався в любові до Ігоря Мірошниченка, Тараса Чорновола. Бо, мовляв, ми ж з тобою,Тарасе, йшли пліч-о-пліч поруч з Януковичем, і ти ходиш у греко-католицьку церкву - і все в порядку. Адвокат Кремлівський загравав. Спасибі кримському татарину Айдеру Муждабаєву - розумний чоловік, який розставив усі крапки над «і». Так, «червона коза», тобто чергова Олена (звідки, цікаво, і з яких московських кущів раптом виповзають в ефіри ці політичні кози?) почала там щось незрозуміло викрикувати, щоб Україна не чула від кримського татарина українську правду про історію української церкви. І це говорив атеїст, який не прикривався, як Ю. Мірошниченко, любов’ю до Бога, не маючи нічого святого, судячи з його виступів, у своїй душі. Спасибі йому хоч за оголену відвертість.

А в мене після того, як кізочка Олена час від часу зривалася з місця, виникало запитання: хто, де і на яких полях випасає цих кізочок? Чи випадково не на озері Селігер, де випасалися під прапорами майбутніх Донецьких республік ще у 2008 році донецькі сепаратисти, що хотіли повалити українську владу в часи президента Віктора Ющенка, співаючи «Вставай, страна огромная». Зрозуміло, «на бой з оранжевой чумой». Але тоді вони голів не підняли. Скористалися згодом, одразу після Революції Гідності, і Москва уже після цього кинула на Донбас стрєлкових, моторол, пушиліних та й наших перевертнів типу родіона мірошника та александра захарченка та інший національний непотріб, який згодом Москва списала в утиль, як  відпрацьований матеріал.

 Нинішні червоні кізочки і козачки від політології забули про одну істину: раб свою справу зробив, раб може йти дорогою гіві. Москва всі гріхи одразу відпустить, якщо раптом та чи інша кізочка розтулить рота не під той вітер, що віє з боку Кремля.  Москві це може дуже не сподобатися. А Москва досвід історичний має, як прибирати рабів, що свої функціональні обов’язки виконали.
Саме тому хочеться нагадати кізочці в червоному і доктору юридичних наук, за відсутністю знань про тисячолітню історію хрещення Русі-України: краще б сиділи мовчки і дмухали в дві дірочки, не демонструючи так оголено свою ворожість до України за відсутності історичних фактів у своїх  виступах, мабуть, оплачених. Бо чого ото вони вискакували би безплатно із трусів?! Треба відробляти хоч методом заперечення. І ні до однієї цієї коробочки під назвою «голова» не доходить, що саме через таких червоних кізочок і цапків, ми, українці, досі не маємо автокефалії, досі не маємо повноцінної держави, бо ось такі кози її руйнують. Вони у студії намагаються натягти  на погони ФСБ попівську рясу, і подають себе за опозиціонерів. Бо ми, мовляв, живемо у демократичній державі і маємо право розтуляти рота і критикувати. Абсолютно правильно. Маєте, якщо ви опозиціонери, а не агенти. Різницю відчуваєте? Тому хочу нагадати козам і цапкам, а за сумісництвом представникам 5-ї колони в Україні, що опозиція - це коли ти виступаєш в інтересах свого народу, своєї держави, критикуєш свої органи влади, вказуєш їм на недоліки в тимчасовому управлінні твоєї країни і підкреслюєш, що ці недоопрацювання ведуть у нікуди, якщо ви свій народ ведете не тією суспільною дорогою. Ведете не до добробуту, а до бідності. Оце і є опозиція. А коли ти сидиш у студії українського телебаченняі відстоюєш інтереси країни-агресора, то це вже називається зрада того народу, поміж якого ти живеш і півгектара прихопив голубого озера під свою дачу, залізши у воду аж по саме нікуди, плюнувши на дачних сусідів, бо в тебе на той час «папа» був Президентом Януковичем. Отакий пасаж, товариші розкольники. І така правда. Історична правда!

Олег Чорногуз,
не політолог, і не директор, і не академік оригінальних наук,
для порталу "Воля народу"

Коментарі