Відомий письменник-романіст, сатирик, громадський діяч Олег ЧОРНОГУЗ в гостях у громадсько-політичного порталу Воля народу
РАБІВ НА БАЛ НЕ ЗАПРОШУЮТЬ...
(роздуми письменника і громадянина)              
КОР.: Олеже Федоровичу, Ви відомий романіст, сатирик, автор першого сатиричного роману в українській літературі. Вашим „Аристократом із Вапнярки” зачитувалися мільйони людей. Він виходив сім разів понад стотисячними накладами!.. Те ж саме можна сказати про Ваші сатиричні романи: „Претенденти на папаху”, „Вавилон на Гудзоні”, „Веселі поради”. Багато Ваших творів перекладено іноземними мовами. Тепер Ви в періодиці, Інтернеті активний публіцист. У Ваших статтях - біль і любов до України. Ви стоїте твердо на позиціях української державності, єдиної державної мови, як це є у Російській Федерації, Сполучених Штатах Америки, Франції тощо. Ви першим “охрестили” антиконституційний „Закон про засади державної мови” КаКа, надіславши на наш портал уже наступного дня після прийняття антиконституційного закону, 9 серпня, свою точку зору.
ОЧ. (з легкою усмішкою): Так, і що Ви від мене сьогодні хочете почути?      
КОР.: Спочатку кілька слів навколо політичної ситуації в Україні, а тоді торкнемося ширше теми мовного питання в нашій державі.
ОЧ.:  Почнемо з того, що я не політик, не політтехнолог. Все, що я скажу, суто суб’єктивне. Моє особисте бачення. Я його нікому насильну не нав’язую, щоб не спрацював закон Ома, пам’ятаючи, що насильством кохання чи любові не здобудеш. Це мої суто письменницькі роздуми. Роздуми українського письменника і громадянина.
КОР.:  І патріота.
ОЧ.:  Цим не хваляться і цього не підкреслюють. Цим живуть.
КОР. : І все ж. Саме на ваш погляд...
ОЧ.:  На мій погляд - Україна стоїть перед вибором: або ми залишимося державою, або ми знову станемо колонією. Не виключений аншлюс. Кремль усе для цього робить, щоб повторити „подвиг» Адольфа Гітлера березня 1938  року - приєднання Австрії до Німеччини – здійснити чергове „добровільне”  приєднання України до Москви. Спочатку почнуть з Криму. За їхніми словами “ісконно русской землі”. Далі можуть теротиріальні обрії розширити. Така ментальність орди. Ідеологія їхня – руки і мозолі наші. Біда, що у нас голови в цей небезпечний час над прірвою відсутні. Вони затуманені собою і своїм маленьким „я”. Їм ніколи мислити і дивитися на обрій, на перспективу.
КОР.:  Печальна перспектива...
ОЧ.: А ви хочете, щоб я радів?.. У Вас особисто є  підстави для українських, державних  радощів? Ви не відчуваєте, що Ви вже гість у своєму домі?.. У Вашому власному домі, в якому святкують чужі? Рабів на бал не запрошують. Інколи слуг, але й тих тільки до порога пускають. Слуг з учорашньої колоніальної адміністрації. Подивіться на бали чи на світські раути (яка Вам назва до вподоби). Хто там править бал? Ті, для яких прийнятий антиукраїнський закон про мови. Ви в якійсь справжній країні бачили, щоб під час „світського життя” (а в побуті тим паче!) дружини й доньки високопоставлених державних чиновників так, як в Україні, принципово ігнорували мову корінного населення? Таке можливе лише в колонії! Саме там, точніше кажучи, отак зневажали завжди мову тубільців, за рахунок яких вони живуть і розкошують. Нас безцеремонно грабують і це крикливо демонструється, неначе у нас розпочався бенкет під час чуми. Демонструються награбовані розкоші. Ви ж мене не запевнятимете, що костюми чи сукні від Діора, Версаче, сумочки зі щойно вилупленого крокодильчика чи годинники в десятки тисяч доларів придбані у Лондоні чи Парижі - куплені за зарплату державного чиновника? За 21 рік чергового відродження нашої незалежності ми надивилися і наслухалися всього. Ми бачимо, як сьогодні, уже при житті ставлять пам’ятники тим, хто розвалив наше село, хто пограбував і привласнив наші найбільші фабрики і заводи, хто убив чи замовив убити того чи іншого журналіста, хто ідеологічно і завбачливо, або по дурості своїй, віддав наші церкви до московського патріархату. Де вони? По тюрмах? Вони вже при житті, образно кажучи, у бронзі!.. Більшість із них - „моральні” авторитети”. Телезірки - найактивніші учасники політичних вистав, з яких молодь ніби має брати приклад, щоб остаточно підтвердити, що риба гниє з голови. Багатьма нашими юнаками і дівчатами вже взяте на озброєння: вони крадуть мільйонами, чому я не можу вкрасти хоч десятки?.. Дивовижно!.., але зі всіх європейських країн тільки в нашій державі (а тепер чи у нашій?) за мільйони не судять. Судять за десятки гривень, а за сотні мільйонів - ні. Ми, українці, за 21 рік свого державного відродження ніколи не стояли так близько до історичного повторення чорного 350-річного минулого, як сьогодні. До чергової руїни.
КОР.:  Сьогодні  у повному розпалі передвиборна кампанія. Хто тільки не пішов кандидатами у депутати, починаючи з водіїв і до тих, хто приховав свою судимість…
ОЧ.: А що в нас нема з кого брати приклад? Більшість із сьогоднішніх кандидатів у депутати - це політичні  міняйли. У них тільки на язиці турбота про український народ, а в умі - товстий гаманець. Є й інший різновид кандидатів: по своїй суті і вчинках - бандит, злодій, грабіжник, а йде в депутати за депутатською недоторканістю. У країні - беззаконня і відсутності верховенства права: чим вища посада, тим більше можна вкрасти. Що від таких депутатів можна чекати? Що завгодно. Вони продадуть не тільки  країну, народ, який їх обрав, а навіть рідну матір, мову матері, що й зробив уманський квіслінг Колісниченко.
     Наші кандидати в депутати вкладають у виборну компанію мільйони дерев’яних, щоб у парламенті обміняти на мільйони, якщо не на мільярди, зелених. Верховна Рада України нині, наче величезний обмінний пункт, де міняють совість, честь, власні душі на імпортну капусту, крісла, корита, віцмундири з відповідними еполетами і регаліями. Часто праця  наших народних слуг у Верховній Раді скидається на працю ремісників одночасної гри на кількох клавішних інструментах. А програми кандидатів - на оригінальні папірці, які треба зберігати тільки для того, щоб згодом переконатися, що інтуїція виборця точніша за розум. Програма кандидата – це той папірець, який з часом вас переконує, що слова кандидата не мають нічого спільного з тим, що він вам розповідав перед виборами. Солодкі слова брехні - ніколи не дружать з гіркими словами правди. Але люди, на жаль, хочуть чути саме солодкі слова, які не мають нічого спільного з гіркою правдою.
КОР.:  Олеже Федоровичу, Ви як письменник, як сатирик, скажіть, поклавши руку на серце, чи сьогодні для Вас так багато матеріалу для сміху? Я читав вашу статтю „Велика КаКа”. Скільки там іронії, дотепів, сміху!..
ОЧ.: …І сліз. Останнього більше. Ми ще не усвідомили, яку руйнівну силу несе в собі цей антинародний закон. Це „гуманітарний” цунамі, який уже пронісся над півднем і сходом України і наламав стільки дров. А що буде завтра?.. Я не виключаю, що при нашій ментальності отаманства й анархії, не з’являться на нашій території шулявські і криворізько-донецькі республіки. Тоді, 8 серпня, коли чечетови обвели український народ, як сліпих кошенят у черговий історичний час, я ще міг жартувати, назвавши мовний закон регіональною мовою – КаКа. Я тоді ще наївно вірив, що це, регіональною кажучи - кака. Що у „проффесора” і академіка вистачить здорового глузду не підписувати антиукраїнський закон. Я наївно гадав, що й українська інтелігенція, яка полетіла у Форос, переконає гаранта накласти на цю каку вето. Думав, він не підпише, якщо дорожить своєю президентською гідністю, чого не скажеш про Литвина. Гадав, що Гарант не піде осудженим Святим письмом – Біблією шляхом Вавилонського стовпотворіння. Адже навіть відвідуючи церкву Московського патріархату, він мав би знати, що коли Господь Бог забрав у Вавилонського царя розум, а будівничим натомість подарував регіональні мови, велике будівництво у державі припинилася і могутнє царство розпалося.
 Ми, українці, ще не оговталися після цього антиукраїнського закону. Ми сьогодні ще не усвідомили, що буде з нами завтра. Це передостанній пункт по знищенню нашої державності, нашої нації і перетворення її в батраків на нашій не своїй землі. Такої руїни Україна за 21 рік нашого відродження ще не знала. Наша українська історія знала. Ми - ні. Та й ми не вчимо своєї історії. Тому й вона нас нічому не вчить.
Перша руїна трапилася ще за Богдана Хмельницького...

Продовження ТУТ

Розмову з Олегом Чорногузом вів Михайло Роль

Коментарі

 

Коментарі  

 
+3 #3 aleks698765 16.09.2012 11:09
А кого до влади поставити? Жидів, як у Європі? Що б потім з голоду мерли? Геноцид нації? ОЙ соромно Вам повинно бути!!!
Цитувати
 
 
+2 #2 Волинь 15.09.2012 15:44
Це дійсно сумний реальний стан, який контролюється і Росією, і нинішньою владою , і буде продовжуватись поки не поміняються в людей пріоритети цінностей, жити не сьогоднішнім роком, чи тим більше днем, і багато здібних і працьовитих просто не витримують і виїжджають в Європу, сумно.
Цитувати
 
 
+2 #1 Ант 14.09.2012 14:18
Дуже мудро сказано!
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити