altОлег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу
Нарешті, дочекався. Тепер я хоч одному об’єктивному досліднику на колишніх постколоніальних просторах можу потиснути руку і взяти у свої українські обійми. Ви не повірите, кого саме „взяти в обійми”. Саме того... Да! Таки „да”, як кажуть в Одесі, кращого філолога нашого часу і невтомного дослідника української історії в жанрі мови Анатолія Вассермана, який так піклується про долю не свого народу, а наших: російського і українського та їхню єдність під девізом: „Навіки разом!!!”. Того самого Анатолія Вассермана, який перші паростки слави здобув на телешоу (виставі) „Що, де, коли?”.              

НАРЕШТІ

„1939.03.15 объявила себя независимой Подкарпатская Русь (на западном склоне Карпат), но уже 1939.03.18 оккупирована Венгрией (ныне она входит в состав Украины, а её жители объявлены украинцами, хотя сами считают себя русинами, да и говорят на языке, почти не изменившемся со времён “Слова о полку Игореве”
Зі статті А. Вассермана „Логичная мировая история. Великую войну готовили заблаговременно”


Нарешті, дочекався. Тепер  я хоч одному об’єктивному досліднику на колишніх постколоніальних просторах можу потиснути руку і взяти у свої українські обійми. Ви не повірите, кого саме „взяти в обійми”. Саме того... Да! Таки „да”, як кажуть в Одесі, кращого філолога нашого часу і невтомного  дослідника української історії в жанрі мови Анатолія Вассермана, який так піклується про долю не свого народу, а наших: російського і українського та їхню єдність під девізом: „Навіки разом!!!”. Того самого Анатолія Вассермана, який перші паростки слави здобув на телешоу (виставі) „Що, де, коли?”.

Так от, саме він, А.Васерман, днями заявив про своє безсмертне відкриття. Я скромно б додав - відкриття віку на одній шостій нашої планети. Це ж треба мати таку голову на плечах і з бородою на обличчі, щоб таке дослідити і нас, українців, втішити. Скільки ж інтелекту ховається за цією, на перший погляд, простою і такою розумною, як Ленін, людиною?! Вчитайтеся, будь ласка, в його чесні і об’єктивні рядки, котрі я витяг із його статті-дослідження „Логичная мировая история. Великую войну готовили заблаговременно”. Вчитайтесь в епіграф, який я виніс угору і підкреслив кольоровим чорнилом. І запитайте: де, тоді була матушка-Москва, коли вже ми українці (русини, русичі) розмовляли так, як сьогодні наші брати русини, що розмовляють (ну, слово в слово), як я, подолянин із села Іванова, що на Вінниччині. Ні лемки, ні гуцули, ні бойки (і навіть вуйки (якщо вірити ще одному глибокому дослідженню такого ж „знатока” в українських племенах із Донецького краю, а точніше - з кафедри російської літератури при Донецькому Національному університеті О. Корабльову, то на його особисте переконання і таке плем’я жиє нині в Карпатах) вони так не розмовляють, як русини, чи як я. О. Корабльов про це навіть повідомив сотням читачів через московський журнал „Дружба”.   

Так розмовляю і так само пишу. Наче не я, а Нестор Літописець. Сідаю за стіл, беру в руки перо і пишу так, як ви оце читаєте. І додам ще одне: віднині, дорогий мій читачу, вважайте, що це пише русин, якого згодом, як зазначає А. Васерман, оголосили українцем. Одне слово, як до Кагановича: спочатку, ніби Вассерманів називали, як нині у  Польщі чи в Чехії, а після 1917 року усіх вассерманів „обьявілі” по-іншому - воровськими і  володарськими.
А до цього і нас, русинів, перейменували, якщо таки „да” вірити А. Вассерману, в українців. І тепер я уже пишу точнісінько, як.... Ну, майже так, як писав русин за своїм  походженням - Іван Франко, якого не встигли охрестити українцем, бо він до цієї реформи несподівано і передчасно помер. Так писав і русин Тарас Шевченко! Так писали русинки  - Олена Пчілка і Леся Українка. Так нині пише і русин Борис Олійник. І це тільки квіточки винаходів від А. Вассермана. Його вченість дозріла вже і до ягідок. За його сьогоднішнім унікальним видінням (у народі це називається - знайшов сокирку під лавкою!) не тільки якоюсь там старослов’янською чи церковнослов’янською, а русинською в побуті говорив і деякі русинські слова вставляв у свій безсмертний літопис і Нестор Літописець.

А що вже казати про „Ізборник Святослава” (1073рік)?! В останньому так рясно виблискують русинські (українські) перла, що аж сліпнеш. Усе, як і нині. Тут вам і стріха, і гребля, і хата, і княже, і брате, і Юхиме, і братимемо, і писатимемо...  От тільки тодішнім „просвітителям” не сподобалася перевантаженість у літописі українізмів. Так вони, „просвітителі”, вирішили, щоб „Ізборнік Святослава” не став борони Боже, не „канонічним» і тому „канонічні” місіонери-просвітителі наказали той „Ізборник” про всяк випадок писати старослов’янською мовою. Тобто канонічною. Староболгарською. Тією, на якій у церквах московського патріархату і нині священики оголошують проповіді та читають молитви, бо в реальному житті, поза церквою, вони так не можуть розмовляти і розмовляють, як Нестор Літописець, чи Святослав русинською. Тобто українською, якою розмовляють з мамою, чи намагаються писати, якщо їм не забороняють так, як колись намагався писати Нестор Літописець, а пізніше - штабс-капітан гусарського полку Іван Петрович Котляревський та Микола Васильович Гоголь. Про що свідчать усі епіграфи до творів М. В. Гоголя „Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. А щоб „Де і коли” пірнув у своїй одеській науці до глибини свого земляка, російського філолога Михайла Красуського, або хоч в історичну яму, в яку заглибився російський історик Єгор Классен, то виявив би, що русини – українці. „А ми просо сіяли, ой, дід-ладо, сіяли” ще за 2,5 тисячі років до народження теоретичного погонича ослів із Одеси того ж А. Вассермана!

А де ж тоді раптом взялися українці та українська мова? – запитаєте ви. Відповідь однозначна. Все це на нашу голову придумав Михайло Грушевський. Та  його сателіти - австро-угорці. Не вірите? Почитайте, того ж А. Вассермана чи Д. Яневського. Є й такий у нас історик, окрім доктора історичних наук Д. Табачника. Вони підтвердять. А те, що „знаєте лі ви украінскую ночь” народилося ще до народження Михайло Грушевського не біда. Генії такі, як А Вассермани, наперед знали, знають і знатимуть,  що де, коли і як там в майбутньому воно називатиметься. Так, що логіка тут ні до чого. Головне - геніальність!
         Пишучи свої, без перебільшення, талановиті  (і без лапок) рядки А. Вассерман нині стверджує, що Нестор Літописець, вийшовши з ближніх печер Києво-Печерської лаври, щоб розім’яти плечі і втомлену руку від писання, розмовляв з відвідувачами Лаври виключно тією мовою, що й русичі Києва, тобто українською, якої нині часто розмовляють прихожани на тій же території. Чи, скажімо, за обідом, або в ресторані  який не будь архієпископ Павло з митрополитом Володимиром. Щоб канонічність не заважала. Я сам на тих банкетах був і сам власними вухами чув. У мене по бороді також текло вино, от тільки в рот не потрапляло. Від канонічності рука дуже тремтіла.

       Сьогодні, як вияснилося за А. Вассерманом, досі всі українці розмовляють русинською мовою. Тобто такою, якою розмовляли  ще до хрещення Київської Руси-України усі русичі (кияни), уличі (подоляни), сіверяни (чернігівці), древляни (поліщуки), тиверці (галичани) і навколо цієї мови об’єдналися в русинів, які несподівано були „объявлены украинцами”. От спасибі А. Вассерману. За таке відкриття! До цього я вважав основоположниками № 1 таких мовних відкриттів Олексія Шахматова, Олександра  Пипіна, Олександра Потебню, Михайла Красуського, Василя Ключевського, Агатангела Кримського, які довели, що Київ розмовляв не так як нині співачка Наталя Могилевська, чи продюсер Таїсі Повалій – Ліхута. Останній пішов ще навіть далі дослідника „Що, де, коли?” А. Вассермана. Він заявив на всю Україну, що віднині його Таїсія співатиме уже не  русинською (тобто українською) і навіть не московською, а виключно... слов’янською. Цікаво б почути перші акорди і абзаци тієї любовної лірики до слов’ян.

     Але повернімося до А. Вассермана, бо загубимо нитку логіки. А. Вассерман все правильно і глибоко науково пише. Я це звіряв із Шахматовим і Классеном. Оскільки в епоху Нестора Літописця на території нинішньої Москви, навіть першої ізби не існувало, то Нестор, як і Святослав, московської ще не вивчили. Під вплив птахів і ведмедів із московських хащ не потрапили. Бо ті московської не гуторили. Бо, як тепер стало відомо: ані пернаті, ані чотириногі й досі, навіть у цирку, людською мовою не розмовляють, скільки їх не дресируй.
     Отака одеська „пеструшка” вийшла. Щось, видно, вплинуло останням часом на А. Вассермана. Невже осел. Кажуть одна з найінтелектуальніших тварин у цьому світі, після свині. А може А. Вассерман пепсі-коли перепив, або в болотах одеського Куяльника скупався. Бо ж до цього історичного відкриття „знаток” „Що, де, коли?” вперто писав, що українська мова - це діалект... архангельської.  Мало не всьому науковому світові доводив, що спочатку (за А. Васcерманом) народжується донька, а потім від доньки... мама. Мама розмовляє однією мовою, а донька несподівано іншою. Ну як Київська Русь (мама), а Москва, судячи по метриці - донька, бо народилася десь через півтисячу літ, як мінімум, пізніше своєї доньки. Тому воно так і виходить (знову за А. Вассерманом): мама авансом розмовляла мовою доньки. Про всяк випадок.  І тому ту мову ще через кілька тисяч літ А. Вассерман назвав „курским или архангелогородским диалектом”.

     Чого ж тут дивуватися? Все правильно. Он Європейську хартію з п’яного ока переклали так, що російська мова, яку тепер якийсь дурень (не А. Вассерман, борони Боже!) назвав в Україні регіональною, і яка нібито в нас відмирає, і нею з переляку, щоб не вмерла, заговорив навіть гарант Конституції.
     Але чого тільки в нашій історії не буває. Про це найкраще знає доктор історичних наук Дмитро Табачник і “знаток” „Що, де, коли?” А. Вассерман. Тут нічого дивуватися. Он мій тезко - князь Олег з п’яного ока помилився і його, Київ, назвав чомусь „мамою „городов руських”, а був би тверезий назвав би, може, донькою, а коли б Москва не вешталася десь по Всесвіту як мінімум 500 років, то охрестив би татом. Але донька уже тоді (за А. Вассерманом) виявляється розмовляла московською мовою, тобто як мінімум за триста – п’ятсот років до того, як від доньки мама ще не народилася. Оце метаморфоза. Древні греки і римляни, тепер можуть спокійно перевертатися у свої могилах. Після філологічного відкриття А. Вассермана  російські вчені Пипін, Шахматов та інші, можуть зняти з себе усі вчені „еполети” і знання та спокійнісінько причепити їх на груди одеситу Вассерману.
      До цієї статті А. Вассерман із Одеси активно переконував (вочевидь, за московсько - шовіністичні гроші), весь малоосвічений люд, що українського народу не існує. Що це - Австро-Угорська вигадка. Руське (отже, українське) населення Галичини було знищено австрійцями в концтаборах. А як же русини вціліли під гнітом Австро-Угорщини?

      У зв’язку з цим зроблю коротенький наочний відступ. Не ліричний. Мій батько, русин, також сидів у тих австрійських таборах. Вернувся додому голодний, худий, але живий. Мій дядько – русин сидів у сталінських таборах – то там навіки і залишився. Видно, записали руськім, а не русином, і для наукових експериментів про всяк випадок  заморозили.
 А ось почитайте ще пару абзаців від пана „Що, де, коли?”, бо в нього своє, індивідуальне обличчя, судячи з його діаметральних писань, поки що відсутнє. Воно й зрозуміло. А. Вассерман на цю пору весь у творчих і наукових пошуках. Тому він як дослідник нашого часу не тільки оригінально мислить, а й пише – водночас обома руками. Ось що він пише лівою (ще раз прочитайте вгорі, в епіграфі), а тепер прочитайте, що він пише правою: “украинский народ - такая же составная часть русского, как народ курский или архангелогородский”.

    А для того, щоб український народ став „нарешті, „составной частью русского”, (за А. Васcерманом), то Москві потрібно купити осла, навантажити його двома мішками золота й запустити в Україну. Бабурін до цього пропонував запустити в Україну ядерну ракету і нанести по Україні превентивний удар. А. Васcерман „гуманіст”. Він пропонує осла! Бо, на його думку (він про це вичитав в Олександра Македонського) осел, озброєний збоку золотими мішками, зробить більше, ніж атомний превентивний удар Бабуріна: і осли будуть цілі й мішки не ушкоджені. Шкода, що він, А. Вассерман, осла асоціативно не ідентифікує зі своїм земляком - одеситом Ківаловим і ще одним „гуманістом” із „Умані” Колісниченком. Ці якраз на Кремлівського осла й клюнули, і до того осла підвели на підпис ще одного ...свого колегу - Литвина В. М. І той також після „ослів” підписав антиукраїнський закон про регіональну російську мову, яка ось-ось має зникнути на теренах України і її, кров з носу, треба рятувати, бо один А. Чаленко (знайшовся „Сегодня” ще один такий колега по духу Колісниченку) з цією проблемою не впорається. От нещастя з тією вічно переслідуваною мовою, якою розмовляв Ленін, а тепер Вассерман і його друзі по партії „Що, де, коли?” плюс А. Чаленко.

       А ще я щасливий тим, що такі вассерманівські дослідження друкуються чи не в усіх московських газетах та журналах і дуже тішать душі московсько-шовіністичної  інтелігенції. Так тішать і втішають, що московська інтелігенція аж сльозу пускає, читаючи васерманівсько-леонтівські-корабльовські винаходи на сторінках часописів “Москва”, “Наш современник”, “Молодая гвардія”, “Однако”, “Имперское возрождение”. Уже (очевидно? за порадою кума В. Путіна - В. Медведчука) авансом почали видавати  навіть журнал «Вестник Юго-Западной Руси». Пора Бузину, а не Медведчука, вибирати губернатором, а не нардепом України.
     Отож, тепер із Заходу на нас хлинуть русини, що розмовляють на мові (за Вассерманом) Нестора Літописця і Тараса Шевченка, а зі Сходу – кубанські козаки, які  (за тим же Васcерманом) розмовляють архангельсько- суздальськиv діалектом московської мови. І все це (за тим же А. Вассерманом) сприятиме, (нарешті!!!), “воссоединению великого русского народа, разделенного в безумном припадке регионального сепаратизма” і „помаранчевого ультра націоналіста Ющенка”. Для цього тільки осла треба в Середній Азії купити, а гроші у нас - не проблема. Якщо треба для такої справи - Кремль підкине.

      Одним словом, все піде за Весcерманом і Леонтьєвим. З домашніх стратегів і тактиків, за Симоненком і Колісниченком і за новоявленим на політичних шоу Шустера і Кисельова А. Чаленком, що несподівано підв’язався до слави вище названих. Щоправда, він зараз перебуває в останній в стадії власної дивовижної вагітності. Якраз у Чаленка, як заявив він днями у пресі, йде процес перетворення: Віктор Ющенко, як пише він, зробив його „надднепровским украинцем”, а тепер „Свобода” перетворить його у стовідсоткового... Як же це він написав?...Ага...в ”русскаго”. Не у московіта, а в русскаго”. Очевидно, із київського Подолу. Дивна національність у А. Чаленка. Прикметникова. Але це вже інша тема.
                                                                                               
Олег Чорногуз, вчорашній русин – а нині українець
з легкої руки Франца Йосифа і Михайла Грушевського 

Коментарі

 

Add comment

Security code
Refresh