СТОСОВНО НОТАТОК "МОВА ВЛАДИ" АНАТОЛІЯ СТРЕЛЯНОГО НА "РАДІО СВОБОДА"
    Відомий російсько-український письменник, журналіст та ведучий  Анатолій Стреляний 31 січня 2017 року у своїй програмі  "Мова влади" на "Радіо Свобода" висловив своє бачення  того, що відбувається навколо «мовного питання» в Україні.
    Віддамо належне нашому землякові з полтавщини. Він має великий талант і схоплює в явищах головне.
    "Чого не до кінця розуміють навіть освічені російські західники, тобто люди, які дивляться на Україну по-доброму? Вони не до кінця розуміють росіянина та/або російськомовного українця. Це не так уже й дивно, бо він сам себе розуміє ще гірше.
    У чому був якщо не сенс, то підсумок чотирьохста років зросійщення і самозросійщення України? У тому, що російська мова стала сприйматися як мова влади. Це ввійшло до підкірки мізків. З цією штукою в підкірці досі перебувають багато росіян і російськомовних мешканців України. Що для них означає перейти на українську? Це означає з мови володарювання перейти на мову підпорядкування".
  
   Як на нас, то  А.Стреляний досить  точно вказав  на соціо-психологічний феномен людської поведінки, що сформувалася завдяки російській імперській шовіністичній політиці що панувала в колоніальній Україні.
   Однак маємо сумніви стосовно вживання автором терміну «самозросійщення». «Само»  передбачає   ініціативу тих, на кого спрямоване зросійщення.. Україна була колонією Росії, яка  реалізовувала в ній продуману політику асиміляції. Відсутність біологічних, расових відмінностей між метрополією та колонією (таких, як, наприклад, між білими колонізаторами та африканцями) значно полегшувала асиміляцію, і приводила до маштабного вимивання, перш за все, національної еліти. Було важко виживати і досягнути будь-якого успіху, позиціонуючи себе українцем (не в аспекті етнічного походження, а в аспекті культурної самоідентифікації), і в той же час відкривались широкі можливості поповнити еліту імперську ціною відмови від своєї української ідентичності і зміни її на «общерусскую». Мова є одною із головних складових самоідентифікації.
Таким чином, українська мова протягом сторіч виживала виключно як мова селян, "крєстьянское наречіе", яке послідовно обмежували використанням виключно в побутовій сфері, переважно в сільській місцевості. Відбувалося силове нав’язування імперської мови та способу колоніального життя. При цьому всіляко принижувалась національна гідність та нав’язувались комплекси меншовартості

    А.Стреляний  вважає,  що названий ним соціо-психологічний російський феномен був тим чинником, через який «так чутливо і болісно був сприйнятий російськомовною іпостассю України Майдан-2, причому з його першого навіть не дня, а години.  І, в першу чергу, Кримом і Донбасом».

    Данна теза, на мою думку, викликає сумніви.  На відміну від помаранчевого Майдану-1, Майдан Гідності, або Майдан-2  був представлений досить вагомим сектором російськомовного населення України. Там панувала толерантна двомовність, звідтіля вона перенеслась на східний фронт. На майдані зібрались люди, які відчували себе громадянами України, які поважали все українське і добре розуміли один одного, не дивлячись на мову свого спілкуання.  Стосовно «російськомовної іпостассі», яка не сприйняла Майдан, окрім згаданих автором факторів були й інші: аполітичність, байдужість, страх, несприйняття, ненависть. Подібні речі відбувалися і серед етнічних українців та україномовних.

   Якщо аналізувати події в Криму і в Донбасі, то три роки «дивної» російсько-української війни» (ціле море різних документів, інтерв’ю, зокрема, з Гіркіним, Колісніченком і так далі і тому подібними…  диверсантами, колаборантами) говорять про інші вирішальні чинники того, що там відбулося після Майдану.

   Російська свідомість в Україні миттєво вловила суть духу Майдану, визнавши факт того, що історія «штучного утворення» з назвою Україна скінчилася - починається історія існування реальної держави Україна. Всі зрозуміли, що російська мова поступово, а й можливо швидко перестане бути мовою влади. А кому, скажіть, охота перестати бути носієм влади?
   
  Правоту Петра російська душа приймає тремтячи, а доходячи до правоти Мазепи, замерзає.

  Ця теза пана Анатолія показує імперську ідею в розвитку   
  «Доля дає шанс українській мові нарешті стати мовою влади в Україні». Важко не погодитись із автором. Адже не ставши мовою влади, українська мова перестане просто бути, функціонувати, стане лише елементом екзотики для туристів. Ця ситуація вельми сладна, бо боротьба за реальну владу, в якій бере участь і мова, це боротьба не просто за виживання, це боротьба за нашу реальну, а не фейкову державність.
    
   Далі, на мій погляд, Пан Анатолій виступає в ролі абстрактного  гуманіста. Парадокс полягає в тому, що до цього моменту автор досить чітко все розставляє по своїх місцях. Тут він уже відходить від згаданої послідовності. Схоже на те, що боїться утиску росіян з боку української влади. Тому вважає що тут повинні підключитись європейці з ідеологією прав людини,  вважаючи, що в мовному протистоянні європейці будуть на боці російськості. Бо для ліберальної ідеології прав людини головне - особистість, комфортність людини. А комфортність роду, племені, нації - вторинне. І українцям буде не солодко: з одного боку - європейці, з іншого - російськість.
   Тому зрозуміло, що якщо українцям, їх «мові в цій сутичці не поталанить якщо вона зійде нанівець, то, значить, так тому і бути». Права людей тісним чином пов’язані з правами людських спільнот. Одного без іншого не буває. Українці мають право на свою державну мову в Україні. Феномен «російськості» в Україні при отриманні її реальної, а не декларативної незалежності втрачає імперський сенс. Вона тут рівна серед рівних з польскістю, єврейством, молдаванством, українскістю. З втратою своєї імперскості російська мова не померла, вона живе, існує, функціонує, розвивається.
     Не має й об’єктивних підстав для незадоволення національних меншин, окрім російського втручання у внутрішні справи України. Гібридна війна, пропаганда. Ми не спостерігаємо фактів гоніння на росіян, на російську мову. Великий європеєць Гегель писав; «Істина завжди конкретна». Сьогоднішня мовна поліфонічність в Україні при наявності двомовності в розумінні «русскага міра» принципово відрізняється від того, як його розуміють у Києві. Під двомовністю і захистом меншин «рускай мір» розуміє спільне проживання в одній країні людей, половина з яких повина знати дві мови (знайти українця, котрий не знає російської в Україні пактично неможливо), а інша половина повинна обмежитись російською, яка вважає, що в спілкуванні з нею усі зобов’язані переходити на російську навіть без взаємності з іншою стороною. Цій половині повинні забезпечити діловодство, судовиробництво, освіту на російській, вони ж не зобов’язанні навіть просто розуміти  мову половини своїх співгромадян. Все, як у Оуерула. «Усі рівні, але деякі рівніші усіх». При тому ті хто «рівніше усіх» постійно волають, про «нерівність» та «дискрімінацію» по відношенню до них та виагають "особливих статусів".

      Далі А.Стреляний задає питання, чому багато хто з досить обізнаних росіян не розуміє того, що відбувається в Україні? І сам  дає відповідь: Тому що це досить тонка річ, яку потрібно ще й відчувати? Вони майже не знайомі з такими матеріями, як колоніалізм і постколоніалізм, а головне, в їх підкірці, як було сказано, живе мова імперської влади.
"И Петр, и я – мы оба правы". "Правоту Петра русская душа принимает трепеща, а доходя до правоты Мазепы, леденеет".

      Славянские ль ручьи
      сольются в русском море,
      Оно ль иссякнет – вот вопрос.

      Коли це писалося, вважался, пише А. Стреляний, що в "російському морі" було три струмки: український, білоруський і частково польський, а поетові-імперців хотілося, щоб там виявилися і, природно, розчинилися і чеський, і сербський, і болгарський тощо. Польський давно витік. Витечуть чи залишаться два? Залишки залишилися. І що буде далі з "російським морем"? Ось питання. А ви говорите: культурна політика, терпимість, плюралізм ... Це все демагогія або тріскотня. Аж до Майдану-2 російськомовні в Україні почували себе імперською нацією в колонії. Як тільки колонія вирішила підвищити свій статус, їм стало незатишно, сумно, гидко. Їм на допомогу прийшла Москва, і заварилася каша.
        Далі А.Стреляний говорить, що йому тяжко уявити собі зрілого і чесного російського імперця, який би не погодився з цим визначенням суті справи.
        Ми солідарні з автором..  Тому що «зрілий російський імперець» чесним не може бути в принципі.

        Спасибі пане АНАТОЛІЮ!
 
        ВЛАД БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ, журналіст,
        для порталу "Воля народу"

www.svoboda.org/a/28226094.html

Коментарі