Росіян постійно переконують, що Путін для них - це символ добробуту
Ми спостерігаємо дотримання соціального забобону: обиватель підтримує звичний ритуал, щоб його порушення не спровокувало зміну статус-кво.
Феномен російських 85% пропутінських настроїв прийнято пояснювати по-різному. Хтось говорить про незмінний потяг росіян до імперії. Хтось – про історичний досвід симпатій до «царя» (і не менш історичний досвід нелюбові до бояр).
Хтось шукає причини в успіхах російської пропаганди, яка зуміла переконати аудиторію, що Путін – це і є Росія. Насправді, кожна із цих причин не виключає інші, всі вони однаковою мірою можуть співіснувати одночасно. Але до всього перерахованого потрібно додати ще один фактор – марновірство, – пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.
Так уже вийшло, що останні півтора десятиліття життя Росії стали, можливо, найбільш ситим періодом за всю історію існування країни за останні сторіччя. З одного боку, допомогли ціни на нафту, а з іншого – соціальний договір, за яким росіянам платили за відмову від їхніх політичних свобод. У підсумку прихід до влади Володимира Путіна, який припав на період зростання цін на вуглеводні, став одночасно відправною точкою. Тією самою, з якої для середньостатистичного обивателя почався період зростання його особистого добробуту.
Головне питання нульових – розмір ставки за кредитом на автомобіль і умови видачі іпотеки. Вперше за довгу історію житель глибинки зміг дозволити собі відпочинок у Туреччині або Єгипті. Державне існування на одній сьомій частині суші для мільйонів людей було зведено до облаштування персональних квадратних метрів і заміських шести соток. Сита реальність, недосяжна навіть на піку існування того ж Радянського Союзу.
І особливість цього була в тому, що весь цей споживчий рай збігся з періодом риторичного «вставання з колін».
Ти кажеш соціологам те, що потрібно Москві, а вона не заважає тобі виплачувати кредит на ремонт
По суті, російському обивателю прищепили умовний рефлекс: державна гра в імперію для кожного з них означала зростання особистого добробуту. Відчуття, що час працює на тебе, а завтра буде кращим за вчора, вселяє в людину лояльність. Схема проста: ти не заважаєш державі грати в свої ігри, а вона у відповідь не втручається в твої. Ти кажеш соціологам те, що потрібно Москві, а вона не заважає тобі виплачувати кредит на ремонт. Формат забобону – не називай ведмедя на ім'я, інакше він прийде до тебе вночі. «Не згадуй всує», «не проти ночі буде згадано», і взагалі – «нема чого каркати і наговорювати». Живемо не гірше за інших, і слава Богу.
Інерцію не скасуєш. Навіть тоді, коли колишній формат існування став неможливий, це не змінило одномоментно модель поведінки. Тим більше, що перебої в доходах почалися не так уже давно, поки не стали масштабними і залишається надія, що цей тренд буде недовгим. А тому ми продовжуємо спостерігати не що інше, як дотримання соціального забобону: обиватель підтримує звичний ритуал, щоб порушення цього ритуалу не спровокувало зміну статус-кво.
Людську природу не змінити. Через цю саму причину люди плюють через плече, не люблять чорних кішок і носять амулети. Ніщо із цих дій не допоможе в кар'єрі, не вбереже від проблем і не гарантує успіху. Але принцип «раніше збігалося, тож чого на світі не буває» ніхто не відміняв. Якщо раніше патріотична риторика супроводжувала особисте збагачення, то чому б не продовжити її і далі підтримувати. Тим більше, що це не вимагає від тебе жодних діяльних зусиль.
Злам прикмети відбудеться лише тоді, коли не залишиться ілюзій. Коли виявиться, що «бути патріотом» – це не отримувати облаштований побут, а навпаки – його втрачати. Коли гра в імперію буде приводити не до зростання особистого добробуту, а навпаки – до необхідності економити на маслі на збиток гарматам. Коли взаємозв'язок «я за Путіна = я живу добре» перестане бути даний у відчуттях.
Забобони живучі. Але рівно до тієї пори, поки не перетворюються на свою протилежність.
Павло Казарін, ведучий телеканалу ICTV, оглядач Крим.Реалії
Коментарі
