На запитання, чи змогла б вона вбити людину, Олена Лугова відповідає, не замислюючись: "Я б могла вбити людину, яка прийшла зі зброєю до мого дому, щоб вчинити мені зло".
Вона слухає новини з ранку до вечора. І часто повторює, що ницість та цинізм, з якими росіяни сьогодні вбивають, ґвалтують та грабують українців, не порівняти з тим, що відбувалося у Києві під час німецької окупації.
24-го лютого в житті киянки Олени Лугової нарешті запанував спокій.
Паніка та істерика, які до того волали з кожної праски, відступили. Путін оговтався і зрозумів, що воювати з Україною – собі дорожче.

Олена багато і безтурботно спала. Щодня кілька годин спілкувалася з невісткою у власній квартирі на Великій Васильківській. Дошкуляла близьким запитаннями: "Чи не вигнали ще Зеленського?", "Що там нового у Верховній Раді?".

Єдиним, що заважало гармонії, було те, що радіо і телевізор зламалися. Як на гріх, водночас. Така прикрість.

33 доби в її світі не було обстрілів Києва, Харкова і Миколаєва, окупованого Херсона, розбомбленого пологового будинку в Маріуполі, Чернігова в облозі, підірваної "Мрії", "російського військового корабля" біля острова Зміїний, бійні в Ірпені, Бучі, Гостомелі та Бородянці.

"Олена Іллівна перебуває у святому незнанні щодо початку війни. Не знаю, скільки ще зможу від неї приховувати. Сподіваюся, у липні відсвяткуємо її 94 роки", – 2-го березня написала в своєму щоденнику її невістка Надія Ложкіна.

П'ять днів по тому.

"Розповідаю їй, що "ремонт телевізора та радіоприймача" затягнувся через імпортні деталі, а подруги та знайомі попереджені, щоб не бовкнули зайвого, коли телефонують".

24-е березня.

"Цілий місяць приховуємо від свекрухи інфу про війну. Поки що це вдається. Втім, у Малявки (кішка – УП) на пузі та задніх лапах облізло хутро – це може бути від стресу, зміни корму і нестачі вітамінів. Останні дві причини усунуті, а ось стрес від мене не залежить, на жаль. Малявка, на відміну від свекрухи, не глухувата, чує і сирени, і вибухи".

Завдяки тому, що Олена погано чує і більшість часу проводить в своїй кімнаті, її невістка місяць жила в квартирі з нею "інкогніто".

А 1-го квітня 93-річна Олена Лугова вперше в житті взяла до рук зброю.

"33 дні я, як партизан, жила з нею в квартирі. Від неї приховували і війну, і те, що я поряд – формально приходила як завжди на кілька годин. Але коли її подружка проговорилася, я їй віддала приймач – вона послухала 4 години, потім 2 години співала".

Якщо ця історія щось нагадує вам, скоріше за все ви бачили фільм "Гуд бай, Лєнін!". Напередодні об'єднання двох Німеччин героїня стрічки впала в кому. А коли прийшла до тями, турботливий син створив для неї штучну реальність.

У невигаданому сюжеті з Оленою Луговою набагато більше шарів і сенсів.

"28-й", "33-й", "37-й", "41-й" для неї не заголовки щоденної онлайн-хроніки війни, а позначки історії ХХ-го століття, вплетені у власну долю.

Повний текст

Михайло Кригель
Інф.: pravda.com.ua

Коментарі