Де ж була Москва, коли в 988 році уже хрестили  Київську Русь і що на її місці тоді росло і загнивало? Хащі і суцільні болота. Якщо вірити „батькові історії” Геродоту, там подекуди траплялися самоїди. Очевидно, це вони першого київського місіонера, ченця Кукшу з’їли живцем... А до  першого Московського улусу, з ласки хана Батия, потрібно було Москві ще йти тільки від хрещення Київської Русі аж 284 роки (перший Московський улус народився в 1270-му році за князя Данила).
Або ж узяти 1669 рік. За Івана Виговського - Велике князівство Руське! Так, тоді  Україна називалася від Київської Русі – Русь. А Москва – Московією до 1713 року. Тобто, до часу ліквідації назви „Московія” на Росію (русскую імперію).

ЗВИЧАЙНИЙ КОМЕНТАР
Олег ЧОРНОГУЗ, письменник, для Волі народу

     
     Скажу чесно, я ніколи не відповідав би на той чи інший коментар до моєї статі чи памфлету. Адже я розумію, є  в Україні агентура чужих держав, яка прикривається українськими прізвищами чи навіть мовою, є залишки вчорашньої колоніальної адміністрації, живуть ще її прислужники з „рідних” перевертнів типу Колісниченка, є  й відверті провокатори та  українофоби, як і відверті шовіністи. Є й чесні люди, як із україномовних дописувачів, так і російськомовних, яким не байдужа подальша доля нашої держави – України, яку антидержавними законами намагаються розірвати на шматки, щоб остаточно знищити.
    Є й коментарі від не знань, або досить суб’єктивні. Чому ж, знаючи про все це, я все-таки взявся за свій коментар. Четверо із тих, хто відгукнувся на мою публіцистику, подали мені  своєрідний продукт для письменницьких роздумів. Невідомий мені Олександр Василенко у своєму коментарі до мого памфлету про долю нашої мови і їхнього „русского міра” написав: ”Перед тим, як таке друкувати, повинні бути мізки. Ключове слово - „повинні”!“
     Гарно сказано. Головне - влучно. Звичайно, пане чи товаришу Василенку, звичайно, якщо ви тільки, на відміну від мене, не псевдонім. Звичайно, дорогий. Я просто у захоплені від вашої самокритичності.
 Але не ви один оригінал у коментарях до моєї белетристики. Скажімо, Анатолій Дроб’язко, написав, поставивши питання руба: вчора московіти „були брати, а сьогодні - окупанти”. Коли вчора, дорогий Анатолію? Василенко ж пише, „повинні бути мізки”, і вони мають виконувати свої функціональні обов’язки. Для цього потрібно їх час від часу збагачувати. Наприклад, щось читати. Не Інтернетом же єдиним.
    А он якась „харковчанка” в цьому ж ключі на регіональній мові написала: „Україна ето вообще не государство. Ето исскуственая і подаренная русскімі територорія. Украина нікогда нє імєла государствєнності. Ето окраїна”.  Окраїна (по-нашому „околиця”) чого? Де центр? Виявляється, у Москві.
     У такому випадку, люба моя, як казала  у вільні часи Юлія Володимирівна, потрібно мати хоч трохи елементарних історичних знань, а також, як зазначає, О. Василенко повинні бути мізки”. Ключове слово - „повинні”! Де ж була та рідна „харковчанці” Москва, коли в 988 році уже хрестили  Київську Русь і що на її місці тоді росло і загнивало? Хащі і суцільні болота. Якщо вірити „батькові історії” Геродоту, там подекуди траплялися самоїди. Очевидно, це вони першого київського місіонера, ченця Кукшу з’їли живцем. Щоправда, літописи  не уточнюють, чи його спочатку підсмажували на вогні, чи їли сирим. А до  першого Московського улусу, з ласки хана Батия, потрібно було рідній для „харковчанки” Москві ще йти тільки від хрещення Київської Русі аж 284 роки (перший Московський улус народився в 1270-му році за князя Данила).
    Тепер щодо державності, якої ніколи не було (за словами тієї ж „харковчанки”). У цьому реченні, як каже Олександр Василенко, також повинні бути мізки і знання. Ключове слово те ж саме – повинні. А Іван Степанович Плющ зі своєю безпосередністю відповів би по іншому:
„А якого ж тоді...”
     А втім стримаємося від цитат. Скажемо серйозніше. А що ж тоді, у 1654 році, за Богдана Зіновія від Вісли до Дону українців приєднували (чи возз’єднували) до Московського князівства Алексія Михайловича?... Болт собачий? Як би висловилися вище означені товариші, у яких є мізки, у своїх коментарях?
  Або ж взяти 1669 рік. За Івана Виговського - Велике князівство Руське! Так,  тоді  Україна називалася від Київської Русі – Русь. А Москва – Московією до 1713 року. Тобто, до часу ліквідації назви „Московія” на Росію (русскую імперію). Це до відома „Харковчанки”. Князь Меншиков - права рука Петра І - навіть географічні карти уже не московські , а „русскіє” для світу замовив, а частину Московія сама надрукувала, здивувавши Європу, яка чітко відрізняла, де Русь, а де Московія. І запитань тоді, як у „харковчанки”, у Європи не виникало. Вони, на відміну від „харковчанок” і деяких нинішніх правителів, як у Москві і в навіть у Києві, знали хто є хто: де русичі, а де московіти.
    Можна згадати й Андрусівське перемир’я (1667 р.) - перша зрада „братів”-не окупантів. Це вже до відома А. Дроб’язка. За тим „перемир’ям” одна частина України опинилася під московітами (нинішніми русскімі), друга – під поляками. Як бачимо нас ще тоді регулярно й активно ділили на Схід і Захід.
Можна згадати  Гонту й Залізняка. Особливо той історичний момент, чи краще сказати ніч для України, коли московський „брат” (для А. Дроб’язка) генерал Гуров спочатку смикнув оковитої з „братами”, а під ранок оп’янілих від „дружби” й „братніх” обіймів тих „молодших братів” „старші” пов’язали і знову розділили між собою русичів – українців: Залізняка „брати” забрали собі для знайомства з вічнозеленими краєвидами Сибіру, а іншого „брата” - Гонту віддали полякам, на шкуру. Для лайкових рукавичок для польських панянок. „Русская ж душа” щедра. Чому б із братом-поляком кровним не поділитися.
    Ще і до цього в природі і на нашій землі існувала Київська держава (9-13 сторіччя), паралельно і трішки пізніше - Галицько-Волинське князівство або Королівство Русі (1199 – 1349). Це до  відома „Харковчанки” щодо бездержавності і „подарованої українцям” території.
     Трішки пізніше існувало в природі й Велике князівство Литовське Руське (так і називалося), де державною мовою була не регіональна, а таки руська, а не московська (ХІІІ-ХV ст.) Ще трішки пізніше - Велике князівство Руське (1432-1435), де мова від Вісли до Дону - знову ж не регіональна. Далі йде Гетьманщина, потім ще раз Велике князівство Руське за Виговського і за часів Конотопської битви (1658-59). Якщо є мізки і якщо до них ще бажання і не лінь, то можна відкрити історію (це для „харковчанки”), яку ніхто не читає (за висловом антиукраїнського „95-го кварталу”), і щось у голові таки залишиться. За умови, звичайно, якщо є мізки. Ключове слово - мізки, як пише О. Василенко.
     А який болт, чи то гайку  окупували більшовики у 1919- 20 роках, коли перестала існувати Українська Народна Республіка (УНР) і ЗУНР (Західно-Ураїнська Народна Республіка). Прошу, маючи мізки, не плутати УНР з УНП –партією  Костенка - Українська Народна партія.
  А якщо повернутися  ще раз назад, до після „приєднання чи возз’єднання” Богданом тим же Зіновієм (також повинні бути мізки, а в них історична пам’ять), то тоді наші „брати” московіти (це для А. Дроб’язка) авансом, ще до „дружби навіки разом”, почали палити українські книжки, які пересікали кордон того Московського князівства, щоб усе відповідали московському „правопісанію. Ще пізніше Москва навіть видала дуже миролюбний, я сказав би, гуманний московський Указ: у видавців і друкарів (Указ писався на регіональній мові) відрубувати голови і пускати душі власників тих голів на всі чотири сторони світу. Який уже там азимут вибере душа того автора чи іншого друкаря.
 А от Карл Маркс (батько марксизму-ленінізму), часто висловлювався по-донбаські, як, наприклад, Віктор Федорович. Він (Маркс) казав: якщо в кого повинні бути мізки, а він вперто не розмовляє мовою народу поміж якого живе, то він „окупант, або раб”. А Ющенко В.А. додає від себе: окупант, або раб, або дурень. Насправді, у Маркса не дурень, а гість. Тобто тимчасова людина, яка в даному випадку, в Україні, по-сучасному кажучи – турист чи інтурист.
     Костянтин Паустовський (гарний російський письменник (це до відома тих, у кого повинні бути мізки) ще простіше висловився: істота, яка живе серед корінного народу і не вивчає його мови - просто дикун. Це,очевидно, натяк на Єфремова, Ківалова, Костусєва, Константінова, Корнілова чи комуністів типу Царькова, Александровської. Тобто тих, хто принципово не хоче вивчати державної мови, а користується „відмираючою” (за Європейською хартією) в Україні - регіональною. Тобто тією, якою „разгаварівал Лєнін”.
    Ну, і ще внесу одну поправку не до язика, а до історії. Так от, у зв’язку з тим, що у людей, у яких, як, скажімо, у „Харковчанки”, на котру, очевидно, натякає О. Василенко, повинні бути мізки, а їх, нібито, нема, то я радив би віднині 24 серпня називати не Днем Незалежності України, а днем Відновлення, або Відродження України, щоб було зрозуміло для тих, хто ніколи не читатиме тих книжок, у яких найкраще ховати гроші( також за „гумором” і антиукраїнською пропагандою „95 кварталу”).
     Ну, щоб не засмічувати остаточно мізки тим, у кого вони мали б таки бути, то скажу так: державність України слід відраховувати як мінімум, з 988 року), бо ми ж святкуємо щороку 28 липня, дякуючи Указу того ж В. А. Ющенка, в якому  чітко сказано Україна - спадкоємниця Київської Русі і День її хрещення - 28 липня 988 року. Бо Московії, як ми уже зазначили, ще й  на обрії не видно було з її міфічною колискою про „трьох „братів”-ровесників, з яких один був „старшим”, а насправді на 300 років молодшим, а мати (?) (Київ (?) стала молодшої  своєї майбутньої дочки – батька (?) Москви. Чого в історії тільки не придумаєш! Але не тільки в наші часи не точно перекладають європейські Хартії про зникаючі з орбіти мови. Тоді, вочевидь, також жили такі тлумачі. Бо, якщо вірити російському історику Ключевському, то в розмовній мові часів Ярослава Мудрого (і до Мудрого) існувала така українська форма вислову - матимемо, робитимемо (з цим можна познайомитися навіть у тричі переписаних „регіональною” мовою літописах). То я це до чого? Якщо вірити літописам, то князь Олег (882 рік „Повість минулих літ”) вислів „Київ –мать (це від московської) городов руських”, очевидно, звучав зовсім по-іншому. На „відмираючій”, завдяки Литвину-Януковичу, це, вочевидь, звучало так: Київ  матимемо городом руським.  Тоді все стає на місце, і „мать” тоді ні до чого. Бо ж Мокви ще не існувало, відповідно і матюків. Та й князі, мабуть, могли відрізнити чоловіка від жінки, бо звідки пішов би наш рід.
 Але це вже інша тема. І хай у ній філологи мізки ламають. Бо у них вони, як пише О. Василенко, таки „повинні” бути.
    От і вся майже історія у   7- чи 8 абзацах. Можна сказати Короткий курс, як ВКП(б). Що таке „б” не знаю, але здогадуюсь, як пише „харковчанка”.
                                                                                                            Олег ЧОРНОГУЗ

Р.S. 1. Ледь не забув: ще два слова до відома А. Дроб’язка: операція бліцкриг Костусєва в Одесі (ще до підписання гарантом антиконституційного закону про мови), мені як дитині війни нагадала дві дати: червень 1941-го, коли гітлерівці увійшли в моє містечко й почали прикладами збивати вивіски на українській мові та вивішувати в темпі Константінова (Крим) - Костусєва-Кернеса-Добкіна на мові Канта, Гейне і Гете (у кого нема мізків, прошу не плутати Гете з гетто); а в березні місяці 1944 року увійшли передові загони після ще передовіших (тобто після тих, що в окопах не сиділи, а рвалися чи ходили в атаку, підставляючи свого лоба гітлерівській кулі) і вже своїми прикладами найпередовіші, збивали німецькі вивіски і вивішували ті вивіски ще до Колісниченка-Ківалова на „регіональній” мові, яка за гітлерівської окупації почала зникати, а сьогоднішня державна почала відроджуватися. Принаймні, Гітлер до закону КаКа не додумався. Так що тут ані Ківалов з Одеси, ані його тимчасовий земляк Костусєв (за визначенням Карла Маркса - окупант, а за Паустовським - дикун), ані перевертень... вибачте, агроном із Умані Колісеніченко в мовному питання не оригінали. До них уже були ще більші оригінали - це Гітлер і Сталін. Той і той збивав ті вивіски з такою ж бліцкригівською швидкістю, як нині збивають їх    знову в Україні харківські кернеси і всі 54 чотири депутати Севастополя. Дивно, чому їм перед тим, як збивати, мер міста Севастополя Яцуба не видав прикладів від старих трьохлінійок з металевими набійками. Так значно швидше робота пішла б, аніж гвинтики на стовпах викручувати...
   У кого повинні бути мізки, як пише Олександр Василенко, то тому усе зрозуміло. Мене ж особисто дивує тільки одне. Виїздна сесія інтелігенції у Криму була. Не знаю, з чим там їх Віктор Федорович знайомив: чи з прикладом, чи з молотком. Чи просто байки розповідав, а вони, розвісивши вуха, слухали. А тепер, я так гадаю, треба і самим виїзну сесію організувати. Не одному ж Костусєву з Костантіновим, Кернесом і Добкіним вивіски збивати. Такі суботники по Україні слід організувати і Віктору Федоровичу і Литвину. Вони ж цей закон підписували. Їм і приклади в руки. Не одним же пером єдиним. Також варто б попрацювати у тих областях і регіонах, де ще вивіски, реклама, білборди не на „регіональній” мові. Щоб слово не розходилося з ділом, потрібно об’єднувати Україну. А що в усіх державах світу націю об’єднує? Правильно, у кого є мізки, той скаже: мова. От і Литвину і Януковичу, як радить Азаров, і  по лопаті в руки. А краще, ефектніше - по молотку. Литвину - звичайний, а Віктору Федоровичу з дитинства рідний - відбійний. Петру Симоненку, його червоній команді - по лому, щоб, нарешті, вже позбавити тої крапки над  „і”, яка творцям регіональної так муляє очі. Трудовому люду - по серпу. У кого є мізки, як пише Олександр Василенко, він зрозуміє, для чого серпи. Ключове слово в останньому реченні - „серпи”, щоб авторам закону КаКа на довше запам’яталося.

ОЧ.

Р.S. 2. Можна згадати ще один коментар до моїх матеріалів. На регіональній мові: „Ти нє только Чорногуз, ти Чернорот і бандеровєц нє добітий”. Коментар такий: той, хто любить Росію (Московію), той патріот. Той хто любить Україну – націоналіст, або „бандеровєц нє добітий”. У кого є мізки, той мене зрозуміє.

ОЧ.
 

 

Коментарі

 

Коментарі  

 
+1 #7 eva 20.06.2014 13:15
Для всех кто пытается определять этническую принадлежность по разговорному языку: Родной язык и язык на котором человек в данное время разговаривает -это абсолютно разные понятия!!!! Иногда оба эти языка совпадают, часто нет! Родной язык-это по сути язык ваших предков и однозначно это тот язык на котором вам пели колыбельную и на котором вы сказали свои самые самые первые немногие слова.
Возьмём меня как очень хороший пример: Уже достаточно давно я разговариваю ислючительно на немецком это мой единственный разговорный язык, но родным он мне не стал хоть я его сейчас и знаю даже лучше чем русский ! До этого с 6 лет я разговаривала на русском,но он тоже не стал мне родным!!! Родным языком мне был и всегда будет украинский, несмотря на то что мои знания украинского языка практически остались на уровне 6-летнего ребёнка (в 6 лет я уже читала) Родным языком я щитаю язык моих предков! ведь само слово родной от слов род ,родиться, а не от "научили в школе". Не надо путать родной язык с языком повседневного общения и особенно потому что в Украине ,после российской и особенно советской колониальной власти, остались ещё такие "глубокие шрамы" от русификации
И обратите ещё раз внимание на фамилии вдумайтесь в их происхождение и вы часто увидите украинские корни в звучащих вроде как по российски фамилиях! И это наводит на вопрос, а почему надо было приставлять российские окончания к украинским фамилиям???
Почему Хрущёв не мог руководить страной под своей украинской фамилией Хрущ??? Ответ прост- да потому что "братья" наши "старшие" в самом деле нацисты/шовинисты до мозга кости, ну как же ими будет Хрущ руководить.
Почему Хрущ а не Хрущёв, а потому что в украинских фамилиях нет окончаний ев/ёв, а в россиском языке нет слова Хрущ!!!!
Российская фамилия была бы Майский Жуков!!!!! И таких примеров, если копнуть, можно увидеть тысячи на каждом шагу.
Так что присмотритесь к себе, спросите ваших бабушек о их бабушках и вы откроете в себе этнического украинца, возможно даже неожиданно для вас.
Цитувати
 
 
0 #6 Геннадий 12.03.2014 00:17
Да конечно киевская Русь существовала и до России Так как она ближе была к Европе
А языческие славяне жили и до киевской руси( и не плохо жили)
Христианство конечно принесло много плюсов и все правители Киевской Руси где потерялись да все в Московию богатый край подались от набегов Ляхов
А после просили помощи уже у Московии Так чем сейчас не такая ситуация
Цитувати
 
 
+4 #5 Нудитьвідгостьей 26.09.2012 20:35
Пані Гостья, це написано до того, що не варто різним московським і промосковським політикам, політтехнологам перекручувати історію на догоду геополітичній експансії РФ.
Цитувати
 
 
+10 #4 Одесит 06.09.2012 22:06
Це просто біль у автора говорить. Бо завдяки таким кідаловим,що самі собі пам`ятники ставлять (вся Одеса сміялася) і манкуртам-колісниченкам мова і справді може ВМЕРТИ. Мова-культура-держава. Запитайте: кому це вигідно? Не будь овочем, але пам`ятай про своє коріння!
P.S. Для меня родной язык - русский, но когда УБИВАЮТ самобытную богатейшую культуру самой крупной европейской (пока еще) страны, свой голос ЗА поддержку УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА отдаст любой порядочный человек. Тем более, если он(а) живет в Украине и хоть иногда слышит в своей украинской фамилии голос предков
Цитувати
 
 
+8 #3 Sarat 06.09.2012 21:44
Дякую за просвітлення! Побільше б таких статей.
Цитувати
 
 
+28 #2 Олег 06.09.2012 16:31
Хоча моя мова рідна (повсякденно вживана) є російська, я за відродження, популяризацію мови й історії рідної країни України-Руси, у зв'язку з чим й пропоную вносити зміни до Конституції
Цитувати
 
 
-34 #1 Гостья 06.09.2012 16:11
До конца не дочитала. А к чему эта статья? Журналист решил зайти в историческое прошлое ? Да пусть хоть Гиперборея.Что от этого меняется? Мы живем в XXI веке.История меняет и название стран и их территорию:-))Кто кого оккупировал? В школе детям рассказывай.
Цитувати
 

Додати коментар

Захисний код
Оновити