Відносини України та Польщі, які значно потеплішали після широкомасштабного вторгнення Росії, протягом останнього півріччя стрімко погіршуються.
Температура взаємин почала різко падати після того, як Варшава разом із Будапештом і Братиславою, порушивши правила єдиного ринку Європейського Союзу, подовжила заборону на постачання українського зерна.
Тоді Київ звернувся зі скаргою до СОТ і пообіцяв заборонити імпорт польських овочів і фруктів. У відповідь польська сторона скасувала зустріч Анджея Дуди з Володимиром Зеленським на полях Генасамблеї ООН, порівняла Україну з потопаючим, нагадала про транзит через Польщу допомоги нашій країні, настрахала забороною на ввезення ще більшої кількості українських товарів й пригрозила, що зменшить підтримку Києва у війні проти Росії. Пізніше віцепрем’єр, лідер керівної партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський пообіцяв, що Польща й надалі підтримуватиме Україну. Прем’єр-міністр Матеуш Моравецький зі свого боку заявив, що Варшава припинила постачати зброю Києву, оскільки озброюється сама, однак продовжує допомагати Україні іншими способами. Зрештою, після слів Зеленського, що «дехто в Європі перетворює солідарність на політичний театр і влаштовує трилер із зерна» й «допомагає готувати сцену для московського актора», у Варшаві викликали українського посла.
Цей «пінг-понг» взаємних дій, погроз і звинувачень шокував, оскільки відносини Києва та Варшави зриваються в якесь неймовірно круте піке. Можна лише уявити, як у Москві купалися в шампанському, спостерігаючи за розколом в українсько-польських відносинах…
Те, що відбувається, не може не лякати: війна на два фронти — окопна з Росією й торговельна з Польщею — для України є вбивчою. За умов російсько-української війни Київ не може дозволити собі погані відносини з Варшавою: наша країна багато в чому залежить від Польщі. Зокрема й у сфері логістики: через польську територію до України надходять зброя та гуманітарна допомога з усього світу. Польща активно лобіює постачання нашій країні військової техніки й обстоює право Києва на вступ до ЄС і НАТО. Крім того, в самій країні живуть сотні тисяч українських біженців.
Безперечно, українська влада має захищати інтереси українських аграріїв. Зокрема й тому, що вони приносять у бюджет гроші, необхідні для фінансування української армії. Для нас український експорт — це питання виживання. Водночас у Києві добре розуміють, що хоча з погляду міжнародного права наша країна цілком обґрунтовано звернулася зі скаргою до СОТ, польська влада мала враховувати інтереси польських фермерів за умов, коли українські компанії за демпінговими цінами продавали зерно в Польщі.
І все-таки чи правильно вчинив Київ, коли вирішив удатися хоч і до правомірної, але політично ризикованої тактики звернення до СОТ, погрожуючи ввести заборону на імпорт польських овочів і фруктів, роблячи різкі заяви на адресу Варшави? Може, потрібно було шукати інші інструменти захисту інтересів українських аграріїв і експортерів сільськогосподарської продукції? Адже торговельні обмеження — це шлях до ескалації, оскільки вони передбачають відповідні кроки. Тим паче, що в цьому випадку йдеться про захист не стільки виробників, скільки торговців зерном. І більшість із них — зовсім навіть не «свої»: це транснаціональні торговці з офісами по всьому світу й паспортами багатьох країн. Захищати інтереси своїх виробників можна й треба, але робити це за допомогою механізмів усередині країни, а ось захист експортерів — це вже інші інструменти.
З огляду ж на залежність України від Польщі, можливо, варто було обговорити проблему допуску на польський ринок низки українських товарів уже після війни, коли в нас буде ширше поле для маневру, а нині не жертвувати підтримкою критично важливої для нас Варшави?

Звісно, Київ раніше вже застосовував тактику звернення до міжнародних судових інстанцій, коли на початку 2022 року пригрозив Варшаві застосувати передарбітражний механізм консультацій із ЄС з огляду на введення Польщею обмежень для транспортування товарів українськими автоперевізниками до Євросоюзу. Але тоді російсько-українська війна була у млявій фазі. А тепер ситуація інша, й поле для маневрів у Києва значно вужче, ніж півтора року тому.
Було очевидно, що напередодні парламентських виборів, запланованих на 15 жовтня, польська влада жорстко реагуватиме на наші погрози й контрзаходи, оскільки на кону — голоси польських фермерів і перспектива формування уряду без коаліції з іншими парламентськими партіями. До 15 жовтня польська влада, «Право і справедливість» не можуть дозволити собі, щоб виборці вважали їх слабкими. Що ж, розмови про стратегічне партнерство іноді забуваються під час передвиборчої боротьби.
Згідно із соцопитуваннями, за «Право і справедливість» готові проголосувати 38% виборців, за опозиційну «Громадянську коаліцію» — 29%, за «Конфедерацію» — 10%. Остання суперничає з ПіC за електорат. І ось уже глава парламентської фракції ультраправої коаліції партій «Конфедерація свободи і незалежності» Кшиштоф Босак виставляє Україні рахунок за надану Варшавою допомогу на суму в 101 млрд злотих. Політик із ліберально-консервативної партії «Нова надія» (що входить до «Конфедерації») Славомір Менцен зі свого боку буквально звинувачує Київ у використанні Польщі у власних інтересах: «Забрали готівку й тепер оголосять нам торговельну війну».
Утім, причина настільки жорсткої реакції польської сторони — не лише в парламентських виборах. Варшаву ображає й те, що, на її думку, українці не відчувають належної вдячності до поляків, а Київ орієнтується на Вашингтон і Лондон, Берлін і Париж, ігноруючи Варшаву. Як, наприклад, під час обговорення положень ухваленої на Вільнюському саміті НАТО спільної декларації «Великої сімки» про «гарантії безпеки» для нашої країни.
Коментуючи ZN.UA ситуацію, що склалася, заступник міністра економіки, торговельний представник України Тарас Качка сказав, що не бачить кризи в двосторонніх відносинах: «Не думаю, що сталося щось надзвичайне. Як ми, так і польська сторона говорить про захист інтересів аграріїв. Звісно, ми обмінялися кількома заявами, попередили про можливу заборону імпорту низки товарів, але це не означає, що ми дотримуватимемося цього сценарію за всяку ціну».
 Можливо, спокій українського чиновника пояснюється тим, що в польської сторони взяв гору здоровий глузд і вона погодилася обговорювати наданий Україною план щодо виходу з ситуації. За словами Тараса Качки, українська сторона запропонувала найближчими місяцями ввести як тимчасовий захід механізм спільної верифікації та узгодження постачання до Польщі чотирьох видів сільськогосподарських товарів — пшениці, кукурудзи, рапсу й насіння соняшника.
«Для того, щоби плавно розблокувати цю торгівлю, не шкодячи інтересам польських і українських фермерів, буде створено такий механізм. Суб’єкт господарської діяльності звертається до нас, до Міністерства економіки, з інформацією про заплановане постачання продукції, а вже ми зв’язуємося з польською стороною й кажемо їй, що на ось таке підприємство в Польщі збираються відправити ось таку кількість зерна. Якщо вони нам кажуть «о’кей», ми видаємо документ, який дозволяє відправити цей товар», — пояснив Тарас Качка.
Цілком імовірно, що Київ також відкличе свою скаргу до СОТ. За словами Качки, якщо Польща зніме заборону на імпорт української агропродукції, позов втрачає сенс: «Гадаю, що всі рухаються конструктивно. У нас зараз є 60 днів на консультації, а це величезний час для того, щоб досягнути порозуміння». Принаймні представниця Міністерства сільського господарства Словаччини Крістіна Юрічкова повідомила, що український і словацький міністри сільського господарства провели переговори, під час яких українська влада пообіцяла відкликати свою скаргу до СОТ щодо зерна та скасувати заборону на ввезення словацької агропродукції до України.
Київ і Варшава зупинилися за крок до прірви. У всякому разі Анджей Дуда публічно заявляє, що не варто підвищувати градус емоцій, оскільки спір про заборону постачання української аграрної продукції до Польщі стосується дуже невеликого відтинка українсько-польських відносин.
У Києві вірять, що після парламентських виборів напруга в українсько-польських відносинах спаде й логіка російсько-української війни підштовхуватиме Україну й Польщу до подальшої співпраці. Але те, що відбувається, демонструє, як легко двосторонні відносини можуть опинитися на межі кризи. Тим паче українсько-польські, обтяжені взаємними образами й непростою спільною історією. А це означає, що слід готуватися до того, що й після 15 жовтня у відносинах Києва та Варшави виникатимуть проблеми. Й політикам і чиновникам краще говорити про них заздалегідь, аби запобігти катастрофі.

Інф.: Дзеркало тижня

Коментарі